|
Ткач Сергій Федорович
Сергíй Фéдорович Ткáч (15 вересня 1952, Кисельовськ, Кемеровська область, РРФСР, СРСР — 5 листопада 2018, Житомирська установа виконання покарань (№ 8), Житомир, Україна) — серійний вбивця, ґвалтівник, педофіл, який ґвалтував та вбивав дівчат та молодих жінок з 1980 до 2005 року. Затриманий у своєму будинку в м. Пологи у 2005 році. Після трирічного розслідування, 23 грудня 2008 засуджений до довічного ув'язнення за 37 доведених убивств, всі або із зґвалтуванням, або із задоволенням статевої пристрасті у збоченій формі[4], та декілька десятків зґвалтувань[1]. Всього за неофіційними даними та за словами самого Ткача здійснив понад 100 вбивств, докази яких досі збирає прокуратура. Жертвами маніяка були в основному дівчата 8-17 років[6][7]. БіографіяНародився 15 вересня 1952 року у місті Кисельовськ Кемеровської області. В школі захоплювався важкою атлетикою, навіть досяг певних успіхів: став чемпіоном Кисельовська з підняття штанги серед юніорів. Не раз був чемпіоном Кузбасу в даному виді спорту. Став кандидатом в майстри спорту, але, пошкодивши під час тренування сухожилля лівої руки, втратив шанси досягти успіхів в великому спорті. Служив у лавах Радянської армії, військово-освітня спеціальність — технік-геодезист. Після армії працював в кемеровській міліції експертом-криміналістом, проте невдовзі був звільнений за службову фальсифікацію. Змінив багато місць проживання та роботи. Працював на заводах, шахтах, колгоспах. Був тричі одружений та має четверо дітей[8]. На початку 1980-х років після розлучення переїхав до Української РСР на постійне місце проживання — спочатку в кримське селище Скворцове, де залишилися жити його батьки, згодом — у місто Павлоград Дніпропетровської області, пізніше — у Пологи Запорізької області; згодом отримав прізвиська «Павлоградський маніяк» і «Пологівський маніяк». УбивстваКримВперше скоїв убивство, за його свідченням, у 1980 році в Сімферополі — задушив і зґвалтував молоду жінку, а потім сам подзвонив в міліцію, щоб «допомогти колегам по службі виявити труп». Черговий по РВВС відмовився назвати своє ім'я, і Ткач повісив трубку. «Так почалася моя 25-річна біганина …» — розповідав він. Дніпропетровська область31 жовтня 1984 року в місті Павлограді Дніпропетровської області була убита 10-річна Оля Дмитренко[9]. Її тіло з ознаками зґвалтування і задухи було знайдено 2 листопада на покинутому маслозаводі. У дівчинки зникли нотний зошит і годинник[10]. 13 лютого 1985 року була вбита 8-річна Оля Шувалова[9]. Батьки бачили, як школярка зайшла в під'їзд, але до квартири так і не дісталася. Тіло дівчинки знайшли в той же день в підвалі будинку. Навесні того ж року в річці Вовча був виявлений труп 20-річної дівчини. Експерт-криміналіст встановив, що вбивця спочатку задушив свою жертву, а потім зґвалтував[10]. У жовтні 1987 року Ткач здійснив зґвалтування 11-річної Валі Осинної в селі Варварівка та 17-річної дівчини в Павлограді, в червні 1988 року — вбивство 9-річної і зґвалтування 12-річної дівчаток в місті Тернівці, у квітні 1989 року було дві 15-річні жертви в Павлограді. 28 липня того ж року 8-річна Оля Светлична поїхала на велосипеді в магазин по хліб і не повернулася. Під вечір в лісопосадці лише за 300 метрів від будинку було виявлено її тіло[11]. Цього ж літа в серпні Ткач вчинив ще одне вбивство 9-річної дівчинки[12]. У 1990 році — знову три жертви: дві дівчинки вбиті, одна зґвалтована[9], у 1993 році — чотири вбивства неповнолітніх, у 1995 році — три вбивства, у 1996 році — два вбивства, у 1997 році — три вбивства, у 1998 році — два зґвалтування і три вбивства, у 1999 році було виявлено два тіла[10]. Харківська областьУ 1995 році скоїв вбивство в Харківській області, де нібито випадково опинився на одному з вокзалів. На відтворенні обстановки та обставин події Ткач розповів слідчим, що, добряче випивши, безцільно йшов тополиною алеєю повз цвинтар і випадково зустрів дівчинку. Запорізька областьУ 2000 році дружина Сергія Ткача Людмила отримала посаду заступника директора олійного заводу в Запорізькій області, куди вони перебралися з сім'єю. У 2003 році в місті Пологи Ткач скоїв зґвалтування і одне вбивство. У 2004 році жорстоко розправився з двома дівчатками — Оленою Кириловою та Юлею Литовченко. Влітку 2005 року[13] з'явився перший свідок, який запам'ятав як виглядав злочинець. 18-річній Ользі Топаловій однією з небагатьох вдалося вижити після нападу: вона втратила свідомість, тож Ткач вирішив, що вона мертва, і зґвалтував її. Дівчина розповіла, що нападник був з вусами і приїхав на велосипеді. За її описом був складений фоторобот передбачуваного злочинця. Після цього в Пологах були вбиті ще дві школярки: 14-річна Альбіна Ноздрина і Марина Михалюк. Останньою жертвою стала дочка сусіда, 9-річна Катя Харуджія. Після вбивства Ткач прийшов на її похорон[14]. Злочин було скоєно майже поруч з будинком — на березі місцевої річки, де дівчинка засмагала зі своїми друзями. Коли третьокласниця пропала, знайшовся свідок — місцевий житель і товариш по службі Сергія Ткача повідомив в міліцію про те, що бачив, як той купався з дівчинкою і її однолітками[11]. Інші вбивстваНа думку дніпропетровського слідчого з особливо важливих справ Валерія Миргородського, який входив до слідчої групи, створеною Генеральною прокуратурою України для розслідування вбивств, скоєних Сергієм Ткачем, найбільшою складністю був фактор давності. З 1980-х років, коли в Павлограді були здійснені перші вбивства, на момент затримання Ткача пройшла майже чверть століття, і багато документів не збереглося. Зіставляючи явки з повинною, які давав підозрюваний, з нерозкритими кримінальними справами, що збереглися в архіві, слідчі виявили, що за багатьма епізодами справа навіть не порушувалася. Так, Ткач зізнався, що в одному з сіл Павлоградського району він убив дівчинку і закопав у дворі покинутої хати. Тоді в порушенні кримінальної справи за фактом зникнення дитини було відмовлено. Через три роки, коли хтось купив цю хату і почав у дворі будівництво, її залишки були знайдені та впізнані. Але і тоді справу не порушили: причину смерті визначити вже було не можна. Там же, в Павлограді, слідча група не знайшла і документальних слідів ще одного вбивства: труп дівчинки, знайдений в колодязі теплотраси через кілька місяців після її загибелі, міліція теж не вважала за кримінал. За два роки проживання в Криму Ткач вчинив, за його власним зізнанням, п'ять вбивств. Але з 1980 по 1982 роки такі злочини не зареєстровані, хоча вбивця дуже докладно описав, як задушив і зґвалтував дівчинку приблизно років восьми в селі Червоному, а потім присипав землею і гілками, як вбивав дівчат недалеко від вокзалу, на плато в Сімферополі і біля телецентру. Можливо, жертви вижили після нападу злочинця і просто не подавали заяв до міліції. Убиті Сергієм Ткачем дівчата також до сих пір можуть вважатися безвісти зниклими. У Дніпрі, де він якийсь час жив і торгував на ринку кооперативними світильниками, злочинець теж залишив свій слід — убив трьох дівчаток в житлових масивах Сокіл і Перемога. Але тільки за фактом загибелі однієї з них — 16-річної студентки медучилища, яка, вирішивши скоротити дорогу, пішла через Лоц-Кам'янське кладовище, — було порушено кримінальну справу. Вона так і не була розкрита[15]. ЗатриманняСергій Ткач був затриманий у своєму будинку на околиці міста Пологи в серпні 2005 року[16]. Зустрів оперативників словами: «Я чекав вас 25 років»[17]. Під час обшуку в його будинку були знайдені жіночі парасольки, сумки, туфлі, губні помади, дитячі зошити, ляльки, прикраси[10]. Бувши під слідством, він заявляв, що одним із стимулів вбивств для нього було бажання довести «повну профнепридатність оперативників». У 2012 році в інтерв'ю газеті «Сьогодні» Ткач розповів[18]:
Засуджений у грудні 2008 року до довічного позбавлення волі[19]. ПочеркЗа його свідченням, вбивства зі зґвалтуваннями у збоченій формі він скоював з 1980 по 2005 роки в Криму, Запорізькій, Харківській та Дніпропетровській областях. У якості жертв обирав дівчат віком від 9 до 20 років[7], яких зазвичай вистежував в лісопосадках близько залізнодоріжного полотна і автострад, вважаючи, що підозрювати у злочинах будуть якогось приїжджого[16]. Перед вбивством випивав стакан горілки з димедролом[6]. Нападав ззаду, стискав сонну артерію і після вбивства ґвалтував[16]. У кожної жертви він брав щось «на пам'ять»: золоті прикраси, помаду, дзеркальце, сумочку або нижню білизну жертви[6]. Бувши знайомим з оперативною практикою міліції, Ткач не залишав слідів на тілах своїх жертв: знімав з них усі предмети одягу і взуття, на яких могли б залишитися відбитки його пальців, ретельно знищував докази, не залишаючи на місці злочину недопалків і недоїдків, затоптував сліди, користувався презервативами, щоб «не залишати біологічних слідів». З місця злочину йшов шпалами, щоб службові собаки не могли взяти його слід. З матеріалів справи:
Характер і якостіУ рамках кримінальної справи була проведена судово-психіатрична експертиза, в результаті якої Сергія Ткача визнали осудним[7]. Експертиза говорила:
Психіатр, який брав участь в експертизі, додавав:
Невинно засудженіДо числа опосередковано постраждалих від Сергія Ткача можна віднести ще 9 осіб (не рахуючи родичів жертв маніяка). Їхні життя були зламані обвинуваченнями і вироками за вбивства і зґвалтування, скоєні Ткачем. Всі вони давали свідчення під тиском. Згодом Генпрокуратура України розслідувала серію кримінальних справ по відношенню до співробітників управління кримінального розшуку ГУМВС в Запорізькій області, які, за версією слідства, «вибивали» свідчення з засуджених у справі Сергія Ткача. Ігор Рижков1 грудня 1987 року Ігор Рижков був засуджений до вищої міри покарання — розстрілу, хоча громадський обвинувач просив призначити покарання у вигляді 15 років позбавлення волі. 20 травня 1988 року постановою Пленуму Верховного Суду СРСР вирок за п'яти епізодами, в тому числі двома вбивствами і трьома зґвалтуваннями, було скасовано, а справа направлена на нове розслідування. В постанові зверталася увага на числені порушення, допущені в ході слідства, і слабку доказову базу. Однак по одному зґвалтуванню і двом спробам зґвалтування Ігор Рижков все ж таки був визнаний винним, за що був засуджений на 10 років позбавлення волі в колонії посиленого режиму (відсидів повністю)[9][12]. У 2008 році один епізод було знято, в ньому зізнався Ткач, однак покарання Рижкова залишалося в силі. Олександр ЧуднихМайже одночасно з Ігорем Рижковим затримали ще декількох павлоградців. Четверо з них зізналися в тих самих злочинах, що і Рижков. Але потім відмовилися від своїх свідчень, і справи проти них були закриті. Однак двох — Валерія Коршуна і Олександра Чудних все ж таки засудили за злочини, які вони не здійснювали. Олександр Чудних відсидів у в'язниці 10 років[9]. Валерій КоршунВалерій Коршун був визнаний винним у скоєнні п'яти зґвалтувань, і у 1987 році засуджений до 15 років. Відсидів повністю, вийшов на свободу і незабаром помер від отриманих у в'язниці хвороб[9]. Був реабілітований посмертно[18]. Володимир СветличнийУ 1991 році Володимир Светличний, затриманий за підозрою у вбивстві своєї 9-річної доньки Ольги Светличної, а також у здійсненні ще 22 злочинів, повісився в камері Дніпропетровського СІЗО[21]. Через 14 років його дружина Людмила Светлична з'ясувала, що її чоловікові не встигли пред'явити обвинувачення, а отже вона не має права на компенсацію. Яків ПоповичНаймолодшим з засуджених був восьмикласник Яків Попович, якого 16 жовтня 2002 року забрали прямо з уроків і звинуватили у вбивстві його 9-річної родички Яни Попович. Суд засудив 14-річного підлітка до 15 років в'язниці (відсидів 8 років 3 місяці). У 2005 році Сергій Ткач зізнався у вбивстві Яни Попович, однак Яків Попович продовжував сидіти до тих пір, поки «Пологівському маніяку» не було винесено вирок[22]. Віталій КаїраУ 2003 році 23-річного Віталія Каїру було обвинувачено у зґвалтуванні і вбивстві 13-річної Ольги Прищепи. 24 квітня 2004 року його було засуджено на 15 років позбавлення волі (відсидів 4 роки 8 місяців)[23]. У 2005 році Ткач зізнався у вбивстві дівчинки, його ДНК збіглася з частками ДНК, знайденими під нігтями Прищепи[23]. У 2012 році екс-полковник і два екс-полковника міліції, які «вибивали» з Каїри свідчення, були засуджені на 5 років позбавлення волі з випробувальним терміном 3 роки[24]. Микола ДемчукМикола Демчук замість серійного вбивці провів за ґратами 4 роки 6 місяців[18]. Його змушували зізнатися у зґвалтуванні Ілони К. Під час допиту Демчуку зламали ногу і пошкодили ребро[25]. І хоча потерпіла (вона залишилася жива) пояснювала, що не запам'ятала обличчя злочинця і не може його впізнати, Демчука засудили до 10 років позбавлення волі[26]. У 2005 році Ткач зізнався у цьому зґвалтуванні. Апеляційний суд Запорізької області скасував вирок. 25 лютого 2008 року Миколу Демчука випустили[25]. Максим ДмитренкоМаксим Дмитренко був обвинувачений у зґвалтуванні і вбивстві 17-річної Світлани Старостиної. Незважаючи на відсутність доказів, його засудили до 13 років позбавлення волі[27]. У березні 2012 року Вищій спеціалізований суд з цивільних і кримінальних справ скасував рішення суду за 2005 рік, за яким Дмитренко відсидів за чужий злочин 7 років 6 місяців[18][28]. Помер у 2015 році[29]. Микола МарусенкоУ березні 2005 року інвалід другої групи з дитинства Микола Марусенко з села Балочки Пологівського району був обвинувачений у спробі задушити і зґвалтувати неповнолітню Віталіну К. Марусенка відправили на примусове лікування у психлікарню, де він провів 3 роки[25]. Ткач зізнався у цьому злочині, і справу передивилися «у порядку виключного впровадження за нововиявленими обставинами». Особисте життяДо в'язниці Сергій Ткач був двічі одружений[30] (за іншою інформацією — тричі). Вперше одружився і став батьком двох дітей в рідному Кисельовську. Його перша дружина Наталья Стовба живе в селищі і не хоче спілкуватися з журналістами[30]. В Павлограді познайомився з донькою дальніх, не кровних родичів Любов'ю Миколаївною, теж розлученою, у них народилася донька, вони одружилися. Після другого розлучення, ймовірно, одружився втретє, жив з новою дружиною в селі Вербки під Павлоградом, але пізніше повернувся до Любові. 9 грудня 2015 року одружився з росіянкою Оленою Булкіною і в віці 64 років знову став батьком. Олена молодша за чоловіка на 38 років, за її словами, вона вперше побачила серійного вбивцю у віці 16 років по телевізору, «зацікавилася», а у 2014 році почала шукати його[31]. Крім того, за її словами, вона зв'язувалася і з іншими ув'язненими в колонії суворого режиму[31]. Перед зустріччю Булкіна і Ткач переписувалися близько пів року. Особисте знайомство на першому побаченні відбулося 3 жовтня 2015 року. Воно пройшло через скло і в присутності охоронців. Тоді ж Ткач покликав Олену заміж, жінка погодилася і почала збирати документи для надання їх у РАЦС[31]. На другому тривалому побаченні Олена завагітніла[31], 24 грудня 2016 року у них народилася донька Єлизавета, яку виховують батьки Олени в місті Рибинську Ярославської області[31]. Наразі відомо, що Олена змінила прізвище і працює в будівельній фірмі в Москві. СмертьПомер 4 листопада 2018 року від серцевого нападу в місці відбування довічного покарання[32]. У зв'язку з тим, що ніхто з його родичів та близьких за його тілом не прийшов, 7 листопада його поховали співробітники в'язниці[33]. У масовій культурі
Див. також
Примітки
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||
