Сколіо́з (англ.scoliosis, походить від грец.σκολιός — «викривлення») — захворювання опорно-рухового апарата, що характеризується викривленням хребта у фронтальній (боковій) площині з розворотом хребців (торсія) навколо своєї вертикальної осі. Процес формування сколіотичної деформації — це результат взаємодії чинників, що порушують вертикальне положення хребта, й пристосувальних реакцій, спрямованих на збереження вертикального положення. Приблизно у 80 % усіх випадків причина виникнення викривлень невідома.
Сколіоз може починатися в будь-якому віці. Найчастіше він зустрічається в період швидкого зростання — у віці від 6 до 24 місяців, 5 — 8 років, 11 — 14 років життя[1]
Зі збільшенням викривлення зростає тенденція до погіршення проблем загального стану здоров'я. Сильні сколіози є причиною деформації тулуба та його укорочення і призводять до зменшення об'єму грудної клітки і черевної порожнини.
Існує декілька класифікацій сколіозу заснованих на причині його виникнення, особливостях перебігу сколіотичної хвороби, ступеня виразності викривлення тощо.
Сколіоз хребта поділяється на такі групи:
1. Залежно від походження:
— сколіози міопатичного походження (як наслідок патології розвитку м'язової тканини і зв'язок)
Постійне перенавантаження певних м'язів [джерело?]
Лікування
У відпрацьованій європейській практиці відповідно до тяжкості сколіозу як економічно ефективні лікувальні заходи застосовуються: спеціалізована антисколіозна гімнастика' (гімнастика за методикою Катаріни Шрот) або аналогічні їй «дихальні» гімнастики, витягування хребта, інтегративна кінезотерапія, корсетотерапія різноманітними корсетами за принципом Еббота-Шено або операція, що фіксує хребет за допомогою металевих конструкцій й аутотрансплантатів, т. з. спонділодез або «fusion»-закріплення.
Серед нових терапій добре себе зарекомендувала ударно-хвильова терапія. УХТ — це вплив на організм за допомогою акустичних хвиль низької частоти (не доступної для людського вуха) і високої інтенсивності. Хвилі швидко проходять крізь м'які тканини (м'язи) і рідини (кров і лімфа), запускаючи процеси регенерації. Опір м'яких тканин цим хвилям невеликий, на відміну від кісток і хрящів. Тобто, хвилі УХТ не травмують м'які тканини, проходять як би «крізь них», а доходячи до кісткової і хрящової тканин починають «діяти», розбиваючи патологічні утворення (нарости, шипи), камені.