|
Сулейман Рустам
  Сулейма́н Руста́м (азерб. Süleyman Əliabbas oğlu Rüstəmzadə; 1906—1989) — азербайджанський радянський поет і драматург, громадський діяч.[4]. Один з авторів слів Гімну Азербайджанської РСР (разом з Самедом Вургуном і Гусейном Арифом). Народний поет Азербайджанської РСР (1960). Лауреат Сталінської премії другого ступеня (1950)[5]. Герой Соціалістичної Праці (1976). Член ВКП(б) з 1940 року. ЖиттєписНародився 12 березня[6] 1906 року в селі Новхани (нині Апшеронський район, Азербайджан) у родині коваля. До революції навчався в російсько-татарській школі. В школі директором і педагогом тоді був Сулейман Сані Ахундов, який пробудив, як писав С. Рустам, інтерес до літератури, а зміцнили цей інтерес відомі педагоги тих часів — М. Везіров, Р. Таїров, А. Ісрафілбейлі. Після він вступає до Бакинського електротехнікуму, потім — на східний факультет Азербайджанського державного університету, де його однокурсниками були Джафар Джабарли, А. Бадалбейлі, В. Хулуфлу[ru], їх педагогом був видатний письменник Абдулрагімбек Ахвердов.[7] 1929 року продовжує освіту на факультеті літератури і мистецтва I-го Московського державного університету. Від 1937 року працював директором Азербайджанського державного драматичного театру ім. М. Азізбекова. Був депутатом усіх скликань парламенту радянського Азербайджану, протягом 1971 — 1989 років він — голова Верховної Ради АзРСР. Сулейман Рустам був не тільки поетом, але й перекладачем, літератором. Він перекладав на рідну мову «Скарбниця таємниць» Нізамі (спільно з Аббасалі Саровлу), твори Т. Г. Шевченка, І. А. Крилова, О. С. Грибоєдова, О. С. Пушкіна, М. Ю. Лермонтова, М. О. Некрасова та ін[8]. Переклав азербайджанською мовою «Заповіт» Т. Шевченка.[9] Твори Рустама перекладено багатьма мовами світу, в тому числі на російську. Член ВКП(б) з 1940 року. Рустам працював головним редактором газети «Эдебийет газети» («Літературна газета»). Лауреат багатьох престижних премій Азербайджану, СРСР[4]. Помер 10 червня 1989 року. Похований в Баку на Алеї честі. Пам'ять
ТворчістьПерший збірник віршів — «Від печалі до радості», написаний 1927 року, як і багато віршів поета, створених у 20-ті роки («Партизан Алі», «Безрукий герой») присвячені комсомолу, громадянській війні, відвазі борців за Радянську владу. Головною тематикою творів, створених поетом у 1930-ті роки («Романтика ночі») було відтворення романтики колективної праці. Поема «Хороший товариш» присвячена трудовим подвигам бавовнярів у Муганських степах. У 1939—1940 роках С. Рустам створив п'єсу «Гачаг Набі». Поет використав народні сказання про Гачага Набі, розширив і поглибив їх соціально-історично, надав п'єсі сучасного звучання. Основні герої п'єси — уславлений ватажок народного руху XIX століття Гачаг Набі, його смілива дружина і сподвижниця Хаджар. Син бідного селянина Набі, що батракував у бека, не витримує жорстокості і грубості господаря, біжить у гори, стає «гачагом» (гачаг — дослівно — утікач, вигнанець), збирає навколо себе незадоволених селян, мстить за зганьблений народ, забирає у багатіїв гроші й товари і роздає біднякам. Його підтримує вся округа, він хоробро чинить опір царським чиновникам і жандармам і довгий час тримає в страху поміщиків. Але, як будь-який стихійний селянський рух, терпить крах і заколот «благородного розбійника» Набі. Написані в роки німецько-рядянської війни патріотичні вірші («Настане день», «Синам Азербайджану», «Відповідь старого») присвячені мужності і самовідданості радянських людей, їх непохитній вірі в перемогу над ворогом. Значну популярність здобув вірш С. Рустама «Мати і листоноша» (1942). Мати довгих чотири місяці чекає звістки від сина — фронтовика, жене листоношу: «Не буде листа мені… більше не приходь». Листоноша йде засмучений, але він не ображений, йому гірко за страждання старої матері. У свою чергу мати глибоко переживає свій вчинок. Нарешті, листоноша приносить довгоочікуваного листа, і цій події разом з матір'ю радіють і листоноша, і вся округа. Це вірш, написаний з великою емоційною силою, глибоко хвилює читача, пробуджує в нього світлі почуття. У повоєнні роки поет написав збірку віршів «Два береги», присвячений важкому життю азербайджанських бідняків в Ірані і післявоєнному розквіту Радянського Азербайджану. У поемі «Серце Гафура» відтворено образ героя війни Гафура Мамедова, який грудьми затулив свого командира від ворожих куль.[11] Твори
Нагороди та премії
Примітки
Джерела
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
