|
Ъ
Ъ, ъ («твердий знак», «єр»[1], у Галичині XIX ст. знана як «йор»[2])[3] — буква деяких абеток на основі кирилиці — 27-а буква болгарської абетки, називається великий єр (болг. ер голям), і 28-а буква російської абетки (рос. твёрдый знак), також вживається в русинській абетці (русин. єр, твердый знак); в інших слов'янських кирилицевих абетках відсутня: її функції за необхідності виконує апостроф (рос. съезд — укр. з'їзд — біл. з'езд) Ця буква використовувалась також у руській мові. У болгарській мові ця літера передає приголосний звук [ɤ̞] (МФА), схожий на русинське «ы». ІсторіяУ старо- і церковнослов'янській абетках носить назву ѥръ (ст.-сл.) або єръ (ц.-сл.), значення якого невідоме (у сербській існує слово јер/jer — «оскільки», «бо», «тому що»[4]). У кирилиці зазвичай є 29-ю літерою за порядком і має вигляд Звук ъПриблизно до середини XII століття літери Старо- і церковнослов'янська моваУ старо- і церковнослов'янській мові буква первісно передавала характерний слов'янський надкороткий (редукований) [ŭ]. Після падіння зредукованих «ъ» більше не передає звука, пишеться лише за традицією. Проте, до впровадження пропусків між словами в тексті використання цієї невимовної літери було недаремним: вона допомагала правильно розбивати слово на склади, а рядок — на слова: къбогомъизъбраномуцарю. У пізнішій церковнослов'янській писемності уживається за традицією:
У деяких випадках (переважно на кінці прийменників і префіксів) замість Українська моваУ давньоруському письмі нею первісно позначали редукований [ŭ] — який мав ще праслов'янське походження. Після занепаду редукованих «ъ» за традицією зберігався на письмі аж до XIX ст. В українському правописі XIX століття буква «ъ» уживалася тільки в старих варіантах орфографії (у «ярижці» і в системі Максимовича — за російськими правилами: і як розділовий знак, і в кінці слів; у «кулішівці» — тільки як розділовий знак), а в пізнішій «желехівці» і в створеному на її основі нинішньому правописі замінена апострофом. У проєкті правопису 1837 року («Правопис Русалки Дністрової») «ъ» була вилучена з української абетки. Проте, у 1856 році правопис П. О. Куліша («кулішівка») повернув «ъ» до українського письма — тепер тільки як розділовий знак усередині слів. І тільки напочатку XX ст. Б. Грінченко у правописі свого «Словаря української мови» («грінченківці») остаточно виключив цю літеру з української абетки, замінивши її апострофом. Російська моваДо реформи російського правопису в 1917—1918 рр. буква ъ використовувалася за тими ж церковнослов'янськими правилами, тільки без слів-винятків. На відміну від нинішньої орфографії, розділовий ъ ставився не тільки перед літерами йотованих голосних, але і в деяких інших випадках, наприклад съэкономить, разъикаться, двухъаршинный і ін. (зокрема він дозволяв розрізняти на письмі слова подарочный і подъарочный). Проте, розділовий ъ був украй рідкісний (як, власне, і сьогодні), а достатньо даремний «ъ» наприкінці слів займав приблизно 4 % обсягу тексту і, за підрахунками Л. В. Успенського, до реформи правопису на нього щорічно йшло близько 8,5 млн зайвих сторінок. Надмірність крайового ъ була відмічена давно; його могли не використовувати при передачі телеграфних повідомлень, у скоропису і навіть в деяких книжках (практика друку без ъ почала розповсюджуватися в 1870-і, але скоро була заборонена).  При проведенні реформи буква ъ як розділовий знак зберігалася; але для боротьби з видавцями газет і журналів, що не бажали підкорятися розпорядженням більшовицької влади, декретом ВРНГ від 4 листопада 1918 року типографські літери і матриці цієї букви були вилучені із друкарських кас. У результаті як розділовий знак почали використовувати апостроф (под'ём, ад'ютант); таке написання стало сприйматися як частина реформи, хоча насправді згідно з декретом воно було помилковим. У свій час (в кінці 1920-х — початку 1930-х) воно розповсюдилося і на книговидання, а в машинописі протрималося до 1970-х (для економії числа клавіш дешеві друкарські машинки робилися без літери «ъ»). У сучасній російській орфографії «ъ» уживається тільки як розділовий знак між приголосною і голосною. Найчастіше використовується на стику префікса і кореня (объявление, подъезд), включаючи деякі запозичені слова (адъютант, инъекция, фельдъегерь) перед літерами е, ё, ю, я і означає їхню йотовану вимову без пом'якшення попередньої приголосної префіксу. Перед іншими голосними «ъ» може з'являтися тільки в транскрипції іноземних імен і назв: Чанъань, Дзюнъитиро і ін. Зустрічається вживання ъ і між голосною і приголосною, наприклад, в узбецькій мові (що не є слов'янською) до переходу на латиницю (аъло, Раъно). Відмічено також використання твердого знака перед приголосними (у назвах койсанських мов: къхонг, къган-къне і ін.), хоча допустимість таких написань з погляду російської орфографії вельми сумнівна. Інші слов'янські мовиУ болгарському правописі буква ъ (болг. ер голям) позначає специфічний голосний звук [ɤ̞], схожий на закарпатський «ы». До реформи 1946 року єр голям використовувалася і формально в кінці слів — Бѣлградъ («Белград»), міръ («мир»), свѣтъ («святий»). З сербської абетки буква ъ була виключена в середині XIX століття в ході реформи Вука Караджича; розділовий знак перед йотованими голосними там не потрібний, оскільки йот пишеться явно, а тверді і м'які приголосні позначаються різними літерами: подјармити (< под + јармити) — пођачити (< по + ђачити, від ђак — «учень»). У білоруському і македонському правописі літери «ъ» не було з самого початку створення для них самостійних абеток нового часу. У македонському правописі болгарському ъ відповідає апостроф — р'ж (ръж, «жито»), Б'рвеница (Бървеница, «Брвениця»). Неслов'янські мовиУ осетинському правописі «ъ» використовується тільки в словах, запозичених з російської, і в подвійних літерах хъ, цъ, чъ. Інше використанняЗнак «ъ» використовують у лінгвістичній реконструкції для транскрипції праслов'янської мови — він передає редукований голосний [ŭ]; а також для фонетичного запису слів у деяких слов'янських мовах (наприклад, рос. молоко транскрибують кирилицею як [мълако]). Варіанти зображенняЗображення літери «ъ» різноманітно переважно розмірами при збереженні форми: в уставі вона цілком в рядку, в півуставі може як бути в рядку, так і виступати своєю верхньою частиною вгору, покриваючи нею попередню літеру, але займаючи менше місця за шириною. Подібна «висока» форма увійшла і в перші варіанти гражданського шрифту і була основною до середини XVIII століття. У деяких варіантах гражданського шрифту висока мала буква «ъ» втрачала свій гачок, тобто формою була тотожна з латинською малою b (тоді як мала буква ь мала нинішній вигляд). У деяких півуставних рукописах і стародрукованих книгах (наприклад, в «Острозькій Біблії» Івана Федорова) зустрічається також зображення літери «ъ» із зарубкою зліва, що опускається до землі (тобто у вигляді склеєного буквосполучення «гъ», ѣ), хоча частіше знак такої форми позначав літеру ѣ. Цікаві факти.jpg)
Таблиця кодів
У HTML велику літеру Ъ можна записати як Ъ чи Ъ, а малу ъ — як ъ чи ъ. Див. такожПримітки
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
