«Наше покоління — виключне покоління: ми були першими українськими дітьми. Не тими дітьми, що виростають в селі, в рідній сфері стихійними українцями, — ми були дітьми городянськими, яких батьки виховували вперше серед ворожих обставин свідомими українцями із сповитку».
Навчалася в київській приватній гімназії Віри Ващенко-Захарченко. Гімназистки видавали рукописний журнал, до якого Людмила Старицька написала повість «За Україну» та сатиричні вірші про директорку та її чоловіка.
У 1888—1893 роках брала активну участь у роботі літературного гуртка «Плеяда».
Письменницю заарештовано 14 січня 1930 року і звинувачено в приналежності до так званої Спілки визволення України. Допити велися у в'язниці на Холодній Горі в Харкові.
Ось кілька витягів з власноручних свідчень Старицької-Черняхівської, датованих 27 січня 1930 року: «…На засіданні виступали з промовами Єфремов — він казав про загальну організацію українських суголосних сил і про організацію суголосних елементів селянства. Чехівський казав про політичне значення Української церкви, Гермайзе — про залучення до організації пролетаріату, Дурдуківський — про об'єднання учительства, розуміється, з відомою, вгорі зазначеною метою, я казала про роль інтелігенції і про необхідність поставити її на чолі організації. Але на цьому зібранні я не чула ні слова про організацію БУД і про назву СВУ, що нею було охрещено нову організацію. …З цього часу, себто з часу цих двох зібрань, організаційного зв'язку межи мною і рештою членів, обраних на першому засіданні, не було. Я стрічалася з ними яко з своїми добрими приятелями і на вечірках у себе, і в родині Єфремова, а не яко з членами організації, ні про які директиви я нічого не чула, в жодних організаційних зібраннях участи не брала. …Отже, тому що Україна, пригнічена 250-літнім пануванням російського царату, не надбала потрібних культурних вартостей, першим завданням, на мою думку, була й буде культурна праця. Особисто ж до мене я вважаю за краще в міру сил моїх і можливостей працювати на придбання Україні культурних вартостей, ніж бути статистом в непевній політичній організації».
Згідно з вироком особливого складу Верховного Суду УСРР від 19 квітня1930 року, Старицьку-Черняхівську звинувачено в тому, що вона: «а) у період 1926—1929 років була членом центру СВУ і провадила керівну організаційну діяльність, згідно з програмою і завданням організації; б) здійснювала зв'язок центру СВУ з представниками деяких чужоземних капіталістичних держав…».
Письменницю засуджено до 5 років позбавлення волі з обмеженням у правах на 3 роки.
4 червня 1930 року Старицьку-Черняхівську звільнено з-під варти і строк замінено на умовний.
Після звільнення вислана до міста Сталіно (нині Донецьк). Займалась перекладацькою діяльністю.
20 липня 1941 року, коли під стінами Києва точилися бої з німцями, на квартирі в Людмили Михайлівни співробітники НКВС провели обшук, конфіскували паспорт і теку з листуванням. Разом із сестрою Оксаною Стешенко Старицьку-Черняхівську вивезли вантажівкою до Харкова. Тут її звинуватили в антирадянській діяльності та вивезли під конвоєм у телячому вагоні до Казахської РСР. Проте в дорозі 73-літня письменниця померла. Точна дата її смерті і місце поховання невідомі.
У серпні 1989 року Людмилу Старицьку разом з іншими учасниками «показового процесу СВУ» в Харкові посмертно реабілітував пленум Верховного Суду УРСР.
З дитинства почала віршувати, складати казки. З цього приводу Людмила Старицька-Черняхівська писала [4]:
«В наших обох родинах Старицьких і Косачів панував особливий літературний дух; тому, хто мав хоч іскру таланту, не писати тут було цілком неможливо. Тут завжде писали, розбирали твори, читали їх, видавали збірники і взагалі жили в осередку громадських і літературних інтересів. Як Ольга Петрівна, так і батько мій підтримували кожного, хто виявляв найменше бажання займатися літературою, розжеврювали найдрібнішу іскру таланту».
2000 року у видавництві «Наукова думка» (Київ) у серії «Бібліотека української літератури» побачили світ «Вибрані твори» Людмили Старицької-Черняхівської. Цим самим уперше під одною палітуркою було зібрано різні за жанром твори письменниці — драматичні, прозові, поетичні, мемуарні. Упорядкував книгу, написав до неї вступну статтю та примітки письменник Юрій Хорунжий.
17 вересня 2002 року в Києві на засіданні спеціалізованої наукової ради у Національному педагогічному університеті імені Михайла Драгоманова Інна Петрівна Чернова захистила кандидатську дисертацію «Еволюція проблематики і поетики у драматургії Людмили Старицької-Черняхівської» (науковий керівник Володимир Федорович Погребенник). Це була перша спеціальна системна спроба дослідити драматургію Старицької-Черняхівської.
↑Пащенко Олімпіада. Заснування Кам'янець-Подільського державного українського університету // Вісник історико-культурологічного Подільського братства. — № 4. — Кам'янець-Подільський, 1995. — С. 12.
↑Діячі науки і культури України : нариси життя та діяльності. Київ: Книги - ХХІ. 2007. с. 398. ISBN978-966-8653-95-7.
↑Хвилини життя Лесі Українки // Старицька-Черняхівська Людмила. Вибрані твори. — К., 2000. — С. 745.
↑Видано: Верді Дж. Аїда: Опера на 4 дії / Пер. А. Старицької-Черняхівської. — К.: Рух, 1927. — 61с.
Людмила Михайлівна Старицька-Черняхівська — Українська Муза (поетична антологія; од початку до наших днів). Під редакцією Олекси Коваленка. Київ: Друкарня Петра Барського. Вип. 1, 1908. стор. 663—664
Старицька-Черняхівська Людмила Михайлівна // Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник. — К., 1998. — С. 160—162.