Іванюх Володимир

Володимир Іванюх
Народження1905[1]
Перемишль, Королівство Галичини та Володимирії, Цислейтанія, Австро-Угорщина[1]
Смертьлютий 1943[1]
 Сокаль, Львівська область, Українська РСР, СРСР
Жанрживопис, графіка, монументалізм
НавчанняМистецька школа Олекси Новаківського
Діяльністьхудожник, графік
ЧленРУБ (група)

Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Володими́р Іваню́х (1905, Перемишль ― лютий 1943, Сокаль) ― український живописець, графік і монументаліст. Учень Олекси Новаківського, ⁣представник мистецького об’єднання «РУБ».

Біографія

Володимир Іванюх народився у 1905 році. Після завершення початкової освіти вступив до Малярської школи Олекси Новаківського у Львові, де навчався в 1924—1927 роках[2]. Він опанував курси з історії української архітектури, технології та техніки малярства під керівництвом Володимира Пещанського, а згодом продовжив навчання у майстерні Новаківського[3]. Під час навчання Іванюх долучався до культурного життя школи, зокрема разом з іншими учнями підписав лист із закликом розширити діяльність закладу та запросити до викладання Петра Холодного. У 1926 році він брав участь у пленері в Карпатах (Космач), що стало важливим етапом у його мистецькій освіті[4][2].

Після закінчення школи у 1927―1930 роках працював викладачем рисунку та малярства в Унівському монастирі. У 1932 році став членом мистецького об'єднання «РУБ», до складу якого входили учні Новаківського[5]. Його творчість зосереджувалася на пейзажах, портретах та жанрових сценах[2].

Творчість

Розпис фасаду церкви Пресвятої Трійці в Зарваниці виконаний Володимиром Іванюхом у 1936 році

Виставкова діяльність Іванюха розпочалася у 1929 році під час виставки учнів Малярської школи Новаківського. Його роботи, серед яких переважали мініатюрні пейзажі та етюди, були представлені у Львові, Перемишлі та інших містах[2]. Твори Іванюха відзначалися насиченістю світла й кольору, ліричним настроєм та впливом імпресіоністичної естетики[5].

Однак його творчість викликала неоднозначні відгуки. Наприклад, відомий мистецтвознавець Святослав Гординський зазначав, що портрети Іванюха бракували світлотіньового моделювання, а його мініатюри, хоч і цікаві, не вражали технічною довершеністю. Попри це, Іванюх створив низку відомих робіт, серед яких «Гуцулка», «Пейзаж із церквою», «Портрет дівчини», «Ярмарок у Сокалі» та «Зимовий пейзаж»[2].

Його монументальні твори, зокрема стінопис у церкві села Холоїв (спільно з Юрієм Магалевським)[2], розпис фасаду церкви Пресвятої Трійці в Зарваниці[6], двоярусний іконостас для церкви святих апостолів Петра і Павла в Сокалі[7] є прикладом його роботи в сакральному жанрі.

Спадщина

Картини Володимира Іванюха зберігаються у фондах Національного музею у Львові, а його ім'я згадується в п'ятому томі «Історії українського мистецтва». У 1942 році відбулася ретроспективна виставка його творів, а каталог «Мистецтво Львова першої половини XX століття» містить репродукцію його картини «Портрет дівчини». Володимир Іванюх помер у 1943 році в Сокалі, проживши лише 38 років. Його творчий доробок відображає складний шлях становлення митця в умовах міжвоєнного часу[2].

В 1952 році у Львівському музеї образотворчого мистецтва під керівництвом Василя Любчика було знищено величезну кількість робіт українських митців, серед яких була картина Володимира Іванюха «Портрет худ. Чорнія» (1936, олія, полотно, 79х63)[2][8].

Примітки

  1. а б в https://esu.com.ua/article-13532
  2. а б в г д е ж и Лопата, Павло (15 вересня 2020). Художники, яким доля судила жити менше 50 років (Частина 7). New Pathway Ukrainian News | Новий Шлях Українські Вісті. Процитовано 25 грудня 2024.
  3. Пещанський Володимир. Бібліотека українського мистецтва (укр.). Процитовано 25 грудня 2024.
  4. Різун, Ірина. Мистецькій школі Олекси Новаківського 100 років. localhistory.org.ua (укр.). Процитовано 25 грудня 2024.
  5. а б Бірюльов, Ю. О. (2011). Іванюх Володимир. Енциклопедія Сучасної України (укр.). Процитовано 25 грудня 2024.
  6. о. Фірман В. Зарваниця. — Тернопіль, 2008. — 17 с.
  7. ➤ Сокаль. Частина 1. Огляд міста Цікаві місця • Пам'ятки • Що подивитись у Сокаль. Частина 1. Огляд міста?. Україна Інкогніта (укр.). Процитовано 25 грудня 2024.
  8. Єдинак, Василь. 1988, №11 (331) - «Сучасність». Чтиво. с. 48. Процитовано 25 грудня 2024.

Джерела