Ткаченко Всеволод Іванович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ткаченко.
Ткаченко Всеволод Іванович
 Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився14 березня 1945(1945-03-14) Редагувати інформацію у Вікіданих
Дернівка, Баришівський район, Київська область, Українська РСР, СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер18 травня 2018(2018-05-18)[1] (73 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
Бориспіль, Київська область, Україна Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняДернівка Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьперекладач, поет, дипломат Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materКНУ імені Тараса Шевченка Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоНаціональна спілка письменників України Редагувати інформацію у Вікіданих

Все́волод Іва́нович Ткаче́нко (14 березня 1945(19450314), с. Дернівка, Баришівський район, Київська область —18 травня 2018, м. Бориспіль) — український перекладач, поет, дипломат, енциклопедист, літературо- і країнознавець.

Життєпис

Закінчив факультеті іноземних мов (перекладацьке відділення) Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.

Був на перекладацькій, культурно-освітній і редакторській роботі, державній і дипломатичній службах, зокрема:

  • 1969—1972 — в рамках надання технічної допомоги працював перекладачем французької мови в Алжирі.
  • 1994—2005 — на дипломатичній роботі в Міністерстві закордонних справ України. Має дипломатичний ранг радника першого класу МЗС України.[2]
  • 1999—2002 — перший секретар Посольства України в країнах Бенілюксу.

Помер 18 травня 2018 випавши з вікна 3 поверху готелю в Борисполі, де був на щорічному фестивалі ронделя — жанру поезії, що має 13-рядкову структуру вірша. Серед ночі він вирішив подихати свіжим повітрям. Поручні у номері були низькі. Він не втримався і випав з вікна.[3]

Похований у селі Дернівка Баришівського району на Київщині.[3]

Творчість

Захоплювався перекладом ще зі студентства[2] Талант Всеволода Ткаченка оцінив перекладач Григорій Кочур, рекомендувавши його до Спілки письменників України:

Всеволода Ткаченка помітив ще в 1967 році Іван Світличний, залучивши його перекладати Беранже в серії „Перлини світової лірики“.[4]

Вже на початку 1970-их років, самотужки вивчаючи історію, культуру, літератури й традиції народів Африки, перекладав вірші поетів 19 африканських країн. За порадою Григорія Кочура перекладач і поет упорядкував антологію «Поезія Африки» (Київ, 1983), де вперше було представлено розмаїття поезії африканського континенту. Ця антологія незабаром здобула помітний резонанс за межами України, стала подією в житті сучасного українського художнього перекладу.[4]

Автор численних статей про зарубіжні літератури й письменників та країни світу в Українській літературній енциклопедії та Енциклопедії сучасної України, а також у періодичних виданнях.[2]

Координатор серії видань «Об'єднана Європа — українським дітям» (ВЦ «Просвіта») та літературно-мистецького і громадсько-політичного часопису творчих сил глибинної України «Ятрань».[5]

Автор численних україномовних перекладів з французької, англійської, іспанської, португальської, російської та кримсько-татарської класичної і сучасної поезії.[2]

Автор перекладів:

  • з французької перекладав твори
  • з португальської Н. Нето;
  • з іспанської «Поезія та проза чилійського опору», «Поезія Африки» (Київ, 1983);

Книга перекладів поезії Артюра Рембо «П'яний корабель» (1995) здобула перекладачеві широке коло шанувальників і прихильників.[4]

Перекладав також поезію Жоашена дю Белле, П'єра де Ронсара, Марселіни Деборд-Вальмор, Віктора Гюґо, Жерара де Нерваля, Альфреда де Мюссе, Поля Верлена, Еміля Верхарна, Шарля Бодлера, Ґійома Аполлінера, Луї Араґона, Поля Елюара, Жака Превера, Рене Шара, Рене-Ґі Каду, Жоржа Брасенса, Жака Бреля, Леопольда Седара Сенґора, Ж. Ґ. Пільона, А. Гебер, Р. Ляньє, Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова, Ешмирзи, Ш. Алі та багатьох інших.[2]

У 2011 році вийшов перший том персональної антології французької любовної лірики Всеволода Ткаченка «Сад божественних поезій. Тематична антологія ХІ-ХХ віків» (Київ, «Просвіта»).

Радіожурналістика

Від 2008 автор і ведучий програми «Поезія без кордонів», від вересня 2010 — «Література без кордонів» на радіоканалі духовного відродження «Культура» Національної радіокомпанії України[6].

Громадська діяльність

Член Національної спілки письменників України з 1997.

Від 2006 був головою творчого об'єднання перекладачів Київської міської організації НСПУ, керівником поновленої Робітні художнього перекладу.[2]

Відзнаки

Примітки

  1. ↑ а б http://bukvoid.com.ua/events/sum/2018/05/20/110058.html
  2. ↑ а б в г д е ж Перекину кладку[недоступне посилання] — Січеслав, № 3 (9) 2006.
  3. ↑ а б Всеволод Ткаченко випав з вікна готелю. Новини на Gazeta.ua. 25 травня 2018.
  4. ↑ а б в Всеволоду Ткаченку – 60! [Архівовано 9 липня 2017 у Wayback Machine.] — Пост Чорнобиль, 17.11.2005.
  5. ↑ Всеволод Ткаченко — Захід-Схід.
  6. ↑ Всеволод Ткаченко: «Любов рухає також письменниками і митцями» [Архівовано 19 листопада 2018 у Wayback Machine.] — Українська літературна газета, № 20 (52) 7.10.2011.
  7. ↑ Олена О'Лір (13 червня 2015). Всеволод Ткаченко про нинішній стан українського художнього перекладу. Українська літературна газета.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ткаченко Всеволод Іванович