Хвороба Меньєра

Хвороба Меньєра
Зображення
Названо на честь Prosper Menièred
Досліджується в audiologyd
Уражає внутрішнє вухо
Медична спеціальність оториноларингологія
Поширеність 0,0019[1]
ICD-9-CM 386.00[2][3] і 386.0[2][3]
Ідентифікатор NCI Thesaurus C185243
CMNS: Хвороба Меньєра у Вікісховищі

Хвороба Меньєра — негнійне захворювання внутрішнього вуха, що характеризується збільшенням обсягу ендолімфи (лабіринтної рідини) і підвищенням внутрішньолабіринтного тиску (ендолімфатичний гідропс), в результаті чого виникають рецидивні напади прогресуючої глухоти (частіше односторонньої), системного шуму..[4] Хвороба була вперше вивчена французьким лікарем Проспером Меньєром (1799—1862). Належить до рідкісних захворювань, згідно з даними різних авторів, частота захворювання варіює від 20 до 200 випадків на 100 000 населення. У тих випадках, коли передбачається вторинний характер ендолімфатичного гідропсу, у безпосередньому зв'язку з іншим захворюванням, традиційно використовується термін «синдром Меньєра».[5]

На хворобу Меньера страждають переважно представники європеоїдної раси. Середній вік хворих коливається від 20 до 50 років, але хвороба може траплятися і в дітей. Дещо частіше захворювання зустрічається в осіб інтелектуальної праці та у мешканців великих міст. Етіологія захворювання остаточно не з'ясована.[4]

Етіологія

Причини появи цього захворювання до кінця не вивчені, проте, найчастіше припускають такі:

  • ангіоневроз;
  • вегетативну дистонію;
  • порушення обміну ендолімфи та іонного балансу внутрішньолабіринтних рідин;
  • вазомоторні та нервово-трофічні розлади;
  • інфекцію та алергію;
  • порушення харчування, вітамінного та водного обміну.

Симптоматика

Дебютувати хвороба Меньєра може як із вестибулярних, так і зі слухових (зниження слуху, закладеність вуха, вушний шум) симптомів. У перші 2-3 роки захворювання приглухуватість може бути минущою з практично повним відновленням слуху в міжприступному періоді. З роками слух поступово знижується, аж до повної глухоти.[4]

Основні симптоми:

  • періодичні напади системного запаморочення;
  • Розлад рівноваги (хворий не може ходити, стояти і навіть сидіти);
  • Нудота, блювання ;
  • Посилене потовиділення;
  • Зниження, рідко підвищення, артеріального тиску, збліднення шкірних покривів;
  • Дзвін, шум у вусі (вухах).
  • Порушення координації.

Зазвичай перебіг хвороби Меньєра непередбачуваний: симптоми хвороби можуть погіршитися, або поступово зменшитися, або залишитися без зміни. У хворих, які страждають на хворобу Меньєра, згодом можуть з'явитися й інші прояви. Приступи запаморочення поступово можуть погіршитися і стати частіше, внаслідок чого хворий втрачає працездатність, не може нормально водити автомобіль і займатися іншою фізичною активністю. Хворі змушені постійно бути вдома. Порушення слуху стає незмінним. У деяких хворих розвивається глухота на стороні враження. Прояви тинітуса також можуть з часом погіршитися. Також відзначається перехід патологічного процесу з одного вуха до іншого. У такому разі може навіть розвинутись повна глухота.

Водночас трапляються випадки, коли захворювання поступово самостійно проходить і більше ніколи не рецидивує. Деякі пацієнти, які страждають на хворобу Меньєра, відзначають, що через 7-10 років у них поступово зменшуються прояви запаморочень, напади з'являються рідше. У деяких хворих ці прояви можуть повністю пройти. Крім того, симптоми тинітуса також можуть повністю пройти, а слух нормалізуватися.

Лікування

Лікування хвороби Меньєра проводиться за двома напрямками: усунення гострого нападу та профілактика нових нападів.[6] Всі існуючі зараз способи та методи лікування спрямовані на полегшення переносимості хворими на напади запаморочення, але не змінюють значно перебіг процесу і не запобігають розвитку приглухуватості.[7] Однак індивідуальна терапія, що підбирається з урахуванням супутніх захворювань, може уповільнити розвиток приглухуватості, зменшити вираженість вушного шуму, зменшити частоту і вираженість запаморочення.[8]

Лікування гострого нападу

Госпіталізація зазвичай не потрібна, за винятком випадків рясного блювання з зневодненням.[6] Для усунення нападу використовуються седативні препарати (діазепам), засоби, що покращують мозковий кровообіг, дегідратаційні засоби. У гострому періоді доцільно вводити препарати парентерально чи свічках.[4] Деякі експерти рекомендують проведення завушних новокаїнових блокад.[4][9]

Медикаментозна профілактика нападів

Лікування в міжприступному періоді (підтримуюча терапія) має бути комплексним та активним. Застосовуються засоби, спрямовані на всі сторони патологічного процесу:

Немедикаментозне лікування

  • Зниження споживання солі зменшення кількості рідини у внутрішньому вусі.
  • Обмеження вживання алкоголю, куріння тютюну та приймання кофеїну, а також стресів та будь-яких станів, що провокують напади.
  • Реабілітаційна гімнастика[10] для тренування почуття рівноваги допомагає 70-80 % пацієнтів покращити хронічні симптоми[11].
  • Хімічна абляція лабіринту — застосовується у важких випадках вираженого запаморочення, яке не усувається медикаментозними засобами. Полягає у введенні в барабанну порожнину ототоксичних антибіотиків, таких як гентаміцин. В результаті зменшується вироблення ендолімфи клітинами внутрішнього вуха та патологічна імпульсація з боку ураженого лабіринту.

Щадні хірургічні операції:

  • Хірургічне дренування ендолімфатичного мішка — застосовується при неефективності консервативного лікування симптомів хвороби Меньєра та збереженому слуху з ураженого боку. Мета — зменшити тиск в ендолімфатичному просторі, зменшити прояви хвороби, не ушкоджуючи при цьому структуру вуха.
  • саккулотомія — декомпресивна операція на сферичному мішечку;
  • перетин вестибулярного нерва з метою припинення аферентної імпульсації, що сприяє зникненню вестибулярних розладів.
  • лазеродеструкція горизонтального напівкружного каналу — дозволяє домогтися позбавлення від нападів запаморочення в найближчі та віддалені терміни, зберегти слух і затримати розвиток гідропічного процесу в іншому вусі при односторонньому процесі.[12]

При безуспішності щадних видів хірургічних втручань проводять такі деструктивні операції як:[4]

  • Лабіринтектомія.
  • Кохлеосаккулотомія.
  • Вестибулярна нейректомія.

Слід зазначити, що операції на автономній нервовій системі та перерізання сухожиль м'язів барабанної порожнини малоефективні, а декомпресивні та деструктивні хірургічні втручання, як правило, призводять до глухоти на опероване вухо та поновлення нападів запаморочень у віддалені терміни у зв'язку з фіброзним зарастанням створених співустей.[4]

Примітки

  1. ↑ Europe PubMed Central — 2012.
  2. ↑ а б Disease Ontology — 2016.
  3. ↑ а б Monarch Disease Ontology release 2018-06-29 — 2018-06-29 — 2018.
  4. ↑ а б в г д е ж и Зайцева О. В. Болезнь Меньера в современной клинической практике : [рос.]. — Русский медицинский журнал. — 2010. — № 16. — С. 1022—1026. — ISSN 2225-2282.
  5. ↑ Замерград М. В. и др. Диагностика системного головокружения в амбулаторной практике : [арх. 29 жовтня 2020]. — Неврологический журнал. — 2014. — № 2.
  6. ↑ а б Minor L. B., Schessel D. A., Carey J. P. Meniere's disease : [арх. 22 вересня 2017]. — Current opinion in neurology. — 2004. — № 1. — С. 9—16. — ISSN 1350-7540.
  7. ↑ Нурмухаметова Е. Диагностика и лечение болезни Меньера. — Русский медицинский журнал.. — 1998. — № 20. — С. 1346–1347.
  8. ↑ Патякина О. К. Лечебная тактика при вестибулогенном головокружении. — Consilium medicum. Приложение.. — 2001. — С. 9–12.
  9. ↑ Бабияк В. И., Ланцов А. А., Базаров В. Г. Клиническая вестибулология. — СПб.: «Гиппократ», 1996. — 336 с.
  10. ↑ Упражнения для тренировки чувства равновесия « Omnibus rebus | Борис Бикбов. Архів оригіналу за 27 липня 2020. Процитовано 27 липня 2020.
  11. ↑ L. Yardley, F. Barker, I. Muller, D. Turner, S. Kirby. Clinical and cost effectiveness of booklet based vestibular rehabilitation for chronic dizziness in primary care: single blind, parallel group, pragmatic, randomised controlled trial // BMJ. — 2012. — Vol. 344, iss. jun06 1 (6 June). — P. e2237–e2237. — ISSN 1756-1833. — DOI:10.1136/bmj.e2237.
  12. ↑ Егорова М. Ю., Корвяков В. С. Метод лазеродеструкции вестибулярных рецепторов горизонтального полукружного канала у пациентов с болезнью Меньера в историческом аспекте : [рос.]. — Российская оториноларингология. — 2013. — № 5. — С. 109—113. — ISSN 1810-4800.

Посилання