Челядь

Че́лядь,[1] челя́дник, челяди́нець[2][3] — «у збірному значенні населення феодальної вотчини у давньоруській державі, що перебувало в різних формах залежності від феодала (холопи, закупи, смерди та ін.)».[1] В «історичному значенні — це дворові люди, що жили й працювали в поміщицькій садибі, панська прислуга. Люди, які займали невисоке службове або громадське становище».[1] В «застарілому, діалектному значенні — молодь»; в «діалектному значенні — члени однієї родини».[1] Первісно «челядь» означало сім'я, і влада домовладики суспільства над дітьми часто була безмежною і включала право на їх життя.[4] Такі ж норми поширюються на всіх, хто входить до складу «великої сім'ї» — челяді: челядином був і син, і невільник, і той, хто проживав у сім'ї на якихось інших умовах.[4] Характерно, що «отрок» і «дітський» в давньоруській державі означало невільного челядина в княжому дворі і мало водночас якийсь стосунок до власної дитини.[4] Статус людини, яка позбавлена власної волі, — це і статус молодшого члена сім'ї, і статус раба.[4]

У давній Русі челяддю є залежне населення — особи, що втратили своє господарство і працювали на феодала. Їх продавали, дарували, передавали у спадщину. До челяді належали закупи, смерди, холопи тощо. До IX ст. термін вживався для означення рабів у стані патріархального рабства; у IX-X ст. — щодо рабів, які стали об'єктами купівлі-продажу. Згодом (з XI ст.) — збірна назва населення феодальної вотчини, яке перебувало в різних формах залежності від землевласника (холопи, закупи, смерди тощо).

За козацьких часів і пізніше челяддю називали слуг та інших постійних членів господарства. Кріпаків-челядників зазвичай звали дворовими людьми.

Етимологія

Слово челядь походить від прасл. *čel'adь, де утворене від кореня *čelь (присутнього також у *čelověkъ та *čelo і спорідненого з коліно, покоління) та збірного суфікса -jadь. Менш обґрунтована версія виводить йго від *l'udъ і підсилювального префікса *če-[5].

Інші значення

  • Челядь — застаріле позначення молоді: «А на нашій та вулиці Насипано жита, От як вийде челядь гулять. — Так як перемита» (народна пісня)[1]
  • Челядь (однина — «челяди́на») — діалектне позначення жіночої статі, дівчат, жінок: «Вівчарі скидали з себе одежу та трусили над ними воші або, зібравшись докупи, зголоднілі за літо без „челядини“, вели безконечні масні розмови» (М. М. Коцюбинський), «Скоріше, Христе, одягайся; уже наша челядь у зборі!» (Панас Мирний). У цьому значенні також вживався вираз «біла челядь»: «Поли турки воювали, білу челядь забирали»[1][6]
  • Челядь — весільні гості молодої[1]

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б в г д е ж Челядь // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  2. ↑ Челядник // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  3. ↑ Челядинець // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  4. ↑ а б в г Попович М. В. Нарис історії культури України. — К., 1998. — С. 71-87. Доступ: http://litopys.org.ua/popovych/narys06.htm
  5. ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
  6. ↑ Челядина // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.

Література