|
Церква Пресвятої Трійці (Зарваниця)
Церква Пресвятої Трійці в Зарваниці — культова споруда в селі Зарваниця Тернопільського району Тернопільської області, Україна. Парафіяльна церква УГКЦ. Належать до 3арваницького духовного центру УГКЦ. Споруджена у 1747—1754 роках. Місце перебування двох чудотворних ікон: ікони Божої Матері Зарваницької та ікони Розп'ятого Спаса Ісуса Христа (втрачена). Історичні відомості  Заснування мурованого храмуЗгідно з фундаційним актом 1747 року, власник Зарваниці, чернігівський воєвода Пйотр Міхал Мйончинський[1] гербу Сухекомнати, отримав від Зарваницької ікони Розп'ятого Спасителя «чудотворну ласку». За його кошти було збудовано та облаштовано мурований храм, гідний цього чудотворного образу[2]. Це був один із високоякісних зразків галицької архітектури в стилі бароко[3]. Його будували з каміння, взятого зі зруйнованого кримськими татарами замку в Полісюках, що за два кілометри від Зарваниці. За архівними даними, опрацьованими о. Андрієм Мельником у його книзі про Зарваницю, в замку також знаходилася «аріанська», тобто социніанська церква[4].
Соцініани були ревними унітаристами, протистояли з великим завзяттям культу Пресвятої Трійці. Не дивно, що на противагу «єретикам» у церкві над великим престолом був намальований Нікейський собор, а сама церква постала під назвою Пресвятої Трійці[4]. 1754 року дерев'яна церква святого Івана Хрестителя згоріла; на місці, де вона стояла, отець Петро Білинський у 1901 році поставив кам'яний хрест. У тому ж році було завершено спорудження храму, чин освячення виконав отець Ілія Білинський. 1756 року було утворено окреме Зарваницьке намісництво, саме в церкві Пресвятої Трійці відбувалися численні судові слухання Бережанської консисторії львівського єпископа[5]. Загалом у 1764—1786 роках було занотовано близько 1 000-чі судових актів, з них переважну більшість нотував зарваницький декан, бережанський намісник — о. Андрій Липницький. Завершення робіт в інтер'єрі фіксує візитація 1759 року. За її даними, весь дах будівлі був під ґонтом, окрім куполу, перекритого білою бляхою. Підлогу в храмі встелили теребовлянськими плитами та цеглою. Навколо храму розташовувався цвинтар, оточений квадратним муром. На кладовищі стояла дубова дзвіниця, покрита ґонтом, що мала п'ять дзвонів, а ще один висів у куполі храму. Біля входу до церкви, ліворуч під аркадою, за дерев'яними ґратами розташовувався вівтар з іконою Покрови Богородиці. Навпроти нього, також за ґратами — вівтар св. апостолів Петра і Павла. Трохи далі від них був встановлений вівтар з іконою святого Юрія, написаний «альфреско». Вхід до двох церковних нав-каплиць перегороджували дерев'яні ґрати; стіни в них були оббиті вовняними та шовковими тканинами. У південній каплиці стояв невеликий вівтар із чудотворним образом Розп'ятого Ісуса Христа. На ньому була тернова корона з діамантами, золоті та срібні ланцюжки, золоті монети. Біля нього — шість великих дзеркал сріблом оправлених гданської роботи, багато срібних вотів. Північна каплиця мала також невеликий вівтар, з «відомою своїми ласками» іконою Богородиці, її прикраси були значно скромнішими, тут переважали корали та перли. Крім того, на стінах висіли намальовані на полотні та на дошках образи та ікони[6]. 1759 року завершили виготовлення дерев'яної високомайстерної проповідальниці, кошти для чого надав канівський староста Микола Василь Потоцький[6]. На проповідальниці помістили фігури Ісуса Христа на земній кулі та чотирьох євангелістів. На балдахіні проповідальниці, яка прикрашена кількома різьбленими статуями, розміщений герб Золота Пилява. Є чимало серйозних аргументів для того, аби вважати автором багатьох різьблених творів цієї церкви Йогана Георга Пінзеля[7][8][9], який працював у Бучачі[10], дідичній власності Миколи Василя Потоцького[11]. 1784 року живописець Андрій Солецький виконав розписи в церкві, які відновив у 1859 році Антоній Качмарський[12]. 1936 року маляр Володимир Іванюх (учень Олекси Новаківського), розмалював фасад церкви і при цій нагоді, виготовив теж копію чудотворної ікони Матері Божої[13]. У березні 1946 року після львівського псевдособору церкву було зачинено, у ній же одразу розмістили зерносклад колгоспу. Відновити свою роботу храм зміг лише з 1989 року[14]. КоронуванняЧудотворну ікону («образ») Розп'ятого Спасителя, який коронували за дозволом Папи Римського, в 1742 році в присутності львівського греко-католицького митрополита Атаназія Шептицького, після пожежі 1754 року перенесли до цього храму. 1867 року заходами пароха (УГКЦ) у Зарваниці отця Порфирія Мандичевського, посла до Галицького сейму[15] було урочисто короновано ікону Матері Божої в Зарваниці. Пожертви церкві
УсипальницяУ храмі були поховані принаймні двоє «сотрудників церкви»: 22 червня 1781 р. — Матей Данашевський, а 20 жовтня 1771 р. — Іван Лисинецький, навпроти вівтаря Покрови Пресвятої Діви Марії[17]. Короткий описАрхітектурні форми прості. Будівля — однонавна, хрещата із закругленою апсидою, до якої прилягають дві прибудови. Стіни фланковані стовпами. Двосхилий дах увінчує висока відкрита маківка. Розміри: 24 м х 25 м х 15 м[18]. Галерея
Див. також
Примітки
Джерела
Посилання |
|||||||||||||||||||||||||||||||||
