Трофей Сігрейва

Трофей Сігрейва
англ. Segrave Trophy
Країна Велика Британія Велика Британія
Тип нагорода Редагувати інформацію у Вікіданих
Вручає: Королівський автомобільний клуб[en]
Підстава «За видатні навики, сміливість та ініціативу на землі, воді і у повітрі, дух пригод»[1]
Статус вручається
Нагородження
Засновано: 1930 Редагувати інформацію у Вікіданих
Перше: 1930
Нагороджені:
Категорія:Володарі Трофею Сігрейва Редагувати інформацію у Вікіданих (16)
Черговість
Сайт royalautomobileclub.co.uk/motoring/trophies/the-segrave-trophy Редагувати інформацію у Вікіданих
Умови отримання призу Сігрейва

Трофе́й Сігре́йва (англ. Segrave Trophy) вручається щорічно громадянину Великої Британії, що продемонстрував «видатні навики, відвагу та ініціативу на суші, воді і у повітрі». Нагороду названо на честь Генрі Сігрейва, першої людини, яка одночасно володіла рекордами швидкості на суші і на воді[1]. Премію заснувала дружина Сігрейва, Доріс, яка була «сповнена рішучості продовжити його справу»[2][3]. Трофей, створений скульптором Гілбертом Баєсом[en][4], присуджує Королівський автомобільний клуб[en] щорічно з 1930 року[5]. Він не вручається, якщо, на думку комітету, не було достатньо серйозних досягнень, щоб заслужити нагороду. Серед колишніх спонсорів трофея були «Castrol[en]», «Ford» і «Aston Martin»[6][7].

Першим володарем призу став уродженець Австралії Чарльз Кінгсфорд-Сміт, який наодинці перелетів з Ірландії до Ньюфаундленду через Атлантику за трохи більше ніж 31 годину. Він також виграв гонку Англія — Австралія у 1930 році, подолавши дистанцію наодинці за 13 днів[8]. Британська льотчиця Емі Джонсон стала першою жінкою, яка отримала трофей у 1932 році за її переліт з Лондона до Кейптауна літаком de Havilland Puss Moth[5]. Відтоді нагороду отримали ще чотири жінки: Джин Баттен (1936 рік) за 11-денний переліт наодинці з Англії до Нової Зеландії, Фіона Гор[en] (1980 рік) за досягнення швидкості понад 100 миль за годину (160 км/ч) на воді, Єва Джексон (1987 рік) за переліт наодинці на надлегкому літаку[en] з Лондона до Сіднея і Луїза Ейткен-Вокер[en] (1990 рік) за перемогу у жіночому Кубку чемпіонату світу з ралі[5]. Трофей Сігрейва чотири рази вручався посмертно: Джеффрі де Хевілленду молодшому[en] (1946), Дональду Кемпбеллу (1966), Брюсу Макларену (1969) і Джоуї Данлопу[en] (2000)[5]. Переможцем Segrave Trophy 2018 став водій з двома ампутованими кінцівками Біллі Монгер[en], який у свої 20 років став наймолодшим володарем нагороди[9].

Додаткова нагорода, медаль Сігрейва, також може бути вручена тим особам, які «зіграли фундаментальну роль у допомозі здобувачу трофею Сігрейва у досягненні мети»[10]. Пітер Дьюкейн[en] отримав медаль у 1939 році за розробку та виготовлення катера Blue Bird K4. Партнеру Брюса Макларена по команді Денні Гальму та їхньому головному механіку Кері Тейлору вручили медаль у 1969 році, коли їхня команда виграла усі перегони Can-Am сезону 1969 року[11]. 1993 року автомобільний дизайнер Ерік Бродлі отримав медаль Сігрейва за роботу з Lola Cars. Марк Вілкінсон отримав медаль у 2001 році як другий пілом переможця трофею Тіма Еллісона, а леді Мосс, дружина Стірлінга Мосса, отримала її у 2005 році за підтримку свого чоловіка[5]. 2013 року медалі вручили Вольфгангу Ульріху[en] (начальнику команди), Тому Крістенсену[en] і Лоїку Дювалю[en] (другим пілотам) з Audi, відзначивши їхню допомогу Алану Макнішу[10]. Засновник Carlin Motorsport[en] Тревор Карлін був нагороджений медаллю Сігрейва у 2018 році за допомогу Біллі Монгеру[en] у поверненні в автоспорт після травм[9].

Крім того, сертифікат досягнень Сігрейва може бути вручений особі, яка не є громадянином Великої Британії, але в іншому випадку могла би претендувати на визнання. Він був вручений лише один раз, у 2002 році, Бйорну Руне Гйелстену[en], котрий був помічником водного гонщика Стіва Кертіса[en][5].

Володарі кубка Сігрейва

Легенда
Посмертне нагородження Посмертне нагородження
Ріу Нагорода Фото Отримувач Країна Формулювання[5]
1930 Трофей Сігрейва Чарльз Кінгсфорд-Сміт Австралія Австралія «За переліт наодинці з Ірландії до Ньюфаундленда через Атлантичний океан за 31½ години, і перемогу за 13 днів, також наодинці, у повітряних перегонах Англія — Австралія „Південний Хрест“»[8][12].
1931 Трофей Сігрейва Берт Гінклер[en] Австралія Австралія «За переліт наодинці літаком de Havilland Puss Moth[en] з Канади до Лондона за найменш прямим маршрутом, який тільки можна собі уявити»[13].
1932 Трофей Сігрейва Емі Джонсон Велика Британія Велика Британія «За рекордний переліт літаком de Havilland Puss Moth[en] з Лондона до Кейптауна»[14].
1933 Трофей Сігрейва Малколм Кемпбелл Велика Британія Велика Британія «За підняття рекорду швидкості на землі до 272,11 милі за годину (437,92 км/год) на автомобілі Blue Bird[en]»[15].
1934 Трофей Сігрейва Кен Уоллер Велика Британія Велика Британія «За його переліт завдовжки 4000 миль (6400 км) з Бельгії до теперішньої Демократичної Республіки Конго і назад на літаку de Havilland DH.88 Comet[en] усього за 3439 хвилин»[16].
1935 Трофей Сігрейва Джордж Ейстон[en] Велика Британія Велика Британія «За рекорди швидкості у перегонах протягом 1 години, 12 годин і 24 годин, у тому числі за досягнення середньої швидкості 140,52 милі за годину (226,15 км/год) за 24 години їзди на автомобілі Speed of the Wind[en]»[17].
1936 Трофей Сігрейва Джин Баттен Нова Зеландія Нова Зеландія «За рекордний переліт наодинці літаком Percival Gull[en] з Англії до Окленду, що тривав 11 днів 45 хвилин»[18].
1937 Трофей Сігрейва Артур Клоустон[en] Велика Британія Велика Британія «За його політ разом з Бетті Кірбі-Грін[en] на літаку De Havilland DH.88 Comet[en] з Кройдона до Кейптауна і назад за 77 годин 49 хвилин»[19].
1938 Трофей Сігрейва Голді Гарднер[en] Велика Британія Велика Британія «За досягнення рекордної швидкості у класі G 186,6 милі за годину (300,3 км/год) на 1100-кубовому автомобілі MG N-Type по німецькому автобані»[20].
1939 Трофей Сігрейва Malcolm Campbell Малколм Кемпбелл Велика Британія Велика Британія «За встановлення нового рекорду швидкості на воді у 141,74 милі за годину (228,11 км/год) на озері Коністон-Вотер[en] на катері Blue Bird K4»[21].
Медаль Сігрейва Пітер Дьюкейн[en] Велика Британія Велика Британія «За розроблення та побудову катера Blue Bird K4»[5].
1940
Приз не присуджували через Другу світову війну[5]
1941
1942
1943
1944
1945
1946 Трофей Сігрейва Джеффрі де Гевілленд молодший[en] Posthumous award Велика Британія Велика Британія «Посмертно нагороджений за внесок у розвиток британської авіації як льотчик-випробовувач, що брав участь у розробці таких літаків, як De Havilland Mosquito, Hornet і Vampire»[22].
1947 Трофей Сігрейва Джон Кобб[en] Велика Британія Велика Британія «За встановлення рекорду швидкості на суші 394,19 милі за годину (634,39 км/год) на автомобілі Railton Special[en]»[23].
1948 Трофей Сігрейва Джон Деррі[en] Велика Британія Велика Британія «За те, що він став першим британським пілотом, який перевищив швидкість звуку, що він і зробив на літаку de Havilland Vampire»[24].
1949
Не присуджували[5][25]
1950
1951 Трофей Сігрейва Джеф Дюк Велика Британія Велика Британія «За перемогу в чемпіонатах світу з шосейно-кільцевих мотоперегонів у класах 350 та 500 см³, а також у перегонах Tourist Trophy[en] серед юніорів і дорослих в одному році»[26].
1952
Не присуджували[5]
1953 Трофей Сігрейва Невілл Дюк[en] Велика Британія Велика Британія «За встановлення нового рекорду швидкості польоту 727,63 милі за годину (1171,01 км/год) на літаку Hawker Hunter над Літлгемптоном[en]»[22].
1954
Не присуджували[5]
1955 Трофей Сігрейва Дональд Кемпбелл Велика Британія Велика Британія «За встановлення нового рекорду швидкості на воді 202,15 милі за годину (325,33 км/год) на озері Алсвотер на катері Bluebird K7[en]»[27].
1956 Трофей Сігрейва літак Fairey Delta 2 на якому Пітер Твісс встановив рекорд Пітер Твісс[en] Велика Британія Велика Британія «За встановлення нового рекорду швидкості польоту у 1132 милі за годину (1822 км/год) і за те, що він став першою людиною, що подолала рубіж швидкості у 1000 миль за годину (1600 км/год) у горизонтальному польоті на літаку Fairey Delta 2[en] (на фото)»[28].
1957 Трофей Сігрейва Стірлінг Мосс Велика Британія Велика Британія «За три Гран-прі з командою Ванволл[en] і п'ять рекордів швидкості у класі»[15].
1958 Трофей Сігрейва Дональд Кемпбелл Велика Британія Велика Британія «За встановлення рекорду швидкості на воді до 260 миль за годину (420 км/год) на озері Коністон[en] на катері Bluebird K7[en]»[29].
1959
Не присуджували[5]
1960 Трофей Сігрейва Том Брук-Сміт Велика Британія Велика Британія «За вертикальний політ і зависання у повітрі на літальному апараті вертикального злету і приземлення Short SC.1[en] (на фото)»[30].
1961
Не присуджували[5]
1962 Трофей Сігрейва Білл Бедфорд[en] Велика Британія Велика Британія «За виконання першої вертикальної посадки літака з нерухомим крилом Hawker P-1127[en] на авіаносець HMS Ark Royal (R09)»[31].
1963
Не присуджували[5]
1964 Трофей Сігрейва Дональд Кемпбелл Велика Британія Велика Британія «За те, що він став першою людиною з часів свого батька, що досягла „подвійного“ рекорду швидкості на воді до 276,33 милі за годину (444,71 км/год) на катері Bluebird K7[en] на озері Дамблейунг[en] (Австралія), і встановила рекорд швидкості на суші до 429 миль за годину (690 км/год) на озері Ейр на автомобілі Bluebird-Proteus CN7[en]»[15].
1965
Не присуджували[5]
1966 Трофей Сігрейва Дональд Кемпбелл Posthumous award Велика Британія Велика Британія «Нагороджений посмертно за видатний внесок у розвиток механіки і аеродинаміки»[32].
1967
Не присуджували[5]
1968 Трофей Сігрейва Кен Волліс за кермом Little Nellie Кен Волліс[en] Велика Британія Велика Британія «За його розробки і льотну майстерність в галузі легких автожирів, а також за встановлення декількох світових рекордів»[5].
1969 Трофей Сігрейва Брюс Макларен Posthumous award Нова Зеландія Нова Зеландія «Посмертно нагороджений за дизайн, розробку та водіння автомобілів, що виграли усі раунди Can-Am[en] 1969 року[en]»[11].
Медаль Сігрейва Денні Гальм Денні Гальм, Кері Тейлор Велика Британія Велика Британія За дизайн, розробку та водіння автомобілів, що виграли всі раунди перегонів Can-Am[en] 1969 року[en][11].
1970 Трофей Сігрейва Браян Трабшоу[en] Велика Британія Велика Британія «За його працю по розробці й успішному пілотуванню прототипа надзвукового авіалайнера Конкорд (на фото), включно з його першим надзвуковим польотом над сушею»[33].
1971
Не присуджували[5]
1972
1973 Трофей Сігрейва Джекі Стюарт Велика Британія Велика Британія «За перемогу у своєму третьому чемпіонаті світу у Формулі-1 за п'ять сезонів з британською командою і за те, що він став найуспішнішим гонщиком Гран-прі в історії»[34]
1974 Трофей Сігрейва Джон Блешфорд-Снелл[en] Велика Британія Велика Британія «За керівництво першим в історії завершеним дослідженням річки Заїр»[35].
1975 Трофей Сігрейва Роджер Кларк Роджер Кларк[en], Стюарт Тернер, Джим Портер, Пітер Ешворт, Тоні Мейсон Велика Британія Велика Британія «За успіх Ford Motor Company в чемпіонаті Великої Британії з ралі[en]»[36].
1976 Трофей Сігрейва Пітер Коллінз Велика Британія Велика Британія «За перемогу в чемпіонаті світу зі спідвею на британському двигуні Weslake»[37].
1977 Трофей Сігрейва Баррі Шін[en] Велика Британія Велика Британія «За збереження титулу чемпіона світу з мотогонок у класі 500 см³»[37].
1978 Трофей Сігрейва Джон Каннінгем[en] Велика Британія Велика Британія «За 40-річну кар'єру як головного льотчика-випробувача у компанії de Havilland[en], а потім в British Aerospace, у тому числі у військовий час як льотчика нічного винищувача, який переміг у 20 повітряних боях при обороні Британії у розпалі Бліцу»[5].
1979 Трофей Сігрейва Майк Гейлвуд Велика Британія Велика Британія «За тривалу кар'єру у чемпіонатах світу з шосейно-кільцевих мотоперегонів, Формулі-1 та його успіхи у перегонах Isle of Man TT[en], в тому числі останніх, у 1979 році, у віці 39 років, після успішного повернення до перегонів після 11-річної перерви»[38].
1980 Трофей Сігрейва Фіона Гор[en] Велика Британія Велика Британія «За те, що стала першою жінкою, яка досягнула швидкості понад 100 миль за годину (160 км/год) на воді, досягнувши швидкості 102 милі за годину (164 км/год) на озері Віндермір»[39].
1981
Не присуджували[5]
1982 Трофей Сігрейва Сенді Вудвард[en] Велика Британія Велика Британія «За командування флагманським кораблем HMS Hermes від імені всіх, хто боровся за визволення Фолклендських островів»[5].
1983 Трофей Сігрейва Річард Нобель[en] Велика Британія Велика Британія «За встановлення рекорду наземної швидкості до 633,468 милі за годину (1019,468 км/год) у пустелі Блек-Рок (штат Невада) на автомобілі Thrust2»[15].
1984 Трофей Сігрейва Баррі Шін[en] Велика Британія Велика Британія «За свою кар'єру у чемпіонатах світу з шосейно-кільцевих мотоперегонів, в тому числі за те, що він став єдиною людиною, яка виграла чемпіонати світу на усіх рівнях від 50 до 500 см³»[40].
1985 Трофей Сігрейва Кен Волліс[en] Велика Британія Велика Британія «За досягнення в авіації, включаючи безліч світових рекордів висоти, швидкості і дальності польоту на автожирах»[41].
1986 Трофей Сігрейва Річард Бренсон Велика Британія Велика Британія «За розробку Virgin Atlantic Challenger[en] та його зусилля у побитті рекорду Blue Riband при перетині Атлантики на вітрильному човні»[42].
1987 Трофей Сігрейва Єва Джексон Велика Британія Велика Британія «За переліт наодинці з Лондона в Сіднея на надлегкому літаку[en] Shadow»[43].
1988 Трофей Сігрейва Мартін Брандл Велика Британія Велика Британія «За перемогу у чемпіонаті світу з перегонів на спорткарах на автомобілі Jaguar»[36].
1989 Трофей Сігрейва Боб і Джо Ів Велика Британія Велика Британія «За перемогу у позашляховому марафоні Кемел-трофі[en] завдовжки 1062 милі (1709 км) через тропічні ліси Бразилії від Алта-Флореста[en] до Манауса»[44].
1990 Трофей Сігрейва Луїза Ейткен-Вокер[en] Велика Британія Велика Британія «За перемогу у жіночому чемпіонаті світу з ралі на автомобілі компанії Vauxhall Motors»[45].
1991 Трофей Сігрейва Стів Вебстер[en] Велика Британія Велика Британія «За четверту перемогу на чемпіонаті світу для мотоциклів з коляскою»[40].
1992 Трофей Сігрейва Френк Вільямс і Найджел Менселл Велика Британія Велика Британія «За перемогу у гонках Формули-1 у 1992 році серед конструкторів (Вільямс) і пілотів (Менселл) (на фото в Williams F1 в Канаді у 1988 році)»[36].
1993 Трофей Сігрейва Найджел Менселл Велика Британія Велика Британія «За перемогу у чемпіонаті світу CART IndyCar Series в Америці (на фото у Lola T93/00 на трасі у Mid-Ohio Sports Car Course) із першої спроби»[5].
Медаль Сігрейва Ерік Бродлі[en] Велика Британія Велика Британія За співробітництво з компанією Lola Cars[5].
1994 Трофей Сігрейва Карл Фогерті[en] Велика Британія Велика Британія «За перемогу у чемпіонаті світу із супербайку на мотоциклі Ducati»[34].
1995 Трофей Сігрейва Колін Мак-Рей Велика Британія Велика Британія «За те, що став першим британським гонщиком, який виграв чемпіонат світу з ралі на автомобілі Subaru»[36]
1996 Трофей Сігрейва Деймон Гілл Велика Британія Велика Британія «За те, що став чемпіоном світу у Формулі-1 і першим сином колишнього чемпіона, що завойовував це титул»[36].
1997 Трофей Сігрейва Енді Грін Велика Британія Велика Британія «За встановлення рекорду швидкості 763,065 милі за годину (1228,034 км/год) у пустелі Блек-Рок на автомобілі Thrust SSC (на фото), ставши першою людиною, що подолала звуковий бар'єр на суходолі»[15].
1998 Трофей Сігрейва Браян Мілтон[en] Велика Британія Велика Британія «За те, що став першою людиною, що здійснила навколосвітню подорож на надлегкому літаку[en]»[46].
1999 Трофей Сігрейва Джекі Стюарт Велика Британія Велика Британія «За життя, присвячене мотоспорту»[5].
2000 Трофей Сігрейва Джоуї Данлоп[en] Posthumous award Велика Британія Велика Британія «Нагороджений посмертно на знак визнання видатних досягнень у перегонах Isle of Man TT[en]»[40].
2001 Трофей Сігрейва Тім Еллісон Велика Британія Велика Британія «За перший навколосвітній переліт льотчика-інваліда»[5].
Медаль Сігрейва Марк Вілкінсон Велика Британія Велика Британія Як другий пілот переможця трофею Тіма Еллісона[5].
2002 Трофей Сігрейва Стів Кертіс[en] Велика Британія Велика Британія «За перемогу як гонщика в чемпіонатах світу, Європи і поул-позиції у морських перегонах на моторних човнах Класу 1[en] (на фото моторний човен Spirit of Norway)»[15].
Сертифікат досягнень Сігрейва Бьорн Руне Г’єлстен[en] Норвегія Норвегія За допомогу водному гонщику Стіву Кертісу[en][5].
2003 Трофей Сігрейва Браян Лекомбер Велика Британія Велика Британія «За свою кар'єру понад 20 років як провідний пілот авіашоу, а також журналіст і комунікатор з вищого пілотажу та встановлення рекордів»[47].
2004
Не присуджували[5]
2005 Трофей Сігрейва Стірлінг Мосс Велика Британія Велика Британія «За його досягнення у всіх видах автоспорту і заслуги перед спортом»[5].
Медаль Сігрейва леді Мосс, дружина Стірлінга Мосса Велика Британія Велика Британія За підтримку свого чоловіка[5].
2006
Не присуджували[5]
2007 Трофей Сігрейва Льюїс Гамільтон Велика Британія Велика Британія «За безпрецедентні досягнення в дебютному сезоні в перегонах Формули-1»"[5].
2008 Трофей Сігрейва Алан Макніш[en] Велика Британія Велика Британія «За виняткове прагнення автоспорту»[48].
2009 Трофей Сігрейва Пол Боном[en] Велика Британія Велика Британія «Як перший чемпіон Великої Британії у перегонах Red Bull Air Race World Championship[en]»[15].
2010 Трофей Сігрейва Едріан Ньюї Велика Британія Велика Британія «За перемогу в чемпіонаті світу серед пілотів і конструкторів Формули-1 з трьома командами: Вільямс, Макларен и Ред Булл»[49].
2011 Трофей Сігрейва Дейв Сайкс Велика Британія Велика Британія «За те, що став першим пілотом з паралічем нижніх кінцівок, що здійснив переліт з Йорка до Сіднея на надлегкому літаку, що подолав шлях за 257 годин»[50].
2012 Трофей Сігрейва Джон Сертіс Велика Британія Велика Британія «За видатну кар'єру у дво- та чотириколісному автоспорті, у тому числі сім титулів чемпіона світу з мотоспорту, кульмінацією якого стало унікальне досягнення — він став єдиною людиною, яка виграла чемпіонат світу з мотоперегонів та чемпіонат Формули-1»[51].
2013 Трофей Сігрейва Алан Макніш[en] Велика Британія Велика Британія «Перший британець, який виграв RAC Tourist Trophy[en], 24 години Ле-Мана і чемпіонат світу з автогонок на витривалість в одному сезоні»[52].
Медаль Сігрейва Том Крістенсен Вольфганг Ульріх[en], Том Крістенсен[en], Лоїк Дюваль[en] з Audi Німеччина Німеччина На знак визнання заслуг тих, чия праця відіграла основоположну роль у наданні допомоги Алану Макнішу у досягненні його цілей[10]
2014
Не присуджували[5]
2015 Трофей Сігрейва Джон Макгіннес[en] Велика Британія Велика Британія «За визначний внесок у шосейні та кільцеві перегони на мотоциклах, у тому числі встановлення абсолютного рекорду кола на змаганнях Isle of Man TT[en] 2015 года»[15].
2016
Не присуджували[5]
2017 Трофей Сігрейва Сем Сандерленд[en] Велика Британія Велика Британія «За те, що став першим британцем, що виграв Ралі Дакар серед мотоциклів у 2017 році»[53].
2018 Трофей Сігрейва Біллі Монгер[en] Велика Британія Велика Британія «За прояв виняткової мужності та рішучості після важких випробувань та повернення до високих рівнів автоспорту»[54].
Медаль Сігрейва Тревор Карлін[en] Велика Британія Велика Британія За допомогу Біллі Монгеру[en] у поверненні в автоспорт[9].
2019
Не присуджували[5]
2020 Трофей Сігрейва Джеймс Кетчел[en] Велика Британія Велика Британія «За те, що став першою людиною, яка здійснила кругосвітній політ на автожирі, сертифікованому Книгою рекордів Гіннеса»[55].
2021 Трофей Сігрейва Робін Шут Велика Британія Велика Британія «Як єдиному британському гонщику, що виграв загальний залік Pikes Peak International Hill Climb[en]»[56].
2022 Трофей Сігрейва Зара Рутерфорд і Мак Рутерфорд[en] Велика Британія Велика Британія «Королівський автомобільний клуб присудив нагороду юним пілотам, що здійснили навколосвітній політ наодинці, Зарі Рутерфорд і Маку Рутерфорду як наймолодшій жінці та наймолодшій особі відповідно»

На момент присудження нагороди австралійці Чарльз Кінгсфорд-Сміт і Берт Гінклер[en] та новозеландка Джин Баттен також вважалися британськими підданими. Нагороду новозеландцю Брюсу Макларену присудили після ухвалення закону Нової Зеландії про громадянство 1948 року. Але, оскільки його команда McLaren базувалась у Великій Британії, присудження призу визнали правомірним.

Примітки

  1. ↑ а б The Segrave Trophy (англ.). Royal Automobile Club. Архів оригіналу за 13 листопада 2017. Процитовано 13 листопада 2017. [Архівовано 2017-11-13 у Wayback Machine.]
  2. ↑ Carter, Helen (16 березня 2016). Sir Henry Segrave: The legacy of the 200 mph record breaker (англ.). BBC News. Архів оригіналу за 4 січня 2018. Процитовано 2 грудня 2017.
  3. ↑ The Segrave Trophy – history (англ.). Royal Automobile Club. Архів оригіналу за 13 листопада 2017. Процитовано 13 листопада 2017. [Архівовано 2017-11-13 у Wayback Machine.]
  4. ↑ Segrave Trophy. The Sydney Morning Herald (англ.). № 29,477. New South Wales, Australia. 25 червня 1932. с. 9. Архів оригіналу за 5 вересня 2020. Процитовано 10 грудня 2017 — через National Library of Australia.
  5. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан Past Winners (англ.). Royal Automobile Club. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 13 листопада 2017. [Архівовано 2018-06-12 у Wayback Machine.]
  6. ↑ Desmond, Kevin. Race Against the Odds: The Tragic Success Story of Miss England II. — Sigma Leisure, 2004. — С. 110. — ISBN 1-85058-806-6.
  7. ↑ Britain's four times world champion awarded Segrave Trophy (англ.). Aston Martin. 13 листопада 2003. Архів оригіналу за 14 листопада 2017. Процитовано 13 листопада 2017.
  8. ↑ а б Howard, Frederick. Kingsford Smith, Sir Charles Edward (1897–1935). Australian Dictionary of Biography (англ.). Архів оригіналу за 3 жовтня 2017. Процитовано 12 листопада 2017.
  9. ↑ а б в O'Grady, Sean (2 серпня 2019). Double amputee racing driver wins prestigious trophy. The Independent (англ.). Архів оригіналу за 13 серпня 2019. Процитовано 13 серпня 2019.
  10. ↑ а б в Royal Automobile Club awards Segrave medals to Dr Wolfgang Ullrich, Tom Kristensen and Loïc Duval (PDF) (англ.). Royal Automobile Club. 19 квітня 2014. Архів оригіналу (PDF) за 3 грудня 2017. Процитовано 3 грудня 2017.
  11. ↑ а б в Price, Jack (27 травня 2017). Monaco and the greatest day in Kiwi motorsport (англ.). Stuff.co.nz. Архів оригіналу за 13 листопада 2017. Процитовано 12 листопада 2017.
  12. ↑ Kingsford Smith. Newcastle Morning Herald and Miners' Advocate[en] (англ.). № 16,983. New South Wales, Australia. 21 березня 1931. с. 9. Архів оригіналу за 5 вересня 2020. Процитовано 10 грудня 2017 — через National Library of Australia.
  13. ↑ Wixted, E. P. Hinkler, Herbert John (Bert) (1892–1933). Australian Dictionary of Biography (англ.). Архів оригіналу за 13 листопада 2017. Процитовано 12 листопада 2017.
  14. ↑ Amy Johnson Awarded Segrave Trophy. The Advertiser (Adelaide) (англ.). South Australia. 4 лютого 1933. с. 15. Архів оригіналу за 5 вересня 2020. Процитовано 11 грудня 2017 — через National Library of Australia.
  15. ↑ а б в г д е ж и Gray, Will (12 листопада 2016). 10 great winners of the Segrave Trophy (англ.). Red Bull. Архів оригіналу за 13 листопада 2017. Процитовано 12 листопада 2017.
  16. ↑ Segrave Trophy for Ken Waller. The Daily News (англ.). Т. LV, № 18,681. Western Australia. 31 січня 1935. с. 11. Архів оригіналу за 5 вересня 2020. Процитовано 11 грудня 2017 — через National Library of Australia.
  17. ↑ The Segrave Trophy. The Sydney Morning Herald (англ.). № 30,640. New South Wales, Australia. 17 березня 1936. с. 6. Архів оригіналу за 5 вересня 2020. Процитовано 11 грудня 2017 — через National Library of Australia.
  18. ↑ Miss Jean Batten. The Sydney Morning Herald (англ.). № 30,914. New South Wales, Australia. 1 лютого 1937. с. 10. Архів оригіналу за 5 вересня 2020. Процитовано 11 грудня 2017 — через National Library of Australia.
  19. ↑ Segrave Trophy. The Sydney Morning Herald (англ.). № 31,599. New South Wales, Australia. 11 квітня 1939. Архів оригіналу за 5 вересня 2020. Процитовано 11 грудня 2017 — через National Library of Australia.
  20. ↑ From Cradle to Cockpit. The Northern Times (англ.). Т. 36, № 13. Western Australia. 29 березня 1940. с. 5. Архів оригіналу за 5 вересня 2020. Процитовано 11 грудня 2017 — через National Library of Australia.
  21. ↑ Malcolm Campbell honoured. The Cairns Post (англ.). Cairns. 27 січня 1940. Архів оригіналу за 13 листопада 2017. Процитовано 12 листопада 2017.
  22. ↑ а б Segrave Trophy for Neville Duke // Flightglobal : journal. — 1954. — . — 6. — P. 717. Архівовано з джерела 3 грудня 2017. Процитовано 2017-11-12.
  23. ↑ Segrave Trophy. The Sydney Morning Herald (англ.). № 34,355. New South Wales, Australia. 31 січня 1948. с. 3. Архів оригіналу за 5 вересня 2020. Процитовано 11 грудня 2017 — через National Library of Australia.
  24. ↑ Segrave Trophy – Awarded to John Derry. The Cairns Post (англ.). Cairns. 23 травня 1949. Архів оригіналу за 13 листопада 2017. Процитовано 12 листопада 2017.
  25. ↑ Motor cycling notes. The Morning Bulletin (англ.). № 29,134. Queensland, Australia. 6 листопада 1952. с. 10. Архів оригіналу за 5 вересня 2020. Процитовано 10 грудня 2017 — через National Library of Australia.
  26. ↑ Road star's win. The Examiner (Tasmania) (англ.). Т. CXI, № 235. Tasmania, Australia. 11 грудня 1952. с. 24. Архів оригіналу за 5 вересня 2020. Процитовано 11 грудня 2017 — через National Library of Australia.
  27. ↑ Campbell wins Segrave trophy. The Argus (англ.). Victoria, Australia. 4 лютого 1956. Архів оригіналу за 5 вересня 2020. Процитовано 11 грудня 2017 — через National Library of Australia.
  28. ↑ Segrave Trophy for Peter Twiss // FlightGlobal[en] : journal. — 1957. — . — 2. Архівовано з джерела 29 липня 2014. Процитовано 2017-11-12.
  29. ↑ Tremayne, David[en]. Donald Campbell: The Man Behind The Mask. — Magna Large Print Books, 2004. — ISBN 0-7505-2316-6.
  30. ↑ Segrave Trophy: Test Pilot wins award (PDF) (англ.). British Universities Film & Video Council. Архів оригіналу (PDF) за 13 листопада 2017. Процитовано 12 листопада 2017.
  31. ↑ Bill Bedford Honoured // FlightGlobal : journal. — 1963. — . — 4. Архівовано з джерела 13 листопада 2017. Процитовано 2017-11-12.
  32. ↑ Tremayne, David[en]. Donald Campbell: The Man Behind The Mask. — Magna Large Print Books. — ISBN 0-7505-2316-6.
  33. ↑ People and posts // FlightGlobal : journal. — 1971. — . — 7. Архівовано з джерела 13 листопада 2017. Процитовано 2017-11-12.
  34. ↑ а б Allan McNish awarded the Segrave trophy (англ.). Automobile Club de l'Ouest. 16 квітня 2014. Архів оригіналу за 13 листопада 2017. Процитовано 12 листопада 2017.
  35. ↑ Calkin, Jessamy (5 грудня 2015). Col John Blashford-Snell: the last of the great adventurers. The Daily Telegraph (англ.). Архів оригіналу за 18 травня 2017. Процитовано 12 листопада 2017.
  36. ↑ а б в г д Taylor, Simon (2006-03). Simon Taylor's Notebook. Motor Sport (англ.). Архів оригіналу за 13 листопада 2017. Процитовано 13 листопада 2017.
  37. ↑ а б News in brief. Motor Sport (англ.). 1978-12. Архів оригіналу за 13 листопада 2017. Процитовано 13 листопада 2017.
  38. ↑ Segrave Trophy to Hailwood. Motor Sport (англ.). 1980-07. Архів оригіналу за 13 листопада 2017. Процитовано 13 листопада 2017.
  39. ↑ Lady Fiona Gore (1918–2013), The Countess of Arran's, 1980 Segrave Trophy '100mph on Water' plaque and other powerboat trophies and awards (англ.). Bonhams. Архів оригіналу за 13 листопада 2017. Процитовано 13 листопада 2017.
  40. ↑ а б в Patterson, Simon (31 березня 2016). McPint awarded prestigious Segrave Trophy. Motor Cycle News (англ.). Архів оригіналу за 13 листопада 2017. Процитовано 13 листопада 2017.
  41. ↑ Ken Wallis – obituary (англ.). Norfolk and Suffolk Aviation Museum. Архів оригіналу за 6 вересня 2017. Процитовано 12 листопада 2017.
  42. ↑ Europa Publications. The International Who's Who 2004. — Routledge, 2003. — ISBN 1-85743-217-7.
  43. ↑ Clayton, Mark (2014-05). 25 years ago (PDF). Sport Pilot (англ.). Recreational Aviation Australia. Архів оригіналу (PDF) за 20 березня 2020. Процитовано 7 серпня 2020.
  44. ↑ Feats of Endurance (англ.). National Motor Museum. Архів оригіналу за 13 листопада 2017. Процитовано 13 листопада 2017. [Архівовано 2017-11-13 у Wayback Machine.]
  45. ↑ Formula 1 champion meets our own 'fast lady'. The Berwickshire News (англ.). 17 грудня 2008. Архів оригіналу за 13 листопада 2017. Процитовано 13 листопада 2017.
  46. ↑ 2000 (англ.). British Microlight Aircraft Association. Архів оригіналу за 13 листопада 2017. Процитовано 13 листопада 2017. [Архівовано 2017-11-13 у Wayback Machine.]
  47. ↑ Brian Lecomber. The Times (англ.). 31 жовтня 2015. Архів оригіналу за 13 листопада 2017. Процитовано 13 листопада 2017.
  48. ↑ Strang, Simon (14 липня 2009). McNish 'honoured' by Segrave Trophy. Autosport (англ.). Архів оригіналу за 13 листопада 2017. Процитовано 13 листопада 2017.
  49. ↑ Williams, David (8 квітня 2011). F1 designer wins prestigious 'adventurer' award. The Daily Telegraph (англ.). Архів оригіналу за 14 листопада 2017. Процитовано 13 листопада 2017.
  50. ↑ Dewsbury man's adventure award for microlight trip (англ.). BBC News. 2 липня 2012. Архів оригіналу за 30 листопада 2017. Процитовано 13 листопада 2017.
  51. ↑ Oxley, Mat (12 березня 2013). John Surtees' unique achievement. Motor Sport (англ.). Архів оригіналу за 13 листопада 2017. Процитовано 13 листопада 2017.
  52. ↑ Matters of moment. Motor Sport (англ.). 2014-06. Архів оригіналу за 2 липня 2017. Процитовано 13 листопада 2017.
  53. ↑ 2017 Dakar winner Sunderland finds focus in freediving (англ.). Special Broadcasting Service. Reuters. 4 травня 2018. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 10 червня 2018.
  54. ↑ O'Grady, Sean (2 серпня 2019). Double amputee racing driver wins prestigious trophy. The Independent (англ.). Архів оригіналу за 13 серпня 2019. Процитовано 13 серпня 2019.
  55. ↑ The Segrave Trophy. Royal Automobile Club[en]. Архів оригіналу за 1 травня 2021. Процитовано 1 травня 2021.
  56. ↑ @RoyalAutomobile (9 серпня 2022). The Royal Automobile Club has presented the 2021 Segrave Trophy… (Твіт). Архів оригіналу за 9 серпня 2022. Процитовано 18 червня 2023 — через Твіттер.

Джерела

  • Drackett, Phil (1990). They Call It Courage: The Story of the Segrave Trophy. London: Robert Hale. ISBN 978-0-7090-4028-6.