857—874: Саломон (бретонською Salaun), визнаний королем 868 року, син Ріваллона III, графа де Поер та сестри Номіное.
У 874 році Саломона було вбито Паскветеном, графом Ванна та Гурваном, графом Ренна й між ними у 874—876 роках спалахнула боротьба за владу. У 876—888 роках до боротьби за владу долучаються спадкоємці попередніх: Ален Великий, граф Ванна та Юдикаель, князь Поеру.
888—907: Ален I Великий, одноосібний король із близько 888 року.
908—913: Гурмаелон, граф Корнуольський у 907 році та принц-регент у 908 році.
Конан III позбавляє спадку свого Сина Гоеля III та призначає своїм наступником свого онука Конана IV під регентством свого зятя Еда (Еона) де Пороет. Гоель III оскаржує права на герцогство Бретонське у Конана IV й останній був змушений переховуватись в Англії. У 1156 році король Генріх II Англійський знову зводить на престол герцогства Бретонського Конана IV.
1148—1153: Гоель III, герцог (претендент) Бретані, потім тільки граф Нанта до 1156 року.
1148—1156: Берта I, донька Конана III та дружина Одо, віконта де Пороет з роду Роганів — герцог-регент герцогства Бретонського від імені своєї дружини,
1156—1166: Конан IV, герцог Бретані. Як син свого батька Алена Чорного, графа де Рішмон, успадковує його титул і стає першим герцогом Бретонським, що носить титул графа де Рішмон (граф Річмонд, в Англії).
1213—1237: П'єр I Моклерк (1191—1250), граф де Дре, правитель герцогства Бретонського, спершу як співправитель своєї дружини Аліси, а потім як регент при своєму синові Жанові I Рудому в період його дитинства. Походив із молодшої лінії Капетингського дому.
Війна почалася між Жанною де Пент'євр, яку представляв чоловік Карл де Блуа, і його дядьком Жаном де Монфором, а згодом сином останнього, майбутнім Жаном IV. У 1365 році Жанна де Пент'євр за домовленістю в Геранді відмовилася від прав на герцогство Бретань на користь Жана IV.
1536—1559: Генріх Ι (1519—1559), дофін Франції, молодший син короля Франциска I та Клод Французької. Титулувався герцогом Бретонським, хоч і не був коронований у Ренні. У 1547 році зійшов на престол Франції під ім'ям Генріха II.
Починаючи з герцога Жоффруа II, герцоги Бретані складали омаж королю Франції за свій лен, герцогство Бретань. Після герцога Жана IV, герцоги Бретані почали складати простий омаж, попри неодноразові виклики до двору Франції.
Окрім того, герцоги Бретонські складали омаж за інші землі, якими володіли:
за віконтство Лімож (герцоги Артур II і Карл де Блуа);
за графство Монфор-л'Аморі (після герцога Жана IV).
Претенденти на трон герцогства Бретонського
1420: Олів'є де Блуа-Бретань (пом. 1434), граф де Пентьєвр, син Жана де Блуа й Маргарити де Кліссон; онук герцогині Жанни (Жанна де Пент'євр) і Карла де Блуа.
1488…: Карл VIII, король Франції. У 1480 році його батько, король Людовік XI, купив за 50 тисяч ліврів династичні права на герцогство Бретань у Ніколь де Блуа-Бретань, графині де Пентьєвр, яка була спадкоємицею попереднього.
1488…: Жан II, віконт де Роган, за шлюбом з Марією Бретонською, дочкою герцога Франциска I. Незважаючи на угоду в Геранді, яка виключала жінок зі спадкування за наявності чоловічих представників роду, Жан II де Роган претендував на трон герцогства, поки король Карл VIII не заборонив йому цього.
1488…: Жан де Шалон (1443—1502), принц Оранський. Як син Катерини Бретонської, рідної сестри останнього герцога Франциска II, його права на герцогство Бретонське, відповідно до бретонських законів, виглядали найприйнятнішими. Тим не менше, Жан де Шалон офіційно не висував претензії на корону герцогства Бретань та відмовився від своїх прав на користь Карла VIII.
1590—98: Ізабелла (1566—1633), інфанта Іспанська. Старша дочка короля Філіпа II Іспанського та Єлизавети Валуа, принцеси Французької (старшої дочки Генріха II), успадкувала права на престол герцогства Бретонського. Відмовляючись визнавати едикт про об'єднання Бретані та Франції (1532), Філіп II відрядив війська до Бретані, аби підтримати права своєї «герцогині Ізабелли».
1590—98: Філіп-Емануель Лотаринзький (1558—1602), герцог де Меркер, губернатор Бретані й чоловік Марії Люксембурзької, графині де Пентьєвр (претендент за фактом).
Титулярні герцоги Бретонські
1704—1705: Людовік I Французький (1704—1705), правнук короля Людовіка XIV. Отримав титул герцога Бретонського при народженні від свого прадіда, прожив тільки 9 місяців.
1707—1712: Людовік II Французький (1707—1712), брат попереднього. Отримав титул герцога Бретонського при народженні від свого прадіда, потім після смерті свого батька, Людовіка (1682—1712), став дофіном Франції.
1973—1984: Франциск VI де Бурбон (1972—1984), спадкоємець трону Франції, син Альфонсо де Бурбона, «герцога Анжуйського та Кадикського», претендента на трон Франції. Отримав титул герцога Бретонського від свого діда, Гайме Енріке де Бурбона 13 жовтня 1973 року. По смерті діда 1975 року, Франциско отримав титул «герцога де Бурбона».
