один із авторів програми (1818) відродження чеської національної культури і науки «батько чеської історіографії» перший завідувач історичного відділу Національного музею (Прага)
Франтішек Палацький нерідко іменується «батьком чеської історіографії», його найвищим досягненням є дослідження «Історія народу чеського в Чехії та Моравії» у 5 томах (німецьке видання — 1836—1976, чеське видання — 1848—1876). Як історик належав до панівного на той час романтичного напрямку.
Палацький був першим завідувач історичного відділу Національного музею (1818—1841), від 1827 року за його ініціативою заклад почав друкувати наукові публікації чеською мовою.
Франтішек Палацький народився 14 червня 1798 року в моравському містечку Годславицях (Годславіце) у сім'ї вчителя.
Навчався у Пресбурзі (тепер Братислава) та Відні. Спершу готував себе до священицької (євангелічної віри) кар'єри), але захопився літературою та філософією (надто Кантом). Національне чеське відродження, яке щойно почалося, захопило його; особливо сильне враження на Палацького, як і на його друга Шафарика, справила «Розмова про чеську мову» (чеськ.Rozmlouvání o jazyce českém) Юнгмана, що значною мірою визначила напрямки подальшої діяльності обох.
Писати Франтішек Палацький почав ще під час перебування в євангелічній семінарії в Пресбурзі, але привернув на себе увагу лише в 1817 році перекладом чеською мовою декількох пісень з Оссіана, а наступного року (1818) книжкою, складеною разом із Павлом Шафариком за участі Юнгмана Počátkowé Českého básnjctwj obwzlásstě prozodye, у якій піддавалось критиці вчення Добровського про чеську просодію. Власне Палацький разом з Шафариком стали авторами програми відродження чеської національної культури та науки.
У 1823 році Франтішек Палацький оселився в Празі. Жив приватними уроками, потому влаштувався архіваріусом графів Штернбергів, на замовлення яких написав історію їхнього роду.
1827 року Палацький став засновником і редактором (до 1838 року) першого чеського наукового часопису «Часопис товариства патріотичного музею в Чехії», в якому друкувалися праці з історії та культури не лише чехів, а й інших слов'янських народів, в тому числі в українців.
У тому ж 1827 році чеські чини запропонували Палацькому взяти на себе продовження викладення історії Чехії, започаткованого Пубічкою (Chronologische Geschichte Böhmens, Прага, 6 т., 1770—1808, доведеної до Фердинанда II). Учений у відповідь запропонував своє, більш обсяжне, бачення й науковий підхід до історії чеських земель, який було прийнято. Відтак Палацького обрали історіографом Чехії (1829), хоча офіційно у цьому званні затвердили лише за 10 років.
Учений у пошуках історичних першоджерел для написання масштабної історичної розвідки здійснив декілька закордонних відряджень, зібрав велику кількість матеріалу, надрукував низку попередніх розвідок. Відтак, 1836 року з'явився спершу німецькою, а 1848-го (рік Весни народів) чеською 1-й том його праці, що до кінця життя історика була доведена до 1526 року (посмертне видання, з біографією автора, написаною Калоуском, вийшло друком у 5 т.т. у Празі, 1877—1878: Dějiny narodu českého v Čechách a v Morave).
У 1840-х роках Франтішек Палацький став одним з авторів програми австрославізму, яка стала лозунгом чеських буржуазно-ліберальних кіл під час революції 1848—49 років в Австрії. Як видний представник національної партії, Палацький був членом франкфуртського попереднього парламенту, де висловився проти централістських устремлінь німців, проти представництва Богемії в імперському парламенті, за федерацію; був також членом тимчасового уряду. Міністерство Піллерсдорфа двічі пропонувало йому посаду, намагаючись перетягнути на свій бік національну партію Богемії, але Палацький двічі відкидав пропозиції. Натомість Палацький головував на Слов'янському Конгресі у Празі в червні 1848 року.
З кінця 1840-х і до початку 1860-х років Франтішек Палацький був депутатом австрійського рейхстагу та чеського сейму. Після свавільного закриття сейму в Кромержижі Палацький, який для влади став неблагонадійним, змушений був залишити політичну ниву й присвятити себе знову виключно науковій роботі. Став членом Геттінгенської академії наук.
У 1860 році нова Конституція створювала передумови для відновлення політичного життя в Богемії, і Палацький, як визнаний лідер чеського національного руху, знову зайнявся політикою. З кінця 1860-х років він — лідер старочехів, що були правим крилом чеської національної партії.
У 1867 році Палацький очолював чеську делегацію на Слов'янському з'їзді в Москві.
До кінця життя Франтішек Палацький не переставав займатись науковими дослідженнями, виданням матеріалів з чеської та слов'янської історії. Він помер 26 травня 1876 року в Празі.
У 1918 році з'явився полк піхоти 3-ї дивізії чехословацьких легіонів у Росії, названий «Полком Франтішека Палацькі»[7].
Праці
Пам'ятник Ф. Палацькому в Празі на площі Палацького
Політичні праці:
Idea státu Rakouské no (1865; нім.Oesterreichische Staatsidee, 1865);
Sbirka spis ů w drobnych z oboru řečia literatury č ešké, krasow ědy, historie a politiky (3 т., 1871—73; Politisches Vermächtniss, Пр., 1872);
Auswahl von Denkschriften, Aufsätzen u. Briefen aus den letzten 50 Jahren. Beitrag zur Zeitgeschichte (1874).
Історичні та історико-літературні праці, видання літописів:
Палацький // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 6. Біографічна частина: Н–Я / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2016. — с.75-77
