Українська лінія на карті України 1727—1769 рр., на межі Гетьманщини, Запорожжя і Слобожанщини
Тип
Оборонна лінія (військово-інженерна система земляних укріплень, яка складалася з 16 фортець і 49 редутів, з'єднаних між собою високим земляним валом і глибоким ровом)
Ідея побудови оборонних споруд вздовж Берестової, Орелі, тобто від міста Валок на Слобожанщині до Дніпра, своєрідного продовження Ізюмської лінії, що зводилась у 1680–1681, належала російському генералові Косагову, під керівництвом якого зводилась її західна ділянка. 1682 року він обстежив територію від Валок до містечка Нехворощі на Орелі і запропонував українському гетьманові Івану Самойловичу збудувати оборонні споруди на правому березі названих річок, щоб перекрити Муравський шлях, яким татарські орди часто здійснювали напади на Слобідську та Лівобережну Україну. Більшість дослідників уважає, що гетьман, посилаючись на виснаження козаків у війні з Туреччиною за Чигирин та розуміючи, що будівництво лінії відокремить Запорожжя від Гетьманщини, робив усе можливе, щоб ці задуми не були реалізовані. Однак вони знову були поставлені царським урядом перед Іваном Мазепою у Коломацьких статтях. Прискорило вирішення цього питання перенесення російсько-турецького кордону за умовами Прутської угоди і Константинопольського та Адріанопольського мирних договорів з узбережжя Азовського моря у межиріччя Самари та Орелі (1714).
Проєкти перебудови, реконструкції чи продовження Української лінії висувались, фактично, від моменту її будівництва. Пов'язано це було із кількома причинами, викликаними недосконалістю збудованих укріплень. Першим ініціатором перебудови лінії із перейменуванням фортець 1736 року був фельдмаршал Мініх. Після завершення російсько-турецької війни 1735—1739 років неодноразово висувались пропозиції продовження лінії до річки Лугані, або навіть до річки Дон, які не були реалізовані. Їхніми авторами були генерал-лейтенант де Бріні 1743 року, майор ландміліції фон Циклер 1746 року, інженер-капітан Муравйов у 1748—1749 роках.
Останній проєкт продовження лінії та її удосконалення датується 1764 роком, коли було подано відповідний «Докладъ о Украинской линіи и штаты о учережденіи в новωроссійской гγберніи полковъ и о крепостяхъ тамъ же» на ім'я імператриці Катерини II, який підписали відомі діячі часів її правління: генерал-фельдцехмейстер Вільбоа, сенатор Панін, віцепрезидент Військової колегії граф Чернишов та генерал-поручик Мельгунов.
Планувалось побудувати на прямій лінії від гирла річки Самара до гирла річки Луганчик, що впадає у Сіверський Донець, таким чином включивши в неї Слав'яносербію. Передбачалось використовувати три фортеці: в Богородську (Стара Самара) біля гирла Самари, в Бахмуті і побудувати фортецю в гирлі Лугані. Землі на лінії передбачалось розділити на 140 округів, виділивши 32 округи для поселенців, які могли б сплачувати податки і давати грошові доходи. Кожне село планувалось оточити ровом і земляним валом, що дозволило б у випадку ворожого набігу жителям разом зі своєю худобою заховатись.
Земляний вал, висотою переважно 2 сажні (сажень — 2,13 м), ширина в основі — 3 сажні, а на вершині — 1 сажень;
Перед валом викопувався рів завглибшки 2 сажні і завширшки при вершині 3 сажні; в основі рову встановлювались загострені згори колоди, за можливості рів заповнювався водою;
У найнебезпечніших місцях на лінії споруджувались фортеці на відстані одна від одної від 6 до 32 верст; за винятком Борисоглібської та Лівенської (п'ятикутних) фортеці мали чотирикутну форму (нових фортець було споруджено 16, а 17-ю стало ретраншаментоване містечко Царичанка);
Між фортецями залежно від відстані між ними та місцевості було зведено 49 редутів;
Загальна довжина лінії становила 268,5 версти — близько 285 км;
Під прикриттям лінії було поселено у 1733–1736 роках дев'ять із 20 передбачуваних ландміліційних полків.
Основна частина робіт зі спорудження лінії була виконана українськими козаками та селянами у 1731—1732 роках. Щорічно в ці роки на лінії працювало по 20 тисяч козаків і по 10 тисяч селян із Гетьманщини, які зобов'язані були виходити на роботу зі своїм інвентарем та провіантом, кожен десятий — з робочою худобою, а козаки — зі зброєю. 1732 року, крім гетьманських полків, зобов'язали вислати до робіт на лінію ще 2 тисячі робітних людей зі слобідських полків. На будівництві лінії тоді загинули тисячі українців. За свідченням військового історика Потто: "Важкість робіт, спека, виснаження, брак харчів та інше уклали у землю цілі тисячі робочого люда. Рятуючись від непосильної праці — "каторжних", як висловлювався про них народ, — українці натовпами тікали на Дон, а на місце втікачів від полків і сіл одразу ж вимагалися нові люди…"
Довго пам'ятали українці ці тяжкі часи, і його сліди досі залишилися у народній свідомості, у пісні, що каже не без гіркої іронії:
Посіяли, поорали,
Да нікому жати:
Пішли наші козаченьки
Лінії копати…"
1732 року на будівництві лінії працювало 32 тисячі українських козаків і селян. Таку ж кількість робітників керівники лінії вимагали виставити і 1733 року. Гетьман і старшина слобідських полків звернулись до імператриці з проханням зменшити удвічі кількість робітних людей, що й було зроблено. Роботи на лінії тривали до 1742 року, відриваючи щорічно від своїх господарств в середньому по 12 тисяч осіб.
Після підписання Белградського договору 1739 року та перенесення російсько-турецького кордону із межиріччя Самари та Орелі на узбережжя Азовського моря роботи на лінії припинились, а з будівництвом Дніпровської лінії у 1770—1783 роках Українська лінія втратила своє військово-оборонне значення.
Значення
Будівництво Української лінії, утримання й оборона її важким тягарем лягала на людність Гетьманщини й Слобожанщини. Але Українська лінія не змогла врятувати Україну (особливо Слобідську) від тривалих татарських нападів. Українська лінія мала також військове-поліційне значення, бо, зберігаючи «Вольності Війська Запорозького Низового», відокремлювала Запоріжжя від Гетьманщини й перешкоджала втечам на Січ та вільному переходові запорожців на Слобідську і Лівобережну Україну.
Українська лінія (що вже була розформована 1764 року) втратила своє оборонне значення у 1770-их роках, коли на півдні від неї (на віддалі 175—180 км) збудовано нову — Дніпровську лінію. Проте Українська лінія сприяла подальшому заселенню краю.