Шевчук Олександр Андрійович

Шевчук Олександр Андрійович
Народився10 серпня 1921(1921-08-10) або 20 серпня 1921(1921-08-20)[1]
Бараші, Коростенський повіт, Волинська губернія, Українська СРР
Помер2012 або грудень 2011[1] (90 років)
Санкт-Петербург, Росія
Країна СРСР
 Росія
Діяльністьписьменник
Мова творівросійська
Жанрвійськова тематика
Брати, сестриШевчук Василь Андрійович
УчасникДруга світова війна
Нагороди
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шевчук.

Олександр Андрійович Шевчук (10 серпня 1921, с. Бараші Барашівської волості Житомирського повіту Волинської губернії — 2012, Санкт-Петербург) — російський письменник, член спілки письменників Росії.

Життєпис

Народився Олександр Андрійович 20 серпня 1921 року на хуторі в урочищі Торчин[2] села Бараші Барашівської волості Житомирського повіту Волинської губернії у селянській родині. У 1933 році, після страшного голодомору, разом з родиною переселяються у село Петровське Псковської області. Тут пройшли юнацькі роки Олександра.

У 1937 році Олександр разом з родиною повертається у Бараші. Пізніше переїжджає до Коростеня, де влаштовується на будівництво гідроелектростанції. Після цього працює у локомотивному депо станції «Коростень».

У 1940 році Олександра Андрійовича призивають на військову службу, яку проходить на Балтійському флоті.

Учасник бойових дій в період німецько-радянської війни 1941-1945 рр. Служив сигнальником на сторожовому катері МО-201 і на інших кораблях Балтійського флоту.

Тяжко поранений, нагороджений орденом Вітчизняної війни I ступеня, медаллю «За відвагу» та іншими.

Після війни знову працював на будівництві та річному транспорті. Закінчив Літературну студію при ЦК ВЛКСМ України.

За покликом душі і серця повертається на північ, в ті місця, де пройшли головні віхи життя: флот і війна — в Ленінград. Там залишався до останніх днів свого життя.

Помер у 2012 році у Санкт-Петербурзі.

Творчість

У 1956 році у Києві вийшла перша книга віршів «Море шумить». Потім було багато публікацій в журналах «Райдуга», «Аврора», в різних газетах. В 90-х роках побачили світ декілька збірок віршів та прози.

З 1997 року Олександр Андрійович став членом Союзу письменників Росії. У 2001 році йому присудили премію імені В. С. Пікуля з врученням золотої медалі.

Одна з його книг «Вмирати не маю права» видавалася тричі, останнє видання вийшло у 2010 році.

Інші публікації

  • Вид с Касьяновой горы: Стихи. — 1991;
  • Я в такие времена: Стихи. — 1995;
  • Боевая тревога. — 1993;
  • Мы и они. — 1996;
  • Ты — гуцул, и я — гуцул: Стихи. — 1997;
  • Сюжеты. — 1998;
  • Жестоко днесь… горим и тонем. — 1999;
  • Одиннадцатая навигация. — 2000;
  • В трехколесном году. — 2000;
  • Здравствуй, Ладога: Док. повесть. — 2001;
  • Мой самый младший брат: Повесть. — 2002.

Родина

Молодший брат Василь — відомий український письменник.

Примітки

  1. ↑ а б Литераторы Санкт-Петербурга. ХХ век / под ред. О. В. Богданова
  2. ↑ Мапа Шуберта. Архів оригіналу за 25 березня 2021.

Посилання