Сібільов Михайло Миколайович

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Сібільов.
Сібільов Михайло Миколайович
Народився20 листопада 1944(1944-11-20) (80 років)
Маріуполь, Сталінська область, Українська РСР, СРСР
Країна СРСР
 Україна
Діяльністьправник, викладач університету
Alma materХарківський юридичний інститут імені Дзержинського (1970)
ЗакладНаціональна юридична академія України імені Ярослава Мудрого
Гуманітарно-технічний інститут
Науковий керівникМаслов Василь Пилипович
ЧленствоСоюз юристів України
Національна академія правових наук України
Нагороди
Грамота Президії Верховної Ради УРСР Премія імені Ярослава Мудрого

Михайло Миколайович Сибільов (нар. 20 листопада 1944, Маріуполь, Сталінська область, Українська РСР) — радянський та український вчений-правознавець, фахівець у галузі приватного права. Кандидат юридичних наук (1975), доцент (1977), член-кореспондент Національної академії правових наук України (1993). У 1993—1996/7 — завідувач кафедри цивільного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, а з 1994 по 1998 рік був головним ученим секретарем Академії правових наук України. Один з авторів Цивільного кодексу України. Учень професора Василя Маслова.

Життєпис

Михайло Сибільов народився 20 листопада 1944 року в робітничій родині Маріуполя Сталінської області Української РСР[1]. У 1966 році вступив до Харківського юридичного інституту, який закінчив через чотири роки та залишився в ньому вчитися в аспірантурі. У 1973 році випустився з аспірантури та почав працювати в інституті[2].

У 1974 році в рідному вузі під науковим керівництвом професора Василя Маслова він захистив кандидатську дисертацію за темою «Право на житлову площу в гуртожитку» (рос. Право на жилую площадь в общежитии). Його офіційними опонентами на захисті цієї роботи були професори Сергій Корнєєв[ru] і Шалва Чіквашвілі[3]. У 1975 році йому був присвоєний науковий ступінь кандидата юридичних наук[2], а ще через два роки — вчене звання доцента[1]. Після захисту дисертації продовжив працювати в Харківському юридичному інституті, де послідовно обіймав посади асистента, старшого викладача і доцента на кафедрі цивільного права[4]. У 1981 році був нагороджений грамотою Президії Верховної Ради Української РСР[1]. Одночасно з цим займався й адміністративною роботою, був заступником декана[4], а в 1982 році[5] були обраний[1] деканом факультету підготовки кадрів для Міністерства внутрішніх справ (слідчо-криміналістичного) № 3 (обіймав посаду менше ніж рік)[6].

У 1991 році, після того, як в Українській державній юридичній академії (до 1991 року — Харківський юридичний інститут) була утворена кафедра правових основ підприємництва та фінансового права[7], Михайло Сибільов був переведений до неї, де обійняв посаду доцента. Однак, вже в 1993 році він став завідувачем кафедри цивільного права. Того ж року був обраний член-кореспондентом Академії правових наук України (з 2011 року — Національної), а в наступному році він був обраний головним ученим секретарем цієї наукової організації. Тоді ж був включений до складу Науково-консультаційної ради при Верховному Суді України[4]. Брав участь у створенні проєкту Цивільного кодексу України, входив до складу редакційної колегії збірника наукових праць «Вісник Академії правових наук України»[1][2][8]. До другої половини 1990-х років займався дослідженням таких інститутів приватного права як зобов'язальне право і підприємницьке право[ru][1].

Восени 1996 року вступив до докторантури[1]. За різними відомостями пішов з посади завідувача кафедри в 1996[9] або в 1997 році[2]. У 1998 році також залишив роботу на посадах головного вченого секретаря АПрН України та члена науково-консультаційної ради Верховного Суду[4]. На парламентських виборах 1998 року балотувався в народні депутати Верховної Ради III скликання від політичної партії «Громада», але не був обраний[10]. У той же період входив до складу правління Харківського обласного відділення Союзу юристів України[1].

Брав участь у написанні статей для 6-томної української «Юридичної енциклопедії», виданої в 1998—2004 роках[11]. З 1999 року знову працював доцентом на кафедрі цивільного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (до 1995 — Українська державна юридична академія)[8][2], займався викладацькою діяльністю[4]. У 2005 році як один з основних авторів підручників видаваних кафедрою, разом з В. І. Борисової, І. В. Жилінкової, В. М. Ігнатенко, В. М. Крижною, С. Н. Приступою, І. В. Спасибо-Фатєєвої і В. Л. Яроцьким був удостоєний премії імені Ярослава Мудрого[12]. У 2005 році припинив роботу в Національній юридичній академії, а вже наступного року очолив кафедру цивільно-господарського права в Харківському гуманітарно-технічному інституті (обіймав посаду до 2010 року)[8][2]. У 2021 році брав участь у роботі над 12-м томом Великої української юридичної енциклопедії «Сімейне право»[13].

Бібліографія

Станом на 1998 рік брав участь у написанні 70 наукових праць[1], а до 2014 року ця цифра збільшилася вдвічі[8].

  • «Советское гражданское право: учебник: в 2 т.» (співавтор; 1977/8 и 1982/3),
  • «Справочник предпринимателя Украины» (соавтор; 1993),
  • «Российскому предпринимателю» (співавтор; 1994),
  • «Реформа цивільного права України» (співавтор; 1999),
  • «Кодифікація приватного (цивільного) права України» (співавтор; 2000),
  • «Цивільне право України: підручник: у 2 т.» (співавтор;, 2004),
  • «Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар» (співавтор; 2004),
  • «Гражданский кодекс Украины: Научно-практический комментарий» (співавтор; 2005),
  • «Правова система України: історія, стан та перспективи: у 5 т. Т. 3: Цивільно-правові науки. Приватне право» (співавтор; 2008 — українською, 2011 — російською, 2013 — англійською),
  • «Общая характеристика сферы частного права. Харьковская цивилистическая школа: в духе традиций: монография» (співавтор; 2011),
  • «Правова доктрина України: у 5 т. Т. 3: Доктрина приватного права України» (соавтор; 2013 — українською, 2017 — англійською).

Примітки

  1. ↑ а б в г д е ж и к Опришко, 1998, с. 269.
  2. ↑ а б в г д е НАПрН України.
  3. ↑ Панов, 2006, с. 95.
  4. ↑ а б в г д Горбатенко, 2003, с. 490.
  5. ↑ Тацій, Битяк, Гетьман, 2014, с. 1944.
  6. ↑ Тацій, Битяк, Гетьман, 2014, с. 144.
  7. ↑ Тацій, Битяк, Гетьман, 2014, с. 296.
  8. ↑ а б в г Вісник НАПрН України, 2014.
  9. ↑ Тацій, Битяк, Гетьман, 2014, с. 267.
  10. ↑ Сібільов Михайло Миколайович. https://www.chesno.org/ (укр.). Рух ЧЕСНО. Архів оригіналу за 19 березня 2022. Процитовано 19 березня 2022.
  11. ↑ Покажчик авторів Юридичної енциклопедії // Юридична енциклопедія / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін. — Київ : «Юридична думка», 2004. — Т. 6. — С. 668—681. — ISBN 966-7492-06-0.
  12. ↑ Тацій, Битяк, Гетьман, 2014, с. 275.
  13. ↑ Список авторів дванадцятого тому «Великої української юридичної енциклопедії» // Велика українська юридична енциклопедія / редкол.: В. І. Борисова (голова) та ін.; Нац. акад. прав. наук України; Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України; Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого. — Харків : Право, 2021. — Т. 12: Сімейне право. — С. 478—479. — ISBN 978-966-998-187-5.

Література

Посилання