Югославський національний рух

Югославський національний рух

Југословенски народни покрет
сербохорв. Jugoslovenski narodni pokret
КраїнаЮгославія Югославія
Голова партіїДимитріє Льотич
ЗасновникДимитріє Льотич
Дата заснування6 січня 1935; 89 років тому (1935-01-06)
Дата розпуску1945; 80 років тому (1945)
Штаб-квартира Королівство Югославія, Белград
Ідеологія

югославський фашизм[n 1]

Позиціяультраправі
Партії-членирізні радикальні групи[n 2]
Молодіжна організаціяБели орлови
(«Білі орли», з 1940)
Кількість членів менш ніж 6 000 (оцінка 1939)[14]
Офіційний колір (кольори)     зелений      жовтий      білий
ГімнVojska Smene
Друкований органБатьківщина[15]
Військове крилоСербський добровольчий корпус[16]

Югославський національний рух (сербохорв. Jugoslavenski narodni pokret, серб. кир.: Југословенски народни покрет), також відомий як Об'єднана бойова організація праці (сербохорв. Združena borbena organizacija rada / серб. кир.: Здружена борбена организација рада), або Збор (сербохорв. Zbor[17]) — югославський фашистський рух, організація під керівництвом політика Димитріє Льотича.[18][19][20][21] Заснована 1935 року, одержувала у міжвоєнний період значну фінансову і політичну допомогу Німеччини, брала участь у югославських парламентських виборах 1935 і 1938 років, у яких ніколи не набирала більш ніж 1% голосів виборців.

Після вторгнення держав Осі у квітні 1941 року та окупації Югославії німці відібрали з-поміж членів організації кількох осіб для включення до складу сербського маріонеткового уряду Мілана Недича. Виникло збройне крило руху — Сербський добровольчий корпус (СДК), над яким Льотич не мав контролю. Ним командував полковник Коста Мушицький. Наприкінці 1944 року Льотич і його послідовники спільно з німцями та іншими колабораціоністськими формуваннями відступили до Словенії. У березні Льотич і вождь четників Дража Михайлович домовилися про остаточний союз проти югославських партизанів. Послідовники Льотича перейшли під командування четницького командира Міодрага Дам'яновича. Наприкінці квітня 1945 р. Льотич загинув в автомобільній катастрофі. Пізніше його послідовники втекли разом із четниками в Італію. Після війни західні союзники екстрадували багатьох назад у Югославію, де їх стратили та поховали у братських могилах. Ті, кого не видали, емігрували в західні країни, створюючи емігрантські організації, які мали намір просувати політичну програму «Збору».

Виноски

  1. ↑ Є чимала кількість джерел, які називають «Збор» фашистською організацією,[1][2][3][4] а також значна кількість джерел, які описують ватажка «Збору» Димитріє Льотича як фашиста.[5][6]
  2. ↑ Збор було створено злиттям трьох фашистських рухів: Югославської акції з Загреба,[12] Асоціації борців Югославії з Любляни,[13] та «Пробудження» (Buđenje) з Петровграда.

Примітки

  1. ↑ Antonio Costa Pinto as ed., Corporatism and Fascism: The Corporatist Wave in Europe. Routledge Studies in Fascism and the Far Right, Taylor & Francis, 2017, p. 30, ISBN 1315388898.
  2. ↑ Frieser, Karl-Heinz; Schmider, Klaus (2017). The Eastern Front 1943-1944: The War in the East and on the Neighbouring Fronts. Germany: Militärgeschichtliches Forschungsamt. p. 1087. ISBN 978-0-19-872346-2.
  3. ↑ Cox, John K. (2002). The History of Serbia. Westport, Connecticut: Greenwood Press. p. 84. ISBN 978-0-313-31290-8.
  4. ↑ Haskin, Jean (2006). Bosnia and Beyond: The "quiet" Revolution that Wouldn't Go Quietly. New York: Algora Publishing. p. 28. ISBN 978-0-87586-428-0.
  5. ↑ Hoare, Marko Attila (2014). The Bosnian Muslims in the Second World War. New York: Oxford University Press. p. 110. ISBN 978-0-19-936531-9.
  6. ↑ Tomasevich, Jozo (1969). "Yugoslavia during the Second World War". In Vucinich, Wayne S. (ed.). Contemporary Yugoslavia: Twenty Years of Socialist Experiment. Berkeley, California: University of California Press. pp. 59–118. ISBN 978-05-200153-6-4.
  7. ↑ а б Rebecca Haynes; Martyn Rady (30 листопада 2013). In the Shadow of Hitler: Personalities of the Right in Central and Eastern Europe. I.B.Tauris. с. 300. ISBN 978-1-78076-808-3.
  8. ↑ а б Jovan Byford (2008). Denial and Repression of Antisemitism: Post-communist Remembrance of the Serbian Bishop Nikolaj Velimirović. Central European University Press. с. 52. ISBN 978-963-9776-15-9.
  9. ↑ Badie, Bertrand; Berg-Schlosser, Dirk; Morlino, Leonardo, ред. (7 вересня 2011). International Encyclopedia of Political Science. SAGE Publications (опубліковано опубліковано 2011). ISBN 9781483305394. Процитовано 9 September 2020. [...] fascist Italy [...] developed a state structure known as the corporate state with the ruling party acting as a mediator between 'corporations' making up the body of the nation. Similar designs were quite popular elsewhere in the 1930s. The most prominent examples were Estado Novo in Portugal (1932-1968) and Brazil (1937-1945), the Austrian Standestaat (1933-1938), and authoritarian experiments in Estonia, Romania, and some other countries of East and East-Central Europe,
  10. ↑ Christian Kurzydlowski (2017). Ideology and Politics Of Dimitrije Ljotić and the ZBOR Movement. Semantic Scholar. с. 96.
  11. ↑ Kuljić, Todor (2017). Post-Yugoslav Memory Culture. Lambert. с. 14.
  12. ↑ Schreiber, Gerhard; Stegemann, Bernd; Vogel, Detlef (1995). Germany and the Second World War. Clarendon Press. pp. 322–. ISBN 978-0-19-822884-4.
  13. ↑ Kardelj, Edvard (1981). Socialist Thought and Practice. Vol. 1–7. p. 52.
  14. ↑ Marija Vulesica: Handbuch des Antisemitismus: Judenfeindschaft in Geschichte und Gegenwart. Hrsg.: Wolfgang Benz. Walter de Gruyter GmbG & Co. KG, Berlin/Bostin 2012, p. 651. ISBN 978-3-598-24078-2
  15. ↑ Отаџбина / Otadžbina
  16. ↑ (1941—1945)
  17. ↑ Примітка: zbor буквально означає «корпус» або «зібрання»
  18. ↑ Skutsch, Carl (2005). Encyclopedia of the world's minorities, Volume 3. Routledge. с. 1083.
  19. ↑ Megargee, Geoffrey P. (2018). The United States Holocaust Memorial Museum Encyclopedia of Camps and Ghettos, 1933–1945, Volume III. Indiana University Press. с. 839.
  20. ↑ Newman, John (2015). Yugoslavia in the Shadow of War: Veterans and the Limits of State Building, 1903–1945. Cambridge University Press. с. 227.
  21. ↑ Cohen, 1996, с. 37.