|
Фінляндія (симфонічна поема)
«Фінляндія» (фін. Finlandia), Op. 26 — симфонічна поема та один із найвідоміших творів фінського композитора Яна Сібеліуса. Перший її варіант був написаний у 1899 році (як остання частина циклу симфонічних картин «Historiallisia kuvia» (фін. Історичні картини) до свят на честь фінської преси); згодом вона була аранжована для фортепіано і отримала сучасну назву у 1900 році. Заключна частина поеми, «Гімн „Фінляндія“», відомий як самостійний твір та виконувався з різними текстами протягом XX століття і дотепер. У наш час мелодія, покладена на текст поета Вейкко Антеро Коскенніємі, є однією із найважливіших національних пісень Фінляндії. Через свою символічну цінність для народу «Гімн «Фінляндія» подекуди пропонувався на роль гімну країни замість пісні «Maamme».[2][3][4] Історія створенняЗ 1809 року після закінчення російсько-шведської війни Фінляндія стала частиною Російської імперії; до того часу вона протягом століть перебувала у складі Швеції. Кінець XIX століття у Фінляндії характеризувався підйомом національної самосвідомості, —«пробудженням», — і спробами уряду Росії завадити цьому шляхом посилення цензури. У лютому 1899 року імператор Микола II опублікував маніфест [Архівовано 13 січня 2010 у Wayback Machine.], що обмежив автономію Великого князівства Фінляндського, що в свою чергу викликало протест у Фінляндії, в тому числі і у мистецьких колах. Серед діячів, обурених політикою метрополії, був і композитор Ян Сібеліус, який, як вказує сайт Sibelius.fi, вважав своєю задачею відобразити цей протест в музиці[5] (ця точка зору не є загальноприйнятою; так, сучасний біограф Сібеліуса Вейо Муртомякі підкреслює, що сам Сібеліус ставився до своїх творів в першу чергу саме як до музики, а не як до політичних декларацій).[6] Протягом року Сібеліус написав п'єси «Пісня афінян» і «Танення льоду на річці Улео» (на слова поета Захаріаса Топеліуса, у яких відчувається лейтмотив «Я народився вільним і вільним помру»), що були представлені у квітні та жовтні відповідно. Особливої уваги на той час зазнав протест проти переслідування преси, що був виступом за свободу слова проти цензури російського генерал-губернатора Бобрикова. У зв'язку з цим для підтримки пенсійного фонду для журналістів представниками молодофінської партії у листопаді 1899 року були влаштовані т.зв. «свята на честь преси» — демонстрація проти русифікації Фінляндії, на яких були представлені театральні вистави із національними закликами. З цієї нагоди режисер Каарло Бергбом створив т.зв. «живі картини з фінського минулого та міфології» із шести частин, для яких у жовтні 1899 року Сібеліус створив музичний супровід-сюїту, а поети Ейно Лейно та Ялмарі Фінне написали проникливі національні тексти. «Картини» зображували різні етапи історії Фінляндії з часів епосу «Калевала». До сюїти, створеної Сібеліусом, входила увертюра та наступні однойменні частини: I. Пісня Вейнемейнена III. Герцог Юхан у замку Турку IV. Фіни у Тридцятилітній війні V. Велика ненависть[ru] (присвячена тактиці «випаленої землі» та каральним операціям російської армії у Фінляндії у ході Північної війни 1714—1721 років) VI. Фінляндія пробуджується Ейно Лейно також написав текст до останньої частини, що зображувала національне пробудження Фінляндії, яка і була першим варіантом симфонічної поеми «Фінляндія». Сібеліус сам керував Гельсінським філармонічним оркестром під час прем'єри твору у Шведському театрі 4 листопада 1899 року.[7] Наступного року Сібеліус та диригент Роберт Каянус керували новими прем'єрами твору під різними назвами у Фінляндії та за кордоном. Твір набув такого успіху, що на початку 1900 року Сібеліус переробив його на самостійну симфонічну поему — опус 26. Було вирішено, що твір буде виконуватися в ході європейського турне Роберта Каянуса, і за порадою друга Сібеліуса, Акселя Карпелана, воно отримало назву «Батьківщина». В листопаді 1900 року Сібеліус закінчив роботу над фортепіанним аранжуванням твору,[8][9] якому, також за порадою Карпелана, дав назву «Фінляндія». У лютому 1901 року Каянус вже диригував симфонічною поемою під цією новою назвою, яка збереглася до нашого часу. Невдовзі було опубліковано нову редакцію твору, а у 1911 році на основі інших частин Сібеліус створив серію оркестрових творів Scènes historiques I — опус 25,[5] до якої була знову включена «Фінляндія». «Фінляндія» здобула широке визнання сама по собі: вона стала «таємним гімном» Фінляндії і настільки популярною, що російська влада накладала заборону на її виконання, проте Сібеліус уникнув покарань, назвавши твір фінською мовою „Suomi“.[10] У 1900 році вона була виконана на Всесвітній виставці у Парижі, на фінальному етапі турне Каянуса, тим самим привернувши увагу решти Європи не лише до композитора Сібеліуса, а й до фінського питання загалом. Сібеліус продовжував роботу над цією сюїтою до лютого 1921 року. Згодом вона була адаптована для військового оркестру в 1909 році, для хору з оркестром у Англії в 1925 році і навіть для ансамблю маримб у 1940 році. На наспівну музику заключної частини поеми, відому як «Гімн «Фінляндія», були написані безліч пісень, зміст яких, втім, не мав нічого спільного з рідною країною Сібеліуса. Тексти створювалися і у самій Фінляндії, і в 1937 році 70-річний Сібеліус отримав поштою текст, написаний тенором Вяйне Сола. На його основі Сібеліус написав хорову версію гімну. Втім, найбільшу популярність здобув текст Вейкко Антеро Коскенніємі, виконаний у 1940 році. Хоча цей твір і не став офіційним гімном Фінляндії, він широко відомий як у самій країні, так і поза її межами. Сам Сібеліус, хоча й оцінював «Фінляндію» як «вдалу композицію», не виокремлював її серед інших своїх творів. Вже у 1911 році він дивувався:
Особистий секретар Сібеліуса, Сантері Левас, констатував, що якщо в черговому листі Сібеліусу з проханням про автограф згадувалася лише «Фінляндія» і «Сумний вальс», то автор листа в їх очах не сприймався як серйозний поціновувач музики. Подібно до сюїти «Карелія» оригінальна музика зі свят на честь преси ніколи не видавалась під наглядом Сібеліуса, проте через майже 99 років сюїта «Фінляндія» була відновлена та випущена на двох різних CD-дисках: на першому її виконав Філармонічний оркестр Тампере у 1998 році, яким диригував Туомас Олліла,[11] а на другому — Симфонічний оркестр Лахті у 2000 році, яким диригував Осмо Вянска.[12][13] Гімн «Фінляндія»
Спочатку Сібеліус не передбачав для свого твору голосового виконання, проте з самого початку на мелодію частини «Гімну „Фінляндія“» почалися з'являтися тексти, і композитор не вважав можливим заборонити їх виконання або спів свого твору.[5] Перший текст на мелодію Сібеліуса, що не зберігся, написав Ялмарі Фінне, який надіслав його в анонімному листі 23 вересня 1907 року до Сібеліуса та Хейккі Клеметті.[14] У 1937 році Сібеліус переробив для хору «Гімну „Фінляндія“» (op. 26 та op. 113 no. 12) із власним текстом тенора Вяйне Сола. Сола, так само як і Сібеліус, був масоном, і прем'єра твору відбулася у ложі в Гельсінкі 21 квітня 1938 року.[5] На масонських заходах «Фінляндію» надалі виконували саме із текстом Сола. Це перше аранжування «Фінляндії» для хору у якості останньої частини має опус Сібеліуса під номером 113 та назвою Vapaamuurarirituaalimusiikkia - «Ритуальна музика масонів». У 1940 році чоловічий хор Laulu-Miehet замовив текст письменнику Вейкко Антеро Коскенніємі, який написав саме ті слова «Гімну „Фінляндія“», що виконуються і у наш час; цей варіант схвалив і сам Сібеліус.[5] Його прем'єра відбулася в урочистій залі головної будівлі Гельсінського університету під керівництвом Мартті Турунена 7 грудня 1940 року.[15] Слова Коскенніємі підкреслювали початковий національний дух композиції у боротьбі проти загарбників, і тому здобув особливого визнання. Письменник Йоель Рундт невдовзі переклав текст шведською мовою. Сібеліус ще раз переробив композицію окремо для змішаного хору у 1948 році.[5] Фінський музикант Матті Хюйоккі у своїй дисертації у 2003 році стверджував, що Сібеліус запозичив початок гімну із патріотичної хорової пісні Е. Ґенетца «Herää Suomi!» 1881 року. Ця пісня на той час була добре відома, тому, за словами Гюйоккі, запозичення може бути свідомим жестом, хоча Сібеліус ніколи це не підтверджував.[2] МузикаПоема відкривається грізним мотивом у виконанні мідних духових інструментів, які нагадують про те, що у ранній редакції вона слідувала одразу після симфонічної картини «Велика ненависть». Сила звуку швидко зростає з forte до fortissimo. Мідним відповідають дерев'яні духові інструменти, що ведуть високу, «святу» мелодію, та струнні, що додають у музику «людський» голос. Спочатку у повільному темпі, музика згодом прискорюється до Allegro moderato; усе це підкреслює дух національної боротьби фінів. Далі за фанфарними закликами дерев'яні духові починають спокійний, урочистий гімн, який підхоплюють струнні. Мідні духові на поверненні ведуть мелодію до пишного фіналу, в якому до кінця прослідковується тема гімну. Попри те, що мелодія гімну інколи вважається традиційною народною мелодією, вона все ж є власним твором Сібеліуса.[16] ІнструментиСимфонічна поема призначена до виконання великим окрестром,[17] до якого входять:
Інше використанняКіноМелодія «Гімну «Фінляндія» використана у наступних фільмах:
Музика
ІншеНа мелодію було написано низку нових текстів, а також вона широко використовується і за межами Фінляндії, зокрема:
Примітки
Джерела
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
