|
Фамотидин
Фамотидин — синтетичний препарат, що є похідним гуанідину та належить до групи блокаторів H2-гістамінових рецепторів ІІІ покоління, для перорального та парентерального застосування.[2][3] Фамотидин розроблений японською компанією Yamanouchi Pharmaceutical Co. на початку 80-х років ХХ століття[4] та вперше представлений для клінічного використання у 1981 році. Фармакологічні властивостіФамотидин — синтетичний препарат, що є похідним гуанідину та належить до групи блокаторів H2-гістамінових рецепторів ІІІ покоління. Механізм дії препарату полягає у пригніченні секреції шлункового соку, що пов'язано з блокадою рецепторів гістаміну ІІ типу, які розміщені у слизовій оболонці стінки шлунку. Фамотидин пригнічує секрецію соляної кислоти парієтальними клітинами слизової оболонки шлунку; у тому числі як спонтанну (базальну), так і стимульовану їжею, гістаміном, гастрином, пентагастрином, кофеїном, інсуліном та ацетилхоліном[2][5], переважно за рахунок зниження базальної та нічної секреції соляної кислоти.[3] Фамотидин також пригнічує активність ферменту шлункового соку пепсину.[2] Циметидин, як і інші H2-гістаміноблокатори, сприяє активації кровообігу у слизовій оболонці шлунку, підвищує секрецію бікарбонатів, сприяє відновленню клітин епітелію слизової оболонки шлунку та збільшує синтез простагландинів у слизовій оболонці шлунку.[3] Фамотидин також сприяє зниженню зовнішньосекреторної активності підшлункової залози шляхом зниження виділення гормонів панкреозиміну та секретину на фоні зниження кислотності шлунку при застосуванні фамотидину, а також знижує активність рецепторів гістаміну в тілі підшлункової залози.[6][7] Окрім цього, при панкреатитах та ураженнях шлунку, викликаних Helicobacter pylori, фамотидин пригнічує утворення активних форм кисню у нейтрофілах без впливу на фагоцитоз та хемотаксис нейтрофілів, а також посилює активність одного із антиоксидазних ферментів — супероксиддисмутази і зменшує агрегацію тромбоцитів.[8][7] На відміну від H1-гістаміноблокаторів, фамотидин не має адренергічної активності, антихолінергічної активності, не має місцевоанестезуючої активності не має седативного ефекту, оскільки погано проникає через гематоенцефалічний бар'єр.[9] Фамотидин не пригнічує активності алкогольдегідрогенази, тому, на відміну від циметидину та ранітидину, може застосовуватися у хворих хронічним алкоголізмом.[7] Фамотидин не пригнічує мікросомальні ферменти печінки, не впливає на метаболізм інших лікарських препаратів та не має значущої взаємодії з іншими лікарськими препаратами.[3][10] На відміну від циметидину, фамотидин не викликає збільшення рівня пролактину в крові, практично не має антиандрогенної дії, і при його застосуванні вкрай рідко спостерігається виникнення імпотенції та гінекомастії.[7][3] Проводяться дослідження по можливості використання фамотидину при резистентних до традиційної терапії форм шизофренії.[11] ФармакокінетикаФамотидин швидко всмоктується при прийомі всередину, але біодоступність препарату складає лише 40—45% при пероральному застосуванні.[2][5] Максимальна концентрація циметидину досягається протягом 1—3 годин після перорального прийому препарату[2], при внутрішньовенному введенні досягається протягом 30—60 хвилин[5][9], дія препарату триває до 10—12 годин.[3] Препарат погано (до 15—20%)зв'язується з білками плазми крові.[2] Фамотидин погано проникає у більшість органів та тканин організму[3], та погано проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Фамотидин проникає через плацентарний бар'єр та виділяється в грудне молоко.[2][12] Препарат частково метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. Виводиться циметидин із організму переважно із сечею в незміненому вигляді, частково у вигляді неактивних метаболітів. Період напіввиведення препарату складає 2,5—3 години, цей час може збільшуватися при важкій нирковій недостатності до 20 годин.[2] Показання до застосуванняФамотидин застосовується при виразковій хворобі шлунку та дванадцятипалої кишки, синдромі Золлінгера-Еллісона, шлунково-кишковій кровотечі та станах, при яких спостерігається підвищена кислотість (гастрит, дуоденіт, гастоезофагеальна рефлюксна хвороба), для профілактики синдрому Мендельсона[2][5], а також панкреатиті.[6][7][8] Фамотидин у порівнянні з іншими блокаторами H2-гістамінових рецепторів рідше спричиняє побічні реакції у зв'язку із низькою ліпофільністю препарату та поганою проникністю у тканини організму. Загальна частота побічних ефектів при застосуванні фамотидину складає 1,3%.[3] При застосуванні фамотидину спостерігаються наступні побічні ефекти:
При різкій відміні фамотидину спостерігається синдром відміни препарату, який проявляється загостренням виразкової хвороби з імовірним розвитком перфоративної виразки шлунку або дванадцятипалої кишки.[2][9] ПротипоказиПротипоказами до застосування фамотидину є підвищена чутливість до препарату, виражені порушення функції печінки та нирок, вагітність та годування грудьми. Фамотидин застосовується у дітей віком від 14 років.[2][5] Форми випускуФамотидин випускається у вигляді таблеток по 0,01[2]; 0,02 та 0,04 г; порошку для ін'єкцій у флаконах по 0,02 г[13] та розчину для внутрішньовенних інфузій по 20 мг фамотидину на 50 мл розчину у флаконі.[14] Примітки
Джерела |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
