|
Салтикова Марія Олександрівна
Княжна Марія Олександрівна Салтикова, в шлюбі графиня Потоцька (пол. Marie Potocka; 4 лютого (16)1806[1][2], Санкт-Петербург, Росія — 9 січня (21 січня) 1845, Париж, Франція) — світська дама в 1820-х і 1830-х рр., якій присвячували вірші російські поети «золотого століття» і яку зобразив на своєму останньому портреті О. Кіпренський. Дружина Болеслава Потоцького. Дочка князя О. М. Салтикова і його дружини Наталії Юріївни Салтикової-Головкіної, останньої графині Головкіної. БіографіяЗ народження належала до верхівки петербурзького суспільства, була онукою найбільших сановників — графа Ю. А. Головкіна (по матері) і ясновельможного князя Н. І. Салтикова (по батькові). У січні 1826 року взяла в шлюб з графом Болеславом Потоцьким (1805—1893), шістнадцятим нащадком польського магната Станіслава Щенсного Потоцького, народженим вже після його смерті[1][3]. З приводу їхнього шлюбу одна з сучасниць писала: «Судячи з рішення Потоцької вийти заміж за таку обмежену людину, як її чоловік, ця маленька жінка повинна мати чимало марнославства, надію виправити становище нікчемності, в якому знаходиться людина без засобів; вона бачить своє щастя в придбанні ґудзиків на сорочках то в формі метеликів, то стріл, і ця її пристрасть дивна»[4]. Перші роки після одруження жила в Петербурзі, давала в своєму будинку раути і танцювальні вечори, які вірізнялись «смаком і розкішшю декорування». Через туберкульоз з 1832 року була вимушена майже постійно жити за кордоном.[5] Графиня брала участь в вечорах-зібраннях у О. Кіпренського в Римі. В 1835 році художник виконав портрет Марії Потоцької на фоні південного моря поряд з її сестрою графинею Софією Шуваловою (1806—1841) і ефіопкою. Це останній закінчений твір Кіпренського. Портрет був замовлений художнику Потоцькою за 1000 скудо і залишився невикупленим. До сьогоднішнього часу між мистецтвознавцями ведеться дискусія з приводу атрибуції зображеної дами. За останніми версіями, Потоцька зображена з мандоліною (О. Кіпренський зробив окремо ескіз Потоцької, ця робота знаходиться в Алупкінському палаці-музеї). Графиню Потоцьку любили і оспівували поети. Сліпий поет І. І. Козлов присвятив їй вірш «Перше побачення» і писав про неї в 1837 році в своєму щоденнику[6]:
 До кола її спілкування входили Жуковський, О. Тургенєв, який писав, що не одним «гострим носиком і важкими очима Потоцька всім подобається»[7]. Князь П. А. Вяземський написав для неї на віллі д'Есте вірш «Роза і кипарис». Доллі Фікельмон ускладнювалась дати їй однозначну оцінку[5]:
Останні роки графиня Потоцька жила окремо від чоловіка. Важка хвороба позначалася на її психологічному стані. У 1842 році Тургенєв писав О. Булгакову, що графиня Потоцька збожеволіла в Монпельє, вона там одна з дитиною і допомогти їй нікому[8]. У 1844 році графиня Потоцька, вже невиліковно хвора, оселилася в фешенебельному районі Парижа, на Вандомській площі. У січні 1845 року вона померла[9]. В. П. Балабін, секретар посольства Росії у Франції, записав у своєму щоденнику[10]:
Похована на невеликому кладовищі на Монмартрі. Граф Потоцький звів над її могилою каплицю, а надгробний пам'ятник замовив скульптору Ф. Дюре. У шлюбі мала одну доньку:
Позашлюбна дочка, Софія Ідль (Zofia Idl; 1842—1900), була вихована в будинку графа Болеслава разом з його рідною донькою Марією. У 1858 році[11] стала дружиною подільського землевласника Владислава Володковича (1832—1889). У 1860-му у сімейства Володковичів народився син Болеслав, названий на честь графа Потоцького, хрещеним якого той теж був. Софія, відома в Кракові благодійниця[12], була пограбована і вбита в поїзді «Одеса-Київ»[13]. Похована в Кракові у спільній могилі з сином і чоловіком. Примітки
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||
