Найбільших результатів здобув з «Торіно», в якому провів більшість ігрової кар'єри, а потім був головним тренером. У складі збірної Італії — бронзовий призер Олімпійських ігор.
Народився 19 вересня1904 року в місті Сантена. Вихованець футбольної школи клубу «Торіно». Дорослу футбольну кар'єру розпочав 1920 року в основній команді того ж клубу, в якій провів сімнадцять сезонів, взявши участь у 322 матчах чемпіонату. За цей час двічі виборов титул чемпіона Італії (один було анульовано), а також ставав володарем Кубка Італії.
У 1936 з командою дебютував в Кубку Мітропи. У тому розіграші «Торіно» стартував з кваліфікаційного раунду, в якому зустрічався з швейцарським клубом «Берн». Італійська команда двічі розгромно перемогла — 4:1 і 7:1[1]. В наступному раунді «Торіно» зустрічався з угорським «Уйпештом». В домашньому матчі команда Янні перемогла з рахунком 2:0, але у матчі-відповіді поступилась 0:5[2].
Завершив професійну ігрову кар'єру у клубі «Варезе» з Серії С, за команду якого виступав протягом сезону 1937/38 років.
Протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 6 років, провів у формі головної команди країни 23 матчі, забивши 1 гол.
Кар'єра тренера
Відразу по завершенні ігрової кар'єри, 1938 року, повернувся до «Торіно», де став головним тренером і порадив новому президенту клубу Ферруччо Ново купити гравця «Варезе» Франко Оссолу, який став першим гравцем легендарного «Гранде Торіно»[3].
В подальшому тренував «Варезе», але на початку 1943 року повернувся у «Торіно» і в сезоні 1942/43 виграв чемпіонат і Кубок Італії. У 1944 році з командою, яка отримала назву «Торіно ФІАТ», зайняв друге місце у напівофіційному чемпіонаті.