1. Людина покликана Богом до повноти життя, яке перевищує розміри його земного існування. Велич цього надприродного покликання показує цінність людського життя у всіх її проявах, тому життя в часі є основною умовою всього процесу єдиного й цілісного людського існування і, маючи в своєму початку та кінці земного життя тільки Божественне покликання, не може залежати від втручання з боку інших людських особистостей.
2. Іван Павло II від імені Церкви засуджує будь-яке насильство над людським життям як образу Самого Бога:
Я ще раз і так само рішуче засуджую ці злочини від імені всієї Церкви, впевнений, що передаю справжні почуття кожної людини з чистою совістю: «...все, що спрямоване проти самого життя, як, наприклад, будь-якого роду людиновбивства, геноциду, аборту, евтанації й навіть навмисне самогубство, все, що порушує цілісність людської особистості, як членоушкодження, фізичні або моральністраждання, спроби поневолити саму душу; все, що ображає людську гідність, як нелюдські умови життя, беззаконне ув'язнення, заслання (депортація), рабство, проституція, торгівляжінками й підлітками; або ж ганебні умови праці, коли трудящих перетворюють в просте знаряддя наживи, нехтуючи їх вільною і відповідальною особистістю, - всі ці та їм подібні діяння воістину нечестиві. Вносячи тління в людську цивілізацію, вони одночасно ганьблять тих, хто до них вдається, в ще більшому ступені, ніж тих, хто їх зазнає, і наносять найбільшу кривду Творцеві»[1].
(культура смерті) ... поширюється під дією потужних культурних, економічних і політичнихтенденцій, що відображають певну концепцію суспільства, де найважливішим критерієм є успіх. Розглядаючи стан справ з цієї точки зору, можна, власне кажучи, назвати його війною сильних проти безсилих; життя, що вимагає якомога більше доброти, любові і турботи, оголошується непотрібним або розглядається як нестерпний тягар і врешті-решт так чи інакше відкидається. Той, хто своєю хворобою, інвалідністю або просто самим фактом свого існування загрожує добробуту або життєвим звичкам більш заможних, є ворогом, від якого треба захищатися або якого треба знищувати. Таким чином виникає "змова проти життя". Він не тільки втягує окремих людей в рамках їх особистих, сімейних та суспільних відносин, але йде набагато далі, знаходить глобальний розмах, розхитуючи та руйнуючи відносини між народами і державами»[2].
4. Євангеліє життя призначене всьому людському суспільству, котре повинно визнати права кожної людини на життя.
Діяти на підтримку життя означає сприяти оновленню суспільства шляхом творення спільного блага. Бо не можна бачити загальне благо, якщо не визнавати і не охороняти право на життя, на яке спираються і з якого випливають всі інші невідривні права людини. Не може мати міцних основ суспільство, яке - навіть виступаючи за такі цінності, як гідність особистості, справедливість і мир, - різко суперечить самому собі, визнаючи і терплячи різноманітні форми приниження та знищення людського життя, особливо життя людей більш слабких, викинуть за рамки суспільства. Тільки повага до життя може становити фундамент і гарантію найголовніших, найнеобхідніших для суспільства цінностей, таких, як демократія і мир»[3].
