|
Цілуйкове
Ці́луйкове — село в Україні, у Білокуракинській селищній громаді Сватівського району Луганської області. ГеографіяПлоща села 641 га[2]. Село розташовується в закруті долини річки Козинка, лівої притоки річки Біла (басейн Сіверського Дінця). Село захищене від північних степових вітрів високими крейдяними схилами річки. В заплаві річки ростуть верби, терники. НазваЗа офіційною легендою, яку поширювала московська адміністрація, назву селу нібито дала російська імператриця Катерина II. Під час подорожі до завойованого Криму вона зупинялась в цих місцях і була свідком романтичного епізоду, за що і дала назву місцевому поселенню Поцелуі. ІсторіяНа початку XVIII століття, після азовських походів Петра I ці землі були віддані князю Куракіну. Його син Олександр Куракін у період 1730—1765 років активно розвивав економіку краю: розводив на цих землях овець та велику рогату худобу, заради заселення спустошених придушенням повстання Булавіна земель давав притулок кріпакам-утікачам з України та Росії, козакам з Чернігівської, Київської та Полтавської губерній[2]. Великий хутір заснований у 1749 році. Люди сіяли хліб, займалися рибальством, полюванням, бджільництвом. Під час Національно-визвольних змагань 1917—1920 років селяни брали активну участь у боротьбі як на боці Червоної армії, так і в анархістських загонах Нестора Махна. Створено першу сільську раду, головою якої було обрано Фокія Оселедька. На середині 1920-х років багато бідних селянських сімей об'єднувалися в артілі по 5—7 родин. Така форма господарювання доказала свою ефективність. Але політика уряду була спрямована на утворення великих колективних господарств, тож 1929 року була організована артіль імені Шевченка, а в 1930 році колгоспи «Галицького» (пізніше перейменованого на колгосп «Правда») і «Комінтерн», які об'єднали в один імені Мічуріна під головуванням Сухоставського Т. А. Утворено тракторну бригаду Стрільцова Стефана Володимировича[2]. Під час Голодомору 1932—1933 років за архівними даними в селі загинуло 87 осіб[3]. Під час німецько-радянської війни село було окуповане німецько-італійськими військами з липня 1942 по січень 1943 року. Село у 1947 році перейменоване на Цілуйкове. НаселенняНаселення села становить 406 осіб, 129 дворів. 1804 року в селі по правому березі річки Козинки налічувалось 54 двори, на хуторі Єремишин, по лівому березі річки — 25 дворів[4].1885 року на колишньому державному хуторі Олексіївської волості Старобільського повіту Харківської губернії проживало 905 осіб, було 142 дворових господарства[5]. У 1914 році в селі проживало 1677 осіб[6]. ВулиціУ селі існують вулиці: Вишнева, Відрадна, Лісова, Малинова, Садова, Степова; провулки Молодіжний, Сонячний. ЕкономікаУ часи Російської імперії положення вільних державних селян було тяжким: вони платили великі податки, головною тягловою силою були воли й коні, землю обробляли плугами та дерев'яними боронами, а врожаїв ледве вистачало до весни, тому й жили здебільшого бідно[2]. На розпайованих сільськогосподарських угіддях господарює СТОВ Агрофірма Зоря, близько 290 працюючих. Спеціалізується на вирощуванні м'яса, зернових та технічних культур, виготовленні сумішей для годівлі тварин, вовни. ТранспортСело розташоване за 15 км від районного центру і за 17 км від залізничної станції Білокуракине на лінії Валуйки — Кіндрашівська-Нова. З районним центром і зі станцією пов'язане автошляхами[2]. КультураУ період 1965—1970 років в селі було збудовано новий сільський клуб (в 2000-х роках було відремонтовано, перекрито дах), магазин, дитячий садок, дорогу з твердим покриттям. Створено багато робочих місць на молочно-тваринницьких фермах. У селі створена музейна кімната історії та побуту села. Працює фельдшерсько-акушерський пункт. Станом на 2012 рік Цілуйчанська початкова загальноосвітня школа має 2 початкових класи в яких вчиться 6 дітей, директор Косенко Світлана Вікторівна[7]. Пам'ятникиУ селі споруджено пам'ятник загиблим односельцям у німецько-радянській війні. ЦеркваУ 1901—1903 роках в селі споруджено цегляний Свято-Іллінський храм та прибудову до нього, відкрито церковно-парафіяльну початкову школу. Храм довгий час перебував у занедбаному стані, але за сприяння місцевого мецената, колишнього народного депутата Верховної Ради України Миколи Михайловича Гапочки відбудовується. Станом на 2016 рік настоятелем храму служить ієрей Роман Карцев[8]. Див. також
Примітки
Література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
