Таліабу

Таліабу
індонез. Pulau Taliabu
Мечеть на острові Таліабу

Карта
Карта Молуккських островів (о. Таліабу в центрі, ліворуч)
Карта Молуккських островів
(о. Таліабу в центрі, ліворуч)
Карта Молуккських островів
(о. Таліабу в центрі, ліворуч)
Географія
1°48′0″ пд. ш. 124°48′0″ сх. д. / 1.80000° пд. ш. 124.80000° сх. д. / -1.80000; 124.80000
МісцерозташуванняПівденно-Східна Азія
Тихий океан,
моря Банда та Арафурське
АкваторіяБанда
Група островіво-ви Сула
(Молуккські острови)
Площа2913  км² (166-те місце)
Довжина105  км
Ширина42  км
Берегова лінія410,5  км
Найвища точка1157 м
Країна
Індонезія Індонезія
Регіонпровінція Північне Малуку
Районрегентство Таліабу
Населення.
Таліабу. Карта розташування: Індонезія
Таліабу
Таліабу
Таліабу (Індонезія)
Таліабу. Карта розташування: Малуку
Таліабу
Таліабу
Таліабу (Малуку)
Мапа

CMNS: Таліабу у Вікісховищі

Таліабу (індонез. Pulau Taliabu; англ. Taliabu) — найбільший острів групи островів Сула[en] (Молуккські острови, Південно-Східна Азія) в однойменному регентстві Таліабу (частина регентства Сулу)[1] [2], розташований на межі морів Банда та Молуккського, що в Тихому океані, на схід від острова Сулавесі, входить до складу Індонезії.

Географія

Карта острова Таліабу

Острів адміністративно належить до регентства Таліабу, провінції Північне Малуку[1]. Розташований в крайній західній частині архіпелагу Молуккські острови, за 130 км на схід — південний схід від Східного півострова острова Сулавесі, за 620 км на захід від острова Нова Гвінея та за 730 км на північ від острова Тимор. На сході відділений вузькою протокою Капалулу, лежить острів Мангол (1228,5 км²)[3], на південному заході — невеликий острів Сехо. Омивається водами морів: Банда — південне узбережжя, та Молуккського — північне. Острів простягся з заходу на схід на 105 км, при максимальній ширині близько 42 км. Має площу — 2913,3 км²[4] (24-те місце в Індонезії та 166-те у світі), за іншими даними — 2900 км²[5]. Довжина берегової лінії — 410,5 км[4]. Рельєф більшої частини острова гористий, з найвищими вершинами в західній та центральній частинах, з найбільшою заввишки до 1157 м[3]. Тільки вздовж узбережжя, особливо східного, тягнеться вузька смуга поверхні, завширшки 6-18 км, з висотами до 100 м. Острів малозаселений, більша частина його покрита лісами[3].

Населення

Вважається, що корінне населення Таліабу, походить зі східного Сулавесі і було етнічно та культурно схожим до населення островів Буру та Серам. Більшість сучасних жителів Таліабу є малайсько-полінезійського походження. Офіційна мова — індонезійська, але існують також місцеві мови, такі як талібо (названа на честь острова), яка належить до австронезійської мовної сім'ї[6]. Попри те, що в минулому на острові панувала етнічна релігія, зараз зростає кількість людей, які сповідують іслам.

Історія

Спочатку Таліабу належав султанату Терната. 1683 року він був колонізований Нідерландами. Після Другої світової війни, з 1949 року, Таліабу ввійшов до складу незалежної Індонезії. Спершу, він входив до складу провінції Малуку, а з 1999 року ввійшов до складу провінції Північне Малуку.

Економіка

Особливе значення в народному господарстві острова мають плантації, лісове господарство та рибальство. Тут вирощується тютюн, кукурудза, сагова пальма та рис.

Див. також

Примітки

  1. а б Indonesia: Provinces, Cities & Municipalities. City Population. Архів оригіналу за 13-03-2018. Процитовано 06-03-2018.
  2. У 2013 році сім районів (кектаманів) острова Таліабу (та його околишніх островів) були відокремлені від регентства островів Сулу, і з них було утворено нове регентство острова Таліабу (індонез. Kabupaten Pulau Taliabu)
  3. а б в Encyclopædia Britannica: Sula [Архівовано 21 грудня 2014 у Wayback Machine.], (англ.)
  4. а б Taliabu Island [Архівовано 14 травня 2016 у Wayback Machine.] UN SYSTEM-WIDE EARTHWATCH Web Site. (англ.)
  5. Joshua Calder's World Island Info - Largest Islands of the World by Region. Worldislandinfo.com. Архів оригіналу за 22 березня 2016. Процитовано 06-03-2018.
  6. Ethnologue: Languages of the World, Seventeenth edition. Taliabu. Архів оригіналу за 6 червня 2019. Процитовано 6 березня 2018.

Посилання