Стоколос безостий
Стоколос безостий[1], стоколоса гладка[1] (Bromus inermis) — рослина родини тонконогові (Poaceae). Кормова рослина. Морфологічна характеристикаПоширена багаторічна кореневищна верхова злакова рослина. Розрізняють 4 типи стоколосу безостого: степовий, лісостеповий, лучний північної нечорноземної смуги, лучний південної нечорноземної смуги. Стоколос безостий — рослина озимо-ярого типу. Високі стебла за сприятливих умов вирощування досягають висоти 120–150 см. Листя шорсткувате або голе, піхва листка на більшій частині замкнена коротким тупим язичком. Завдяки високій врожайності (300–400 ц/га) і облистненості, що пояснюється наявністю в травостої вегетативних пагонів, стоколос безостий займає одне з перших місць серед сінокісних злакових. Характеризується підвищеною посухостійкістю. Більшість коренів розміщена в шарі ґрунту 0 — 30 см, а окремі корені проникають углиб його на 1,5—2 м і більше. Суцвіття — розкидиста волоть. Насіння велике, має високу схожість. Повного розвитку досягає на другому році життя, за сприятливих умов дає високі врожаї протягом 10—12 років і більше. Відростає рано навесні, дає два укоси. На родючих ґрунтах при достатній вологості вихід сіна становить 60—70 ц/га, насіння 7—10 ц/га. Практичне використанняВведена в культуру в 1860 р. селянами Воронезької губернії (с. Студений Колодязь). Використовують переважно для створення багаторічних сіножатей і пасовищ із сумішей з нещільнокущових трав. Росте в заплавах річок і на наносних ґрунтах, схилах балок. Стоколос висівають у травосумішах із злаковими і бобовими травами. Особливо підходить він для висівання з еспарцетом і люцерною на схилах. Сіють одночасно з озимими або рано навесні. За звичайної рядкової сівби норма висіву стоколосу становить 18—20 кг/га, у сумішах 8—10 кг/га. В Україні широко районовано сорти стоколосу Козаровицький, Полтавський 30, Дніпровський. Заслуговує на увагу збір і розмноження місцевих дикоростучих екотипів. ПоширенняПриродний ареал
НатуралізаціяКультивуванняДив. такожПримітки
Джерела
|