Тривожний розлад, пов'язаний із розлукою

Тривожний розлад, пов'язаний із розлукою
Спеціальністьпсихіатрія і клінічна психологія
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-116B05
МКХ-10F93.0
DiseasesDB34361
eMedicinearticle/916737
MeSHD001010
Жнива в Україні, Микола Пимоненко (1896)

Тривожний розлад, пов'язаний із розлукою (англ. Separation anxiety disorder, SAD; згідно з МКБ-10, Тривожний розлад у дітей, пов'язаний із розлукою, англ. Separation anxiety disorder of childhood) — тривожний розлад, у якому індивід переживає сильну тривогу через розлуку з домом і/або з людьми, до яких має сильну емоційну прихильність (наприклад, батьки, опікуни, брати та сестри). Тривожність через розлуку є природною частиною розвитку. Найчастіше вона трапляється у дітей, зазвичай у віці від 6 місяців до 3 років, хоча може патологічно проявлятися у старших дітей, підлітків та дорослих. На відміну від розладу, нормальна тривога від розлуки вказує на здоровий прогрес у когнітивному розвитку дитини і не повинна розглядатися як поведінкова проблема.[1][2]

Згідно з Американською психіатричною асоціацією, тривожний розлад через розлуку проявляється тоді, коли тривога у відповідних ситуаціях є нетиповою для очікуваного рівня розвитку та віку людини.[3] Тривожний розлад, пов'язаний із розлукою може спричинити негативний вплив на соціальні й емоційні функції, сімейне життя та психічне здоров'я індивіда.

Сепараційна тривога

Сепараційна тривога (у широкому значенні) є ключовою діагностичною ознакою дитячого тривожного розладу, пов'язаного з розлукою. Страх розлучення при цьому є надмірним, проявляється головним чином як занепокоєння щодо можливої втрати будь-якого об'єкта або людини, від якої дитина перебуває в залежному положенні[4]. У вузькому значенні термін «сепараційна тривога» використовується в психоаналізі для позначення гіпотетичної тривоги немовляти або дитини з приводу можливої втрати материнського об'єкта[4][5]. У психоаналітичній об'єкт-теорії наголошується на страху втратити відносини з об'єктами, а в інстинкт-теорії — на зв'язку сепараційної тривоги з інстинктивною напругою[6].

Епідеміологія

Тривожні розлади є найпоширенішим типом психопатології у дітей[7]. За різними оцінками, вони зустрічаються у 4-25 % дітей у всьому світі[7][8]. Серед цих розладів сепараційна тривога трапляється найчастіше.

Тривожний розлад у зв'язку з розлукою вражає близько 1-2 % молодих людей[9]. У дітей до пубертатного віку зустрічається частіше, ніж у підлітків, і вражає приблизно однакову кількість осіб чоловічої та жіночої статі[9]. Сепараційна тривога зустрічається у половини всіх випадків тривожних розладів у дітей[10].

Симптоми

Найбільш поширені симптоми:

  • Невідповідне реальності постійне занепокоєння у зв'язку з можливою втратою або можливими неприємностями в основних об'єктів, до яких прив'язана дитина (наприклад, страх, що вони покинуть її і не повернуться), або постійне занепокоєння, що вони можуть померти;
  • Плач, істерики, відмова в участі у подіях, пов'язаних із розлукою;
  • Порушення сну за відсутності об'єкта розлуки, кошмари, що повторюються, зміст яких пов'язаний з розлукою[11];
  • Соматичні симптоми — включно з болем у животі, нудотою, блюванням і головним болем, а також скарги на них навіть за їхньої відсутності[11];
  • Ухилення, відмова, небажання й опозиційні поведінки у спробі перешкоджати розділенню з основним об'єктом, до якої є прихильність[12].

Тривожний розлад, пов'язаний зі страхом розлуки, що виникає у невідповідний розвитку віковий період (наприклад, у дорослому чи підлітковому віці) виключає даний діагноз, крім випадків, коли сепараційна тривога анормально продовжується з дитячого віку[13]. МКБ-10 включають ранній початок (віком до 6 років) розвитку хвороби, тоді як критерії американського Діагностичного і статистичного посібника з психічних розладів четвертого видання DSM-IV дозволяють поставити діагноз у тому випадку, якщо симптоми з'явилися до 18 років[14]. У DSM-5 присутній схожий діагноз — «розлад сепараційної тривоги» (англ. separation anxiety disorder), але його опис і критерії відрізняються від МКБ-10, позаяк в цей діагноз входить і страх віддалення, що маніфікує у дорослих[15]. За критеріями цього діагностичного посібника також має враховуватись тривалість страху та тривоги, пов'язаних з розлукою, щонайменше 4 тижні у дітей і підлітків і, 6 місяців або більше у дорослих[15].

Етіологія

В етіології велику роль відіграють ананкастичні або сенситивно-шизоїдні риси характеру дитини, порушення батьківсько-дитячих стосунків, пов'язаних з гіперопікою або емоційною холодністю матері, а також актуальні для дитини психотравмувальні ситуації, які проходять часто непоміченими дорослими (наприклад, комплекси меншовартості або проблеми шкільної адаптації)[16].

Діагноз

Для немовлят і дітей дошкільного віку є нормальним висловлювати певний ступінь тривоги щодо реальної чи загрозливої їм розлуки з людьми, до яких вони прив'язані. Ця тривога сприймається як прояв норми, що відбиває розвиток дитини у період від раннього дитинства до дворічного віку[17]. Інші джерела (наприклад, Алтман, Макгої і Соммер) відзначають, що даний діагноз не повинен ставитися дітям молодшим за трирічний вік[18].

Діагностується цей розлад у випадках, коли страх розлуки становить основу тривоги, і коли така тривога вперше виникає у перші роки життя. Вона диференціюється від нормальної тривоги, пов'язаної з розлукою за ступенем, який виходить за межі статистично можливої (включно з анормальною стійкістю вище звичайного вікового періоду), і за поєднанням зі значними проблемами у соціальній поведінці[19]. При цьому клінічна картина має спостерігатися щонайменше 4 тижні.

Крім того, важливо виключити генералізований тривожний розлад дитячого віку (F93.80, відповідно до ІДК-10[20]).

Лікування

Для досягнення стійкого ефекту необхідне застосування етіотропної терапії[21]. Доречні оперантні методики та когнітивна терапія, що навчає дитину самоствердження, що сприяє подолання ситуації та зменшенню тривожних думок[21][22][23].

Фармакологічне лікування використовується у крайніх випадках, коли немедикаментозні методи лікування не призвели до покращення[24][25]. Можуть призначатися антидепресанти, проте немає переконливих доказів того, що допомагають трициклічні антидепресанти або бензодіазепіни[26]. Крім того, є обмежені дані про те, що селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну дають симптоматичне полегшення, але немає доказів того, що це поліпшення зберігається після припинення медикаментозного лікування[26].

У тварин

Цей розлад може спостерігатися у тварин, зокрема, у собак[27][28]. Це явище іноді називають синдром розлуки або тривога розлуки[29].

Див. також

Примітки

  1. ↑ Redlich R, Grotegerd D, Opel N, Kaufmann C, Zwitserlood P, Kugel H, Heindel W, Donges US, Suslow T, Arolt V, Dannlowski U (February 2015). Are you gonna leave me? Separation anxiety is associated with increased amygdala responsiveness and volume. Social Cognitive and Affective Neuroscience. 10 (2): 278—284. doi:10.1093/scan/nsu055. PMC 4321627. PMID 24752071. {{cite journal}}: Недійсний |display-authors=6 (довідка)
  2. ↑ Davidson, Tish. «Separation Anxiety.» Gale Encyclopedia of Children's Health: Infancy through Adolescence. 2006. Retrieved October 6, 2014, from Encyclopedia.com
  3. ↑ Ehrenreich JT, Santucci LC, Weiner CL (January 2008). Separation Anxiety Disorder in Youth: Phenomenology, Assessment, and Treatment. Psicologia Conductual. 16 (3): 389—412. doi:10.1901/jaba.2008.16-389. PMC 2788956. PMID 19966943.
  4. ↑ а б Жмуров В. А. Сепарационная тревога // Большая энциклопедия по психиатрии. — 2-е изд. — М. : «Джангар», 2012. — 864 с.
  5. ↑ Сепарационная тревога // Оксфордский толковый словарь по психологии / Под ред. А. Ребера / Пер. с англ. Чеботарева Е. Ю. — М., 2003. — Т. 1.
  6. ↑ Ч. Райкрофт. Критический словарь психоанализа. — СПб. : ВЕИП, 1995. — (Библиотека психоаналитической литературы) — ISBN 5-88787-001-X.
  7. ↑ а б Ehrenreich J. T., Santucci L. C., Weinrer C. L. Separation anxiety disorder in youth: Phenomenology, assessment, and treatment. — 2008. — 8 січня. — DOI:10.1901/jaba.2008.16-389.
  8. ↑ Стивен Скотт, Роберт Гудман. Детская психиатрия = Child Psychiatry / пер. Е. Слободская. — 2-е. — Триада-X, 2008. — С. 78—81. — ISBN 5-8249-0139-2.
  9. ↑ а б Стивен Скотт, Роберт Гудман. Детская психиатрия = Child Psychiatry / пер. Е. Слободская. — 2-е. — Триада-X, 2008. — С. 78—81. — ISBN 5-8249-0139-2.
  10. ↑ Ehrenreich J. T., Santucci L. C., Weinrer C. L. Separation anxiety disorder in youth: Phenomenology, assessment, and treatment. — 2008. — 8 січня. — DOI:10.1901/jaba.2008.16-389.
  11. ↑ а б Altman C., McGoey K. E., Sommer J. L. Anxiety in early childhood: what do we know? // Journal of early childhood and infant psychology. — 2009. — 8 січня.
  12. ↑ Bogels S. M., Zigterman D. Dysfunctional cognitions in children with social phobia, separation anxiety disorder, and generalized anxiety disorder // Journal of abnormal child psychology. — 2000. — Т. 28, № 2 (8 січня). — С. 205–211.
  13. ↑ Всемирная организация здравоохранения. F9 Эмоциональные расстройства и расстройства поведения, начинающиеся обычно в детском и подростковом возрасте // Международная классификация болезней (10-й пересмотр). Класс V: Психические расстройства и расстройства поведения (F00—F99) (адаптированный для использования в Российской Федерации). — Ростов-на-Дону : «Феникс», 1999. — ISBN 5-86727-005-8.
  14. ↑ Стивен Скотт, Роберт Гудман. Детская психиатрия = Child Psychiatry / пер. Е. Слободская. — 2-е. — Триада-X, 2008. — С. 78—81. — ISBN 5-8249-0139-2.
  15. ↑ а б American Psychiatric Association. Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders, Fifth Edition (DSM-5). — Arlington, VA : «American Psychiatric Publishing», 2013. — P. 190—195. — ISBN 978-0-89042-554-1. Архівовано з джерела 19 вересня 2019
  16. ↑ Психиатрия: национальное руководство / под ред. Т. Б. Дмитриева, В. Н. Краснов, Н. Г. Незнанов, В. Я. Семке, А. С. Тиганов. — М. : ГЭОТАР-Медиа, 2009. — С. 734—736. — ISBN 978-5-9704-0664-9.
  17. ↑ Ehrenreich J. T., Santucci L. C., Weinrer C. L. Separation anxiety disorder in youth: Phenomenology, assessment, and treatment. — 2008. — 8 січня. — DOI:10.1901/jaba.2008.16-389.
  18. ↑ Altman C., McGoey K. E., Sommer J. L. Anxiety in early childhood: what do we know? // Journal of early childhood and infant psychology. — 2009. — 8 січня.
  19. ↑ Ehrenreich J. T., Santucci L. C., Weinrer C. L. Separation anxiety disorder in youth: Phenomenology, assessment, and treatment. — 2008. — 8 січня. — DOI:10.1901/jaba.2008.16-389.
  20. ↑ Содержание «Исследовательских диагностических критериев» (ИДК-10) является производным из класса V (код F) МКБ-10. Здесь даются специфические критерии для диагнозов из глоссария «Клинические описания и диагностические указания» (КОДУ), который подготовлен для клиницистов, преподавателей психиатрии и других работников психиатрического здравоохранения
  21. ↑ а б Ehrenreich J. T., Santucci L. C., Weinrer C. L. Separation anxiety disorder in youth: Phenomenology, assessment, and treatment. — 2008. — 8 січня. — DOI:10.1901/jaba.2008.16-389.
  22. ↑ Стивен Скотт, Роберт Гудман. Детская психиатрия = Child Psychiatry / пер. Е. Слободская. — 2-е. — Триада-X, 2008. — С. 78—81. — ISBN 5-8249-0139-2.
  23. ↑ Barrett, Paula M., Ollendick, Thomas H., eds. Handbook of Interventions that Work with Children and Adolescents: Prevention and Treatment. — Wiley, 2003. — ISBN 978-0470844533.
  24. ↑ Barrett, Paula M., Ollendick, Thomas H., eds. Handbook of Interventions that Work with Children and Adolescents: Prevention and Treatment. — Wiley, 2003. — ISBN 978-0470844533.
  25. ↑ PMID 11460893 (PMID 11460893)
    Бібліографічний опис з'явиться автоматично через деякий час. Ви можете підставити цитату власноруч або використовуючи бота.
  26. ↑ а б Стивен Скотт, Роберт Гудман. Детская психиатрия = Child Psychiatry / пер. Е. Слободская. — 2-е. — Триада-X, 2008. — С. 78—81. — ISBN 5-8249-0139-2.
  27. ↑ PMID 18672155 (PMID 18672155)
    Бібліографічний опис з'явиться автоматично через деякий час. Ви можете підставити цитату власноруч або використовуючи бота.
  28. ↑ PMID 12784957 (PMID 12784957)
    Бібліографічний опис з'явиться автоматично через деякий час. Ви можете підставити цитату власноруч або використовуючи бота.
  29. ↑ Оверолл К. Клинические методы коррекции поведения собак и кошек. — 2005. — 641 с. — ISBN 5-9668-0010-3.