Еді́рне, або Одрин чи Адріанополь (тур.Edirne, болг.Одрин, грец.Αδριανούπολη) — місто на північному заході Туреччини, адміністративний центр ілу Едірне. Важливий транспортний пункт біля кордону з Болгарією та Грецією, залізничний вузол сполучення Стамбул — Софія.
Тут поєднуються не тільки долини трьох річок: Мариці, Тунджі та Арди, але й шляхи, що здавна вели від південних проходів Балканського хребта до Босфору, Мармурового моря, Дарданел.
Едірне засноване фракійцями, які називали місто Одрісом (донині ця назва збереглась за ним у болг.Одрин). Протягом 4 — середини 2 ст. до н. е. Едірне було колонією Стародавньої Македонії та носило назву Орестея. З другої половини 2 ст. до н. е. знаходилося під владою Риму.
У 125 р. н. е. місто перебудував римський імператор Адріан і назвав його на власну честь Адріанополем.[3]
Тут 9 серпня378 р. готи перемогли римське військо, очолюване імператором Валентом, а у 551 р. слов'яни здобули перемогу над візантійцями. В історії міста цього періоду найжорстокішою була облога аварами у 586 р.
У 922 р. місто штурмують та захоплюють болгари, а 1189 р. в Едірне вступили німецькі хрестоносці. 27 лютого1190 р. Фрідріх I Барбаросса уклав тут договір з грецьким імператором. У період 1204—1261 років Едірне входив до складу Латинської імперії).
Численні російсько-турецькі війни призвели місто до цілковитого занепаду. Найбільш важкими наслідками для Едірне обернулась Російсько-турецька війна 1877—1878 рр. Безпосередньо перед війною в ньому нараховувалося до 62 000 жителів, після війни — 40 000.
Під час Першої Балканської війни в березні 1913 після тривалої облоги Едірне був захоплений болгарськими військами і за Лондонським мирним договором відійшов до Болгарії. В результаті Другої Балканської війни Османська імперія повернула місто.
Уродженці
Сабіха Касиматі (1912—1951) — албанська вчена-іхтіолог, перша албанка, яка отримала вищу освіту.