|
Третя османсько-венеційська війна (1537—1540)
Третя османсько-венеційська війна (1537—1540) — одна з османсько-венеційських війн, яка відбулася протягом XVI століття. Війна виникла внаслідок укладення французько-османського союзу між королем Франції Франциском I та султаном Османської імперії Сулейманом I проти імператора Священної Римської імперії Карла V. Початковим планом союзників було спільне одночасне вторгнення в Італію, Франциск мав напасти через Ломбардію на півночі Італії, а Сулейман через Апулію на півдні. Однак запланованого повноцінного вторгнення не відбулося. ПередумовиПід час італійської війни 1536—1538 рр., вторгнення Франциска в П'ємонт, досягнувши скромних територіальних переваг, було зупинено Генуєю, союзником Карла V. Крім того, Франциск не зміг задіяти усі свої військові ресурси в Італії, оскільки йому одночасно довелося відбиватися від вторгнення Карла V у Прованс. У той же час Сулейман ще не був готовий взяти участь у широкомасштабному вторгненні до Неаполітанського королівства, і тим самим не надав Франциску помітної допомоги. Османські війська були зібрані в таборі в Авлоні (Вльора) і висадились в Отранто 23 липня 1537 р. Проте вони були виведені з півострова вже протягом місяця, коли стало ясно, що Франциск не збирається здійснювати повномасштабного вторгнення в Ломбардію. Однак висадка та набіги османських солдатів в Апулії та присутність великого османського флоту в протоці Отранто породили у Римі побоювання більш масштабного вторгнення. У той же час криза у венеційсько-османських відносинах розвивалася під час облоги Клиської фортеці — останнього оплоту Габсбургів в Далмації, що капітулювала у березні 1537 року. Венеційський уряд побоювався, що османські війська нападуть на венеційські міста у Далмації і вдався до дипломатичних зусиль, щоб уникнути війни. Цей страх ще більше посилився, коли після сутички з флотом Андреа Доріа, османи несподівано взяли в облогу венеційський острів Корфу в Адріатиці (облога Корфу 1537 р.), тим самим порушивши мирний договір, підписаний з Венецією в 1502 р. На Корфу османи зіткнулися з потужним опором і захистом, спеціально розробленим для протидії османській артилерії. Безрезультатна облога тривала менше двох тижнів і згодом Сулейман відвів свої сили і повернувся на схід, щоб провести зиму в Адріанополі. Створення Священної ліги Ці події підштовхнули Папу Павла III утворити Священну лігу для боротьби та стримування османських нападів, які очікувались у наступному році. Завдяки напруженій дипломатії Папа зупинив війну між Карлом V та Франциском I за допомогою перемир'я в Ніцці та заручився підтримкою Карла. У лютому 1538 р. Павлу III вдалося зібрати Священну лігу, до складу якої, крім Папської держави і Священної Римської Імперії увійшли найпотужніші християнські морські держави Середземномор'я — Іспанія разом з Неаполітанським та Сицилійським королівствами, Генуезька республіка та Мальтійський орден[1]. Венеційська республіка також приєдналася до Ліги, але без особливого ентузіазму і після довгих дебатів у сенаті.  Османський флот протягом XVI століття значно збільшився в розмірах, а також у своїх якісних показниках і тепер його очолював колишній корсар, який став адміралом Барбаросса Хайреддін-паша. Влітку 1538 року османи звернули свою увагу на залишки венеційських володінь в Егейському морі, захопивши острови Андрос, Наксос, Парос і Санторіні, а також захопили два останні венеційських володіння на Пелопоннесі — Монемвасію і Нафпліон. Далі османи звернули свою увагу на Адріатику. Тут, у водах, які венеційці вважали своїми рідними, османи спільним використанням свого флоту та армії в Албанії, захопили низку фортів в Далмації і офіційно закріпили там свою владу. Найважливішою битвою війни була битва при Превезі у 1538 році. Захопивши Котор, верховному головнокомандувачу флоту Священної Ліги, генуезцю Андреа Доріа вдалося затримати флот Барбароси в Амбракійській затоці. Однак ця обставина була на користь Барбароссі, оскільки його підтримала берегові османські сили в Превезі, тоді як Доріа, не маючи змоги вести загальний штурм османського флоту через острах перед османською береговою артилерією, повинен був чекати у відкритому морі. Врешті-решт, після нападу флоту Барбаросси Доріа сигналізувала про відступ, що призвело до великої османської перемоги. Результат цієї битви, а також вдалий для османів результат облоги Кастельнуово (1539 р.) призвели до згортання будь-яких планів Священної ліги щодо ведення війни проти османів на їх власній території і змусили Лігу розпочати переговори про закінчення війни. Війна була особливо болючою для венеційців, оскільки вони втратили більшість з залишків своїх іноземних володінь, а також показала венеційцям, що вони більше не можуть боротись з османським флотом наодинці. НаслідкиМіж Венецією та Османською імперією був підписаний договір або «капітуляція», що припинив війну 2 жовтня 1540 року. Згідно з умовами мирного договору Венеція виплачувала Османській імперії контрибуцію в розмірі 30 тисяч дукатів та втрачала свої останні фортеці на Пелопонесі — Навпіліо і Монемвасію. В майбутньому венеційським кораблям не дозволялось заходити або полишати османські порти без дозволу османської адміністрації. У період між початком Другої османсько-венеційської війни в 1499 р. і закінченням Третьої війни в 1540 р., Османська імперія досягла значних успіхів у материковій Далмації — вона не спромоглась захопити прибережні венеційські міста, але захопила у Угорського королівства Хорватію — територію між Скрадином та Карином, ліквідувавши її як буферну зону між османською та венеційськими територіями[2] Економіка венеційських міст в Далмації, що сильно страждала від турецької окупації материкових територій в попередній війні, відновилася і трималася стабільно навіть протягом усієї війни[3]. Див. такожПримітки
|
||||||||||||||||||||||||
.jpg)
