16 січня 1943 року газета «Уральский рабочий» надрукувала статтю «Танковый корпус сверх плана», де розповідалось про ініціативу танкобудівників Свердловська виготовити понад норму кількість танків, необхідну для оснащення танкового корпусу і одночасно підготувати механіків-водіїв із числа робочих. Цей почин був підтриманий робітниками Молотовської (Пермської) і Челябінської областей. Крім того, було зібрано понад 70 мільйонів карбованців, на які було придбано озброєння і обмундирування.
26 лютого 1943 року командувач Уральського військового округугенерал-майорФедір Катков видав директиву про формування на території округу особливого Уральського добровольчого танкового корпусу імені Й. В. Сталіна чисельністю 9.661 чоловік. Робітники подали понад 100 тисяч заяв на вступ до корпусу, на одне місце було по 12 претендентів. Спеціальні комісії відбирали найкращих.
11 березня 1943 року корпус отримав назву 30-й Добровольчий Уральський танковий корпус, а частинам і з'єднанням, відповідно до Директиви Начальника Головного Управління формування і бойової підготовки бронетанкових і механізованих військ РСЧА, присвоєно номера.
18 березня 1943 року командиром корпусу було призначено генерал-лейтенанта танкових військ Георгія Родіна. До 1 квітня корпус було майже повністю укомплектовано молодшим керівним і рядовим складом.
1 травня 1943 року в урочистій обстановці пройшло прийняття військової присяги, добровольці отримали бойову зброю. 9 травня 1943 р. у Свердловському оперному театрі відбулось прощання з добровольцями.
10 червня 1943 року ешелони з бойовою технікою і особовим складом прибули залізницею в Підмосков'я. Тут корпус доотримав 359-й зенітно-артилерійський полк та інші частини і підрозділи. З 25 червня 1943 року корпус включений до складу 4-ї танкової армії.
Початок бойового шляху
У складі 4-ї танкової армії корпус прибув на Брянський фронт. Своє бойове хрещення воїни Уральського Добровольчого отримали в Курській битві, при контрнаступі північніше Орла. Виконуючи поставлену задачу, корпус, наступаючи від Середичі на південь, перерізав комунікації ворога і вийшов в район села Злинь. В подальшому уральці захопили залізничний і шосейний шлях Орел — Брянськ, відрізаючи шляхи відступу орловському угрупованню німців.
29 серпня 1943 року, доукомплектувавши 197-му Свердловську танкову бригаду технікою і людьми інших бригад, корпус виведено в резерв для поповнення. Свердловці ж підтримували дії 63-ї армії по прориву оборони супротивника, чим сприяла визволенню Брянська і Бежиці.
У вересні 1943 року частини корпусу брали участь у визволенні низки міст і сел Брянщини. 30-та мотострілецька бригада, посилена танками, у складі рухомої групи Брянського фронту стрімким ударом перерізала комунікації ворога і 23 вересня оволоділа містом Унеча. За це бригада першою в корпусі удостоєна почесного найменування «Унечська».
Наказом НКО № 306 від 23 жовтня 1943 року 30-й Уральський танковий корпус перетворений в 10-й гвардійський Уральський танковий корпус. 18 листопада 1943 року з'єднанням і частинам корпусу були вручені гвардійські знамена.
Під гвардійським прапором
В січні 1944 року корпус у складі 4-ї танкової армії передано 1-му Українському фронту. В ході наступальних дій фронту корпус 4 березня 1944 року було введено в прорив в полосі 60-ї армії з метою перерізати залізничну і шосейну дороги Проскурів — Тернопіль в районі Волочиська, тим самим відрізавши шляхи відступу проскурівському угрупованню фашистів. Вранці 26 березня частини 10-го гвардійського танкового і 6-го механізованого корпусів після важких боїв повністю звільнили місто Кам'янець-Подільський від ворога. Протягом наступного тижня уральці відбили 16 ворожих атак, утримуючи місто. За ці бої 61-ша гвардійська Свердловська танкова бригада була нагороджена орденом Червоного Прапора.
Літом 1944 року Уральський танковий корпус взяв активну участь в наступальній операції на львівському напрямку і 23 липня вийшов на південну околицю Львова. За стійкість і відвагу при визволенні Львова корпус отримав почесне найменування «Львівський». Такі ж найменування отримали: 61-ша гвардійська Червонопрапорна танкова бригада, 72-й важкий танковий, 359-й зенітний і 1689-й винищувально-протитанковий полки.
Продовжуючи наступ, корпус вийшов на річку Дністер. В подальшому активно діяв в напрямку міста Санок, відтіснивши ворога до Карпат.
В середині серпня 1944 року з'єднання 4-ї танкової армії було перекинуто на Сандомирський плацдарм для посилення його оборони. У взаємодії з піхотою 5-ї гвардійської армії корпус зірвав спробу фашистів вийти на Віслу. В подальшому фронт було стабілізовано.
Наприкінці 1944 року корпус отримав у свій склад 1222-й Новгородський самохідно-артилерійський полк, що згодом став 425-м гвардійським САПом.
12 січня 1945 року розпочалась Вісло-Одерська операція. Того ж дня передовий загін корпусу в складі 63-ї гвардійської Челябінської танкової бригади з двома ротами 72-го важкого танкового полку та іншими підрозділами вступила в бої з супротивником. На кінець дня оборона німців була прорвана і бригада успішно продовжила наступ. Воїни 62-ї Молотовської танкової бригади форсували річку Чарна Ніда і зайняли місто Кельці, за що бригада 15 січня 1945 року отримала почесне найменування «Келецька». 18 січня 63-тя Челябінська танкова бригада оволоділа містом Піотркув, отримавши почесне найменування «Петроківська».
Орден Суворова II ступеня (Указ Президії ВР СРСР від 28 травня 1945) — за зразкове виконання завдань командування по завершенню у взаємодії з іншими з'єднаннями оточення Берліна.
.svg)
.svg){kind=small}
