|
Шику Буаркі
Шику Буаркі (порт. Chico Buarque, повне ім'я порт. Francisco Buarque de Hollanda нар. 19 червня 1944) — бразильський співак, гітарист, автор пісень, письменник, актор і драматург. Найбільш відомий своїми піснями, що часто містили соціальний протест. Бразильським військовим урядом 1969 року разом з кількома учасниками руху тропікалія та виконавцями MPB був визнаний небезпечним і змушений покинути Бразилію. Проте 1970 року він повернувся до Бразилії і продовжував записувати, виконувати і писати, хоча значна частина його творчості була піддана державній цензурі. Окрім численних музичних альбомів та музики в кіно, він став відомим як письменник і опублікував в наступні чотири десятиріччя декілька романів. БіографіяБуаркі походить з інтелектуальної родини, його батько, Сержіу Буаркі ді Оланда (1902—1982) — видатний бразильський історик і соціолог ХХ ст., мати — Марія Амелія Сесаріу Алвім — піанистка і художниця, одна з засновників бразильської Робітничої партії. Шику також є молодшим братом співачки Міуши (порт. Miúcha) та старшим братом політика Ани ді Оланда (порт. Ana de Hollanda). Шику народився у Ріо-де-Жанейро, 1946 року його родина перебралася до Сан-Паулу, а протягом 1952—1960 років жила в Італії. Після їхнього повернення на батьківщину, Вінісіус ді Морайс та інші, хто стояв біля витоків босанови, були частими гостями в родині Буаркі. З юних років Шику Буаркі захоплювався босановою, зокрема творами Тома Жобіма та Жуана Жілберту. Він поступив навчатися до архітектурного коледжу університету Сан-Паулу, але часто пропускав навчання, більше уваги приділяв музиці і складанню пісень.[1] Шику також цікавився європейською літературою і письменництвом, у 18 років написав своє перше оповідання.[2] З 1965 року почала складатися музична кар'єра Буаркі. На фестивалі MPB одну з його пісень виконав Жеральдо Вандре, невдовзі Шику записав Pedro Pedreiro і Olê, Olá, що визнаються найважливішими серед його ранніх творів. В цей же час Шику зробив перші кроки в театральному житті: створив музику до вистави Смерть і життя Северина (порт. Morte E Vida Severina на вірші відомого поета Жуана Кабрала ді Мелу Нету[1] Він з'явився на ТВ як виконавець босанови, вийшов успішний альбом Нари Леан, що містив три пісні його авторства. 1966 року на 2-му телевізійному фестивалі MPB його пісня A Banda отримала почесне перше місце in 1966. Цей успіх зробив Буаркі відомим, він отримав контракт зі студією звукозапису, вів щотижневу передачу на телебаченні, записав низку пісень в жанрі босанова, самба та MPB, які два роки поспіль посідали призові місця на фестивалях.  Пісня Roda Viva гостросоціального змісту і їдка п'єса з тою самою назвою, створені Буаркі 1968 року, викликали невдоволення військового уряду, і, аби уникнути неприємностей, він виїхав 1969 року до Італії на 18 місяців. Повернувшись 1970 року на батьківщину, знайшов популярну музику зруйнованою, країна вступила в період військових репресій, Каетану Велозу, Жілберту Жиль, Еду Лобу та інші змушені були покинути Бразилію.[3] З цього часу соціальний протест стає основною темою пісень Буаркі. Він написав сотні пісень про безправне життя в Бразилії, про вуличних дітей, про повій. Пісня Construção, сюрреалістична фантазія про трьох будівників, що гинуть на роботі, стала популярною класикою, символом громадянської боротьби з політичними репресіями під час військового правління. Construção визнана журналом Rolling Stone бразильською піснею № 1.[4] Його творчість була піддана жорсткій цензурі.[2] Як він писав згодом «Це був виклик. Мені доводилося писати 20 пісень, аби дві з них пропустила цензура». 1974 року створив свій перший роман.[2] Того ж року цензура забороняє будь-яку пісню його авторства і Буаркі пише пісні під псевдонімом «Жулинью да Аделаїде» порт. Julinho da Adelaide.[5] Аби уникнути цензури він змушений використовувати Езопівську мову, натяки, завуальований протест проти військового режиму. Шику Буаркі є автором кількох романів, перекладених багатьма мовами, що отримали широке визнання читачів і літературних критиків та нагороджені літературними преміями (див. Книги й Визнання, премії та нагороди). Він також багато часу приділяє роботі в кіно (як композитор, виконавець, актор і сценарист)[6], співпрацював з відомими режисерами, як Карлус Дієгус (порт. Cacá Diegues) у стрічках «Прощавай, Бразилія» (порт. Bye Bye Brasil) та «Коли приходить карнавал» (порт. Quando o Carnaval Chegar) і Карлос Саура (ісп. Carlos Saura) у документальному музичному фільмі «Фадо» (ісп. Fados)[7] Каетану Велозу так характеризував творчість Буаркі[8]
Визнання, премії та нагороди
Твори
Дискографія
Див. такожChico Buarqe. A Banda — MPB-2 (1966) [Архівовано 24 серпня 2017 у Wayback Machine.] youtube.com Примітки
Література
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
