Atlas Coelestis

Титульна сторінка копії, що зберігається в Музеї і художній галереї Дербі

«Atlas Coelestis» — атлас зоряного неба, ґрунтований на спостереженнях, зроблених Першим королівським астрономом Джоном Флемстідом[1]. Атлас був виданий в 1729 році, вже після смерті автора.

«Атлас» має найбільший формат серед усіх виданих на той час[2] і включає 26 карт основних сузір'їв, видимих в Гринвічі, із зображеннями в стилі рококо авторства Джеймса Торнгілла. У нім також наведені дві планісфери, створені Абрамом Шарпом[1].

Історія

До появи цього атласу у Британії існував опублікований в 1725 році каталог «Stellarum inerrantium Catalogus Britannicus» (чи просто «British Catalogue» — «Британський каталог») на 2919 зірок[3].

Однією з основних цілей нового видання «Атласу» було бажання Джона Флемстіда змінити зображення сузір'їв, прийняте Йоганном Байєром в його «Уранометрії» (1603 рік). У Байєра фігури сузір'їв, що зображують людей, часто повернені спиною до глядача (а не обличчям, як це велося з часів Птолемея). Це створювало плутанину в тих іменах зірок, де є характеристика «правий» або «лівий»[1].

«Atlas Coelestis» був виданий тільки через десять років після смерті Флемстіда його вдовою за допомогою Джозефа Кроствейта (Joseph Crosthwait) і Абрама Шарпа, ставши першим подібним виданням, ґрунтованим на телескопічних спостереженнях.

Публікація мала успіх, ставши основним об'єктом посилань професійних астрономів на найближче століття. Проте ж, роботу критикували по трьох напрямах: ціна була висока, розмір великий (що робило використання атласу незручним), і художня якість була недостатньо висока (особливо критикували ілюстрації Торнгілла, зокрема, зображення сузір'я Водолія). Це привело доктора Джона Бевіса, відкривача Крабоподібної туманності, до спроби поліпшити атлас; у 1745 році він видав Uranographia Britannica — менших розмірів, з внесеними уточненнями і більш художніми малюнками. Проте робота не була видана офіційно, і на даний момент відомі всього 16 її копій[4].

У результаті, після додаткових спостережень зірок, проведених в 1690-і роки, французький інженер Жана Ніколаса Фортіна[en] (Jean Nicolas Fortin) в 1770-х під контролем астрономів Пьєра Ле Моньє (Pierre Charles Le Monnier) і Шарля Мессьє з Французької академії наук, оновив роботу[3]. Нова версія, названа Atlas Fortin — Flamsteed, була за форматом втричі менше від оригіналу, але зберегла ту ж структуру таблиць. Крім того, було зроблено художнє ретушування ряду ілюстрацій — зокрема, Андромеди, Діви і Водолія[3]. Назви сузір'їв були дані французькою мовою; крім того, були додані деякі туманності, відкриті після смерті Флемстіда[3]. У 1795 році була опублікована ще одна оновлена версія, з доповненою кількістю туманностей[3].

Див. також

Джерела

Ресурси Інтернету

  • Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Atlas Coelestis
  • Atlas coelestis — повністю відскановане друге видання [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.]
  • gm/fortin/testo indice inglese.htm Flamsteed — Fortin Atlas Celeste[недоступне посилання з червня 2019] (англ.) (італ.)
  • Atlas coelestis. National Library of Australia. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 8 травня 2010. — full scan of the 2nd edition
  • Giangi Caglieris. Flamsteed - Fortin Atlas Coeleste (English та Italian) . Архів оригіналу за 17 жовтня 2019. Процитовано 8 травня 2010.

Примітки

  1. ↑ а б в Davide Neri. John Flamsteed, Atlas coelestis. Архів оригіналу за 24 серпня 2011. Процитовано 8 травня 2011.
  2. ↑ Linda Hall Library (ред.). Flamsteed, John. Atlas coelestis. London, 1729. Архів оригіналу за 11 серпня 2012. Процитовано 12 травня 2011.
  3. ↑ а б в г д Giangi Caglieris (2002). On-line Flamsteed - Fortin Atlas Celeste - 1776. Архів gm/fortin/english.htm оригіналу за 11 серпня 2012. Процитовано 8 травня 2011.
  4. ↑ Michael Oates (17 лютого 2007). Atlas Celeste. Архів оригіналу за 11 серпня 2012. Процитовано 8 травня 2011.

Фототека

  • Оріон в Atlas Coelestis Флемстіда.
    Оріон в Atlas Coelestis Флемстіда.
  • Оріон в Uranometria Брієра.
    Оріон в Uranometria Брієра.