Після присвоєння йому докторського ступеня в 1866 році він шістьма роками пізніше набув вищого наукового ступеня (габілітація), захистивши роботу «Ботаніко-морфологічні дослідження» (нім.Botanisch-morphologische Studien). 1881 року став надзвичайним професором, а в 1897 році — почесним професором Гайдельберзького університету. Досліджував, серед іншого, фізіологію росту і фізичні основи руху води у рослинах, а також аспекти науки про водорості. 1895 року висунув теорію когезії для сокоруху в ксилемі.
1886 року прийнятий у Німецьку імператорську академію природодослідників «Леопольдіна». Крім того, був членом Зенкенберзького товариства дослідження природи, Гайдельберзької природознавчої спілки та Німецького ботанічного товариства. Його бібліотеку за заповітом передано Гейдельберзькому ботанічному інститутові, а його гербарій — Зенкенберзькому товариству, що у Франкфурті.
Публікації
Beiträge zur Kenntniss des Chorophylls und einiger dasselbe begleitender Farbstoffe
Beiträge zur Kritik der Darwin'schen Lehre, 1872
Ueber eine neue Methode, um die Vertheilung der Wachsthumsintersität in wachsenden Theilen zu bestimmen, 1878
Ueber einige Beziehungen zwischen Wachsthum und Temperatur, 1890
Beiträge zur Erklärung des Saftsteigens, 1896
Джерела
Bütschli Otto. Askenasy, Eugen // Badische Biographien. VI. Teil. — Heidelberg, 1935. — S. 70—74. (Digitalisat [Архівовано 31 березня 2017 у Wayback Machine.])