|
Угай тихоокеанський
Угай тихоокеанський, також краснопірка-угай тихоокеанська, дрібнолускова краснопірка-угай, (Pseudaspius brandtii) — вид риб родини Leuciscidae. Солонуватоводна анадромна риба[3]. Є одним з трьох видів краснопірок (дрібнолускова, великолускова, сахалінська краснопірка-угай) які, єдині з родини карпоподібних, здатні нагулюватись протягом тривалого часу в водах з океанічною солоністю. КласифікаціяВперше угай тихоокеанський був описаний Бенедиктом Дибовським у 1872 році як Telestes brandti. Російські , а потім і радянські іхтіологи аж до початку 1960-х років визнавали існування лише одного роду Leuciscus brandti, до якого належали Leuciscus brandti, Leuciscus hakonensis, Leuciscus sachalinensis. Здатність цих трьох видів нагулюватись протягом тривалого часу в воді океанічної солоності, область розповсюдження (Далекий Схід), а також особливості нерестового забарвлення свідчать про те, що ця група близько споріднених видів далеко відхилилася від попередника, що належав до роду Leuciscus[4]. На основі генетичних досліджень (швидкість еволюції гена, що кодує синтез цитохрома b) було доведено, що дивергенція далекосхідних краснопірок від спільного попередника Leuciscinae відбулася 10-15 мільйонів років тому[5]. У зв'язку з цим їх було виділено як окремий рід Tribolodon (по первинному написанню Sauvage, 1883), згодом ця назва була визнана синонімом Pseudaspius. Загальний описМаксимальна зареєстрована довжина тіла — 50 см, вага — до 1.5 кг, максимальна тривалість життя — 10 років[6]. Тіло витягнуте, з дрібною лускою. Головною видовою ознакою є кількість лусок в боковій лінії (80-95 для даного виду). Верхня щелепа трохи видається вперед (рот нижній). Спина чорна, боки та черевце світлі. Спинний та хвостовий плавці в темних дрібних плямах. Однією з діагностичних ознак виду є плавальний міхур із загостреним заднім кінцем[7]. Як у всіх карпових,в цього виду шлунок відсутній. Найбільш чітко міжвидові розбіжності виявляються протягом нересту, коли риби набувають шлюбного забарвлення. У тихоокеанського угая з'являється одна червона смуга нижче бокової лінії та червона пляма на кінці жаберної кришки, яке заходить на початок бокової лінії[8]. У обох статей з'являється перлисте висипання у вигляді слабо помітних білих плям на голові, а в самців — ще на спині та на грудних плавцях. Черево та губи, анальний, грудні та черевні плавці набувають червоного кольору. Луска вростає в шкіру. З'являється слиз на нижній частині тіла[9]. РозповсюдженняАреал охоплює північно-західну Пацифіку від Шантарських островів до Кореї, на південь до 34°N, у річках Сахаліну й Японії, також на островах Ітуруп і Кунашир. У радянські часи його було занесено до Азовського моря, а саме до дельти річки Кубані[10], помічено й вздовж азовських берегів України. Розмноження та життєвий циклНерестовий хід в південних районах ареалу продовжується з травня по червень-липень, в північних районах може затримуватись до серпня-вересня. Дорослі особини проти течії, наче горбуша проти течії заходять до прісних річок, де відкладають від 2 до 42 тисяч ікринок діаметром від 1.8 до 2.3 мм. Забарвлення ікринок від безкольорового до зеленуватого. Ікра клейка, міцно кріпиться до каменів та гальки[9]. Деякі автори спостерігали закопування цим видом риб ікри до прибережного річкового ґрунту[8]. Після нересту дорослі риби повертаються до моря. У відносно великих річках молодь затримується в прісній воді на рік, але з малих (коротких) річок личинки майже відразу мігрують до моря або лагунних озер[8]. Описана деякими дослідниками[11] затримка молоді на нагул в пониззях річок часто пояснюється тим, що статево незрілі та дорослі краснопірки можуть неодноразово протягом року заходити з моря до гирла річок, а на зимування підійматись до річок та лагунних озер[8]. Відмічено існування гібридів між даним видом та двома іншими видами роду: краснопірками великолусковою та сахалінською[12]. ХарчуванняМолодь живиться личинками комарів, дрібними молюсками та ракоподібними. Дорослі риби в прісноводний період життя є всеїдними: споживають нитчасті водорості, вищі водні рослини, насіння суходольних рослин, які потрапили до води, личинок комах, молюсків, ікру та молодь риб. Зі збільшенням розмірів спостерігається зсув до хижого типу харчування[13]. Активно виїдають молодь лососевих, яку випускають з риборозплідних заводів. У морі дорослі особини живляться, переважно, зоопланктоном. У період нерестового ходу живлення не припиняється, хоча його інтенсивність знижується. Господарське використанняПромисел здійснюється неводами різних типів, переважно, в період нерестового ходу. В середині 1970-х років улови складали кілька тисяч тон, в 1990-ті роки знизились до 300–500 тон[8]. Риба продається в свіжому або свіжомороженому вигляді. Є популярним об'єктом аматорського риболовства. На Сахаліні вилов рибаками-аматорами перевищує промисловий[8]. М'ясо смачне, хоча, як у більшості коропових, містить велику кількість дрібних міжм'язових кісток. Джерела
Література
|
