|
Хуліо Мусімессі
Хуліо Мусімессі (ісп. Julio Musimessi, 9 липня 1923, Ресістенсія — 27 серпня 1996, Морон) — аргентинський футболіст, що грав на позиції воротаря. Перший воротар в аргентинському футболі, який почав виступати без наколінників[1]. Другою особливістю були гетри, недбало опущені над взуттям. Він був одним з голкіперів, який не читав гру і не міг передбачити, що станеться. Він компенсував це своїми дивовижними рефлексами, часто відбиваючи м'ячі навіть з відстані 3 метри. Він був улюбленцем фанатів, бо ніколи не шкодував себе і боровся за кожен, навіть безнадійний м'яч із відданістю[2]. Паралельно з футболом він присвятив себе співу, маючи власну передачу на радіо[3], за що отримав прізвисько El Arquero Cantor (ісп. Співаючий воротар)[4]. Компакт-диск із його піснями був присвячений шанувальникам «Бока Хуніорс». Після своєї кар'єри він заснував бар в Мороні. Виступав, зокрема, за клуби «Ньюеллс Олд Бойз» та «Бока Хуніорс», ставши чемпіоном Аргентини, а також національну збірну Аргентини. У складі збірної — переможець чемпіонату Південної Америки та учасник чемпіонату світу. Був одним з найкращих воротарів аргентинського футболу 1950-х років. Клубна кар'єраНародився 9 липня 1923 року в місті Ресістенсія. Спочатку він грав у баскетбол[5]. Одного разу його друзі-футболісти, які знали вміння Мусімессі ловити м'яч, запросили його пограти у футбол: їм був потрібен воротар через травму основного голкіпера їх команди[5]. Поступово Мусімессі кинув баскетбол і став займатися виключно футболом. Його першою командою став клуб «Бока Унідос» з Коррієнтеса[5]. _-_El_Gr%C3%A1fico_1841.jpg) В 1943 році 19-річний Мусімессі перейшов в клуб «Ньюеллс Олд Бойз»[6], але в офіційній грі Мусімессі дебютував тільки в 1950 році[7]. Всього за клуб він зіграв 183 матч. У 1953 році він перейшов в клуб «Бока Хуніорс» разом з партнерами по «Ньюеллс», Хуаном Карлосом Кольманом і Франсіско Ломбардо[8]. Він дебютував у складі команди 5 квітня 1953 року в матчі з клубом «Росаріо Сентраль», який завершився внічию 0:0[9]. З «Бокою» він у 1954 році виграв чемпіонат Аргентини[9], перший для клубу за 10 років[1]. Мусімессі виступав у «Боці» протягом 6 років, зігравши в 155 матчах. Завершив ігрову кар'єру у чилійській команді «Грін Кросс», за яку виступав протягом 1960—1961 років. Виступи за збірну1952 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Аргентини. Його дебютною грою став матч проти Іспанії в Мадриді. Після гри Сантьяго Бернабеу запросив його в свій клуб, «Реал Мадрид», проте керівники «Боки Хуніорс» сказали йому, що він справжній «бокіненсе», і Мусімессі, не тільки воротар, але і вболівальник клубу, вирішив залишитися в команді[5]. У складі збірної був учасником чемпіонату Південної Америки 1955 року у Чилі[10], здобувши того року титул континентального чемпіона, провівши 4 гри. В матчі проти Уругваю, він на 82-й хвилині відбив пенальті від Оскара Мігеса[11]. На наступному чемпіонаті Південної Америки 1956 року в Уругваї Мусімессі провів всі 5 матчів і пропустив 3 м'ячі[12], а його команда здобула бронзові нагороди. Згодом Мусімессі поїхав на чемпіонат світу 1958 року у Швеції[13], проте там не зіграв жодного матчу, оскільки головним воротарем команди був Амадео Каррісо. Всього протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 7 років, провів у її формі 14 матчів[14], пропустивши 11 голів[15]. Особисте життя_-_El_Gr%C3%A1fico_1906.jpg) Одночасно з футболом Мусімессі був співаком, виступаючи на відкритих концертах і радіо LR2. Пізніше він випустив альбом зі своїми піснями. Найбільш відомою його композицією стала пісня «Viva voca». За це Хуліо Еліас отримав прізвисько «Співаючий голкіпер»[9]. Після завершення кар'єри Мусімессі відкрив закусочну в місті Морон. У 1986 році, коли він ввечері закривав свій заклад, група молоді, яку не пустили в заклад, відкрила по ньому вогонь з вогнепальної зброї, в результаті Мусімессі отримав два поранення. Він провів кілька днів у комі. Незважаючи на це, Мусімессі вдалося відновитись У лікарні його регулярно відвідували футбольні діячі, серед яких Амадео Каррісо, один з найкращих воротарів в історії Аргентини[5]. 27 серпня 1996 року Мусімессі помер в санаторії Агуеро де Морон, куди був направлений через крововилив в мозок[5]. Він був похований на місцевому цвинтарі, а у вересні 2006 року[16] його останки перенесли в спеціальний сектор на цвинтарі Парк Іраола, де ховають відомих гравців «Боки Хуніорс»[17]. Титули і досягнення
Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
