|
Темногайці
    Темнога́йці — село в Україні, у Великодедеркальській сільській громаді Кременецького району Тернопільської області. Розташоване на півдні району. До 2020 року адміністративний центр Темногаєцької сільської ради. Населення — 608 осіб (2014). Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Великодедеркальської сільської громади.[1] ГеографіяСелом протікає річка Безіменна, права притока Вілії. Адміністративна приналежністьЗа часів Російської імперії село входило до Борецької волості Кременецького повіту Волинської губернії[2]. З 1921 року Борецька волость стала ґміною Боркі Кременецького повіту Волинського воєводства Польської Республіки. 1933 року гміну Боркі ліквідували, а село включили до ґміни Катербурґ[3]. 1939 року Кременецький повіт включено до Тернопільської області СРСР. У 1940 році повіт було ліквідовано і Темногайці увійшли до складу Катербурзького району Тернопільської області, того ж року перейменованого на Великодедеркальський. У 1962 році Темногайці відійшли до Шумського району. ІсторіяЗаснуванняЗа переказами, Темногайці були засновані жителями Вербиці, одного з найдревніших поселень південної Волині, зруйнованого внаслідок монголо-татарської навали у 14 столітті. Люди, яким вдалося врятуватися, поселилися за темним гаєм, від якого пішла назва села[4][5]. Поруч з Темногайцями знаходяться села, назви яких теж походять від слів «гай» і «бір» — Підгайці, Загайці, Шумбар («Шуми-бор»), Бірки, Шумськ (від «шумить»)[6]. Перша письмова згадка про Темногайці датується 1545 роком. Згодом село згадується у 1583 році[5]. 16‒17 ст.Поділ спадщини Боговитина Петровича Шумбарського з Боговитинів, проведений 1585 року, закріпив Темногайці за його онуком Миколаєм Михайловичем. 1601 року Миколай Михайлович загинув у Кременці, залишивши по собі дочок Марушу, Раїну та Олександру і заповівши опіку над дітьми і маєтками братам першої дружини Єви Павлович. Усупереч заповіту, Адам та Андрій Климентовичі і Павло Федорович Боговитини забрали дочок і маєтки, разом з Темногайцями, під свою опіку. Однак Павловичі, «зібравши військо чимале людей службових, вибранців і гайдуків кількасот чоловік, як кінних, так і піших», відстояли свої права[7][8]. На початку 1605 року старша з дочок — Маруша Миколаївна — записала свою третину батькової спадщини, зокрема і в Темногайцях, своєму чоловікові Михайлові Хрінницькому, який у 1620 році продав усі свої надбання в родових володіннях Боговитинів сестрі дружини Раїні Миколаївні та її чоловікові Костянтину Ярмолинському з Ярмолинських. У 1623 році Раїна й Костянтин Ярмолинські за 15 тисяч злотих придбали також і ту третину отчини, що перепала наймолодшій із Боговитинівен — Олександрі Брудзієвській, таким чином зібравши майже всі землі Боговитина Петровича на Волині[7][8]. 1637 року Раїна Ярмолинська, вже будучи вдовою, зробила фундушевий запис на користь заснованого нею Загаєцького монастиря. За його умовами, «кожен підданий, боярин, гайдук і служка, які займалися обробкою сіна» в її маєтках, зокрема і в Темногайцях, повинні були щорічно на свято Воздвиження чесного хреста відвозити «по хорошому возу доброго сіна вартістю не менше півгривні польської» на монастирський фільварок[6]. Відомо, що до початку Хмельниччини у Темногайцях налічувався 21 дим, тоді як у січні 1651 року їх залишилось 7, а у жовтні 1652 — не було жодного. Дідичем села у цей час вже був Ян Ярмолинський[9], син Раїни та Костянтина[10]. 18‒19 ст.У 1726 році Темногайці належали житомирському мечнику Михайлу Прушинському та знаходились в оренді у жидачевського ловчого Войцеха Пленші[2], про що відомо зі скарги Прушинського на Пленшу «про пригнічення темногаєцьких селян»[6]. Прушинський звинуватив Пленшу в тому, що він, «порушуючи контракт» і «вчиняючи обтяження підданим», посилав до Бугу більше підвод, ніж мав на те право: йому за контрактом було дозволено послати не більше 100 підвод, а він вислав 260[11][12]. Наприкінці 18 століття власником Темногайців був Каетан Бобр-Пьотровицький, який продав їх Дуніну-Вонсовичу, фавориту великого князя цесаревича Костянтина Павловича. Його спадкоємці приблизно у 1840 році продали Темногайці Станіславу Могильницькому з Боровиці, а той ще за свого життя передав село старшому сину Вітольду[13]. У 1865 році на кошти місцевих парафіян у Темногайцях була зведена дерев'яна церква із дзвіницею. 1000 рублів на оздоблення храму виділив лютеранин Максиміліан Краугінг; після смерті, з дозволу архієпископа Волинського Тихона, його поховали на церковному погості. З 1885 року діяла церковно-парафіяльна школа[6]. 1890 року при церкві створено церковно-шкільне братство тверезості[14]. У 1891 році власником села був Оттомар Краугінг[6], у 1899 — Костянтин Головін[15]. На кінець 19 століття Темногайці налічували 151 двір, 957 жителів; діяла броварня[5]. 20‒21 ст. За переписом 1911 року в селі було 1167 жителів, функціонували горілчана крамниця, кредитове товариство, земський склад насіння[5]. Влітку 1929 року Сельроб-Єдність організувала у Кременецькому повіті сільськогосподарский страйк, який поширився і на Темногайці[16]. У 1931 році в селі проживали 1633 особи. Діяли філії «Просвіти» та інших товариств. 1933 року внаслідок пожежі згоріли будівлі на вулиці Зарічна[5]. З вересня 1939 року Темногайці — під радянською владою, а з початку липня 1941 до 2 березня 1944 року — під німецькою окупацією. 35 жителів села брали участь у діяльності ОУН і УПА[5]. У 1944 році через село рейдувало радянське партизанське з'єднання під орудою Якова Шкрябача[5][17]. 1944 року до Темногаєцької сільської ради приєднано хутір Пеньки, також відомий як Підболото, що був розташований за 2,5 км від Темногайців на південний схід[18]. У листопаді 1951 року на хуторі зупинилася група підпільників ОУН на чолі з керівником крайового проводу «Поділля» Іваном Прокопишиним-«Бурланом». Про їх появу повідомили місцеве МДБ, яке наступного дня влаштувало облаву; підпільники не змогли вирватись з оточення й загинули в бою[19]. 1949 року в селі примусово організовано колгосп. Згодом тривалий час Темногайці були бригадним селом колгоспу з центральною садибою у селі Цеценівка. 1987 року в селі створено свій колгосп, який згодом реорганізовано в колективне сільськогосподарське підприємство «Нове життя». На його базі в 2000 році виникло приватне агропромислове підприємство «Лан»[5]. Від 2005 року у Темногайцях розташований центр сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агролан»[20], у користуванні якого — понад 11 тисяч гектарів землі в Кременецькому, Шумському та Збаразькому районах, на якій вирощують цукрові буряки, озимі пшеницю та ріпак, ярий ячмінь[5]. У березні 2019 року парафія храму чуда Архістратига Божого Михаїла у Темногайцях ухвалила рішення вийти з-під юрисдикції Української православної церкви Московського Патріархату і приєднатися до Православної церкви України[21]. НаселенняМоваРозподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[22]:
Храми
Пам'ятники
На пам'ятнику викарбувані імена шістьох повстанців,що загинули у нерівному бою.Відомі лише чотири імені повстанців, інші двоє залишаються невідомими (1975)[23] Соціальна сфераУ Темногайцях діє навчально-виховний комплекс, що включає загальноосвітню школу 1–2 ступенів та дитячий садочок. В селі також працюють клуб, бібліотека, фельдшерський пункт, 2 торгових заклади[5]. Уродженці
Примітки
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
