На більшій частині екорегіону переважає вологий континентальний клімат (Dfb за класифікацією кліматів Кеппена), який характеризується теплим літом та холодною сніжною зимою. Середньорічна температура тут коливається від 1,5 °C до 3,5 °C, збільшуючись з півночі на південь. Середня літня температура становить 15 °C, а середня зимова температура коливається від -8,5 °C до -11 °C. Середньорічна кількість опадів коливається від 800 до 1000 мм. На узбережжі Верхнього озера та затоки Джорджіан-Бей, а також на північному сході екорегіону, між містом Квебек та річкою Сагеней, середньорічна кількість опадів перевищує 1000 мм, значна частина з яких випадає у вигляді сильних снігопадів.
Флора
Основними рослинними угрупованнями екорегіону є мішані ліси, які мають перехідний характер між бореальними лісами, поширеними у більш холодних районах на півночі, та широколистяними лісами, поширеними південніше. Їх структура та видовий склад значно відрізняються залежно від клімату, ґрунтів та висоти над рівнем моря. На півночі екорегіону та в районі озера Тіміскамінг в лісах домінують хвойні дерева, тоді як у більш теплих і краще дренованих районах переважають широколистяні види.
У заплавах, які сезонно затоплюються водою, зокрема навколо бобрових ставків[en], зустрічаються заболочені хвойні ліси, які можуть бути більш чи менш густими. В цих лісах переважають чорні ялини (Picea mariana) та американські модрини (Larix laricina), а землю вкривають килими сфагнового моху (Sphagnum spp). Там, де ґрунти не залишаються насиченими водою цілий рік, ростуть західні туї (Thuja occidentalis). По краях боліт ростуть білі вільхи (Alnus incana subsp. rugosa), а на більш сухих підвищеннях — сосни Веймута (Pinus strobus)[4].
На рівнинах, невисоких хребтах та пагорбах біля водойм поширені хвойні ліси, основу яких складають бальзамисті ялиці (Abies balsamea) та червоні ялини (Picea rubens). Також в цих лісах зустрічаються сосни Веймута (Pinus strobus), червоні сосни (Pinus resinosa) та паперові берези (Betula papyrifera). Кам'яниста земля під деревами вкрита рідкісною рослинністю[4]. У ранньосукцесійних лісах зазвичай переважають паперові берези (Betula papyrifera) та американські осики (Populus tremuloides). Пожежі є важливою частиною режиму природних порушень, особливо на півночі регіону, де пожежі іноді можуть охоплювати понад 1000 км².
У перехідній зоні між низинними хвойними лісами та північними широколистяними лісами поширені мішані ліси. Ґрунти тут менш кам'янисті, ніж у хвойних лісах, і здатні підтримувати більше рослинності. Основу мішаних лісів складають червоні ялини (Picea rubens), бальзамисті ялиці (Abies balsamea), канадські тсуґи (Tsuga canadensis), червоні клени (Acer rubrum) та жовті берези (Betula alleghaniensis). В підліску ростуть кущі вільхолистої калини (Viburnum lantanoides) і жимолості (Lonicera spp.) та пенсильванські клени (Acer pensylvanicum), а в трав'яному ярусі — гірські квасениці[en] (Oxalis montana), північні клінтонії[en] (Clintonia borealis), канадський дерен (Cornus canadensis), папороті та мохи[4].
На найбільш родючих ґрунтах регіону ростуть північні широколистяні ліси[en], в яких переважають — цукрові клени (Acer saccharum), великолисті буки (Fagus grandifolia) та жовті берези (Betula alleghaniensis). У вторинних лісах зустрічаються червоні ялини (Picea rubens), сосни Веймута (Pinus strobus), американські ясени (Fraxinus americana), канадські тсуґи (Tsuga canadensis), пізні черемхи (Prunus serotina) та червоні клени (Acer rubrum). В підліску листяних лісів поширені кущі вільхолистої калини (Viburnum lantanoides), а в трав'яному ярусі — папороті, плауни та різноманітні трави, що квітнуть навесні[4].
На гірських схилах екорегіону поширені мішані ліси, основу яких складають червоні ялини (Picea rubens), канадські тсуґи (Tsuga canadensis), цукрові клени (Acer saccharum), жовті берези (Betula alleghaniensis) та великолисті буки (Fagus grandifolia). Подекуди в цих лісах зустрічаються сосни Веймута (Pinus strobus), тоді як червоні клени (Acer rubrum), характерні для низинних мішаних лісів, в горах відсутні[4].
На більших висотах поширені гірські хвойні ліси, основу яких складають бальзамисті ялиці (Abies balsamea), які починають все частіше зустрічатися зі збільшенням висоти, а також червоні ялини (Picea rubens) та деякі широколистяні дерева — паперові берези (Betula papyrifera), жовті берези (Betula alleghaniensis) та американські горобини[en] (Sorbus americana). Біля верхньої межі лісу бальзамисті ялиці (Abies balsamea) та чорні ялини (Picea mariana) утворюють криволісся. Серед трав'янистих рослин, що зустрічаються в гірських хвойних лісах, слід відзначити гірську квасеницю (Oxalis montana), північну клінтонію (Clintonia borealis), канадський дерен (Cornus canadensis) та остистий щитник (Dryopteris carthusiana). Скелі вкриті мохами та лишайниками[4].
Територія екорегіону лежить на південній межі поширення вовків (Canis lupus lycaon) у Східній Канаді. Останнім часом тут почастішали спостереження північноамериканських пум[en] (Puma concolor couguar), популяція яких поступово відновлюється, тоді як лісові карибу[en] (Rangifer tarandus caribou), східні вапіті[en] (Cervus canadensis canadensis) та звичайні росомахи (Gulo gulo) вимерли в регіоні.