|
Рябчик руський
Ря́бчик ру́ський (Fritillaria ruthenica)[1] — багаторічна рослина родини лілійних, також відома під народними назвами медо́к, микола́йчики[2]. ЕтимологіяВидова назва рябчика руського вказує на ареал, межа якого на момент опису рослини збігалася зі східними кордонами України, яку у XIII—XIX століттях західні історики називали Рутенією (лат. Ruthenia на відміну від Росії — лат. Muscovia). В російськомовних джерелах з огляду на фонетичну схожість термін «руський» неправильно перекладають як «російський» (рос. русский), в той час як насправді «російський» на латині буде «rossica». Синоніми
Опис  Трав'яниста рослина 20—60 см заввишки. Бульбоцибулина завширшки до 1 см, куляста або сплюснуто-яйцеподібна, у генеративних особин складається з 2—3 м'ясистих лусок, між якими заховані бруньки поновлення («дітки»). Стебло прямостояче, голе, гладке, від середини до верхівки улиснене, причому листки густішають у його другій третині. Листків 10—20, вони блакитно-зелені, лінійні, сидячі. Нижні і верхні листки супротивні або кільчасті, середні чергові, 6—9 см завдовжки і 3—5 мм завширшки. Середні листки лінійні, завдовжки 3—9 см, завширшки 3—5 мм, верхні листки зближені, майже ниткоподібні з дуже тонкими, спірально закрученими і чіпкими верхівками. Оскільки тонкі стебла рябчика руського не утворюють стійкої опори, ця рослина нерідко підтримує вертикальне положення, обвиваючи вусикоподібним листям стебла прямостоячих трав. Суцвіття — верхівкова китиця, що складається з 1—5 актиноморфних, пониклих, дзвоникуватих квіток. Оцвітина тричленна, роздільнопелюсткова, складається з 6 листочків. Вони овальні або еліптичні, тупі, 2—3,2 см завдовжки, зовні темно-пурпурові або вишнево-коричневі, з невиразним шахово-сітчастим малюнком, зсередини жовтуваті з зеленкуватою смугою по центру. Біля основи кожної пелюстки помітна вдавлена медова ямка. Тичинок також 6, вони майже вдвічі коротші за листочки оцвітини й коротші за маточку; пиляки жовті. Маточка з трьома приймочками. Плід — крилата шестигранна коробочка з тупою верхівкою, завдовжки 1,5—3,5 см, завширшки до 2 см. Гнізда плода розкриваються розривом. ВизначенняМорфологічно наближений до цього таксона рябчик шаховий. До ознак, які дозволяють безпомилково відрізнити рябчик руський від спорідненого виду належать скупчені верхні листки, витка верхівка стебла та шестигранна коробочка з крилатими ребрами. ПоширенняАреал цього виду доволі широкий і охоплює Східну Європу, Кавказ, Середню Азію, Джунгарію, Західний Сибір, Алтай. В Україні трапляється розсіянно в лісостеповій і степовій зонах, переважно в лівобережних та південних областях. У Запорізькій області зустрічається виключно в порожистій (скелястій) частині долини Дніпра, пов'язаній з виходами на денну поверхню докембрійських гранітів Українського кристалічного щита[3]. ЕкологіяРябчик руський — цибулинний пучкокореневий геофіт, за сезонним життєвим циклом належить до пізньовесняних ефемероїдів. Рослина відносно світлолюбна, але здатна витримувати невелике затінення ( сціогеліофіт), помірно посухостійка (ксеромезофіт), морозостійка (витримує пониження температури до −35 °C). Віддає перевагу добре дренованим та плодючим ґрунтам (мегатроф)[4]. Зростає на кам'янистих схилах з лужними і кислими ґрунтами, серед чагарників, по берегах річок, на луках (в тому числі й остепнених), галявинах, узліссях соснових борів, в байрачних лісах і, навіть, в робінієвих насадженнях[5] та дібровах, розташованих на піщаних ділянках. Більшість популяцій в Україні ізольовані, невеликі за площею і чисельністю (1—10 особин на 1 м²), втім у Луганській області щільність деяких популяцій становить 12—75 особин на 1 м².[6]. Вегетація триває в середньому 80 діб. Розмножується насінням та вегетативно відокремленням дочірніх цибулинок. Цвітіння відбувається у квітні—травні, запилюється комахами (ентомофілія) і вітром (анемофілія). Плодоносить у травні—липні, невдовзі після плодоношення вегетація завершується. Насіння поширюється при розгойдуванні коробочок (автохорія). Насінини мають невеликий зародок, тому проростають повільно. Бульбоцибулини змінюються щороку. Перше цвітіння сіянців відбувається у віці 5—6 років і щорічно повторюється до 10—15 років. Надалі частина лусок утворює дочірні цибулинки, які розвиваються вдвічі швидше, ніж материнські особини. Охоронний статусВид занесений до Червоної книги України (вразливий вид)[7], перебуває також під охороною в деяких інших країнах ареалу[8][9]. Рябчик руський потерпає від розорювання степів, осушування земель, весняних палів, а також від збирання квітів для букетів та викопування цибулин. За відсутності антропогенного навантаження рослини добре відновлюються і можуть бути інтродуковані у вторинні біоценози.[5]. На території Пирятинського національного парку життєздатність популяцій залежить більше від ценотичних умов, ніж від антропогенного впливу.[10]. Охороняється в національних парках «Святі Гори» і «Пирятинський», в заповідниках Луганському (філії «Стрільцівський степ», «Станично-Луганське»), Українському степовому (філії «Михайлівська цілина», «Крейдяна флора»), Канівському, Національному заповіднику «Хортиця»[11]. Вирощується в ботанічних садах Києва, Кривого Рогу, Харкова, Донецька, дендропарку «Софіївка». Практичне значенняРябчик руський використовують перш за все як декоративну рослину. Його строкаті квіти привабливо виглядають як в альпінаріях, так і при аранжуванні з іншими рослинами в букетах. Насіння висівають в будь-який час, але проростає воно лише навесні після періоду стратифікації. В народній медицині використовують бульбоцибулини. З них готують відвари, настоянки або вживають сирими як протикашльовий засіб. З 1 липня 2012 року рябчик руський зображується на гербі міста Серпухов (Росія). ГалереяЗапорізька область
Джерела. Примітки
Література
ПосиланняРябчик руський в Червоній книзі України. — Перевірено 27 грудня 2014 р. |
||||||||||||||||||||||||||||||
