Римська піхотна тактика
Римська піхотна тактика — форма організації та використання піхоти в бою, що застосовувалась у Стародавньому Римі. ФалангаПерші достовірні дані стосовно організації римської армії стосуються діяльності Сервія Туллія. Його реформи поділили римське суспільство на класи, що мали різні військові зобов'язання.[1][2][3] Виходячи з облаштування легіонерів, повідомлень античних авторів та напрямку розвитку римської тактики, основною формою тактичної організації римлян у часи пізнього царства і ранньої республіки була фаланга, запозичена, імовірно, у етрусків.[4][5][6][7][8][9][10] Фаланга — тісно зімкнутий стрій без інтервалів. Така тактична форма мала переваги перед розрізненим строєм у полегшенні керування великими групами людей, зменшенні впливу якостей окремих бійців, підвищенні моралі та кращою обороною перед кавалерією.
МаніпулаУ фаланги був один великий недолік — низька маневреність. Для бою у фаланзі необхідно було зберігати її цілісність, тому кожного разу, коли частина легіонерів відбивалась від інших, або випереджала їх, або ж коли у строю виникав розрив, треба було зупиняти фалангу для рівняння.
У IV ст. до н. е. Рим почав розширятись у сусідні з Лацієм регіони, де зустрів нових супротивників в обличчі галів та самнітів і нові топографічні умови. Ці випробування призвели до реформування єдиної фаланги у маніпулярний стрій, що проіснував до Ганнібалової війни. Єдину фалангу римляни поділили на маніпули по 120 осіб, між якими залишались невеликі інтервали. Це дозволяло вирішувати зупинки на рівні маніпули, без зупинки усього війська, та оминати перепони на полі бою. Але якщо розділити стару фалангу і залишити проміжки між частинами, щоб уникнути скупчень і викликаного ними замішання, то дуже легко виникали б розриви, і маніпули билися б ізольовано одна від одної, інтервали неминуче призводять до цього. Так користуватися ними можна було лише з великим обмеженням. Введення більш частих інтервалів можна було здійснити тільки в тому випадку, якщо одночасно вжити заходів до негайного закриття розривів, що і досягалося шляхом ділення легіону на 3 лінії — гастатів, принципів і тріаріїв. Розчленовувати фалангу можна було не інакше, як одночасно і вздовж, і впоперек.[13][14][15][16][17][18][19] Принципи розташовувались у другій лінії за інтервалами між маніпулами гастатів, у третій лінії стояли триарії. Якщо між маніпулами гастатів виникав занадто великий розрив, його закривали введенням у першу лінію принципів. Якщо ж лінія знову розривалась, то вводились триарії. Маніпулярна реформа дозволила римським легіонам зберегти стійкість фаланги та набути значно більшої маневреності.
Розвиток у Другу Пунічну війнуНаступні зміни у римській піхотній тактиці відбулись під час Другої Пунічної війни. Ряд перемог в Італії показав, що незалежно від обставин римська армія могла бути знищена Ганнібалом.[20] Це вплинуло на розвиток римської тактики. Під керівництвом Сципіона Африканського римляни в Іспанії експериментували з новими формами, розробленими під впливом тактики Ганнібала, ключовою характеристикою яких була тактична незалежність різних частин.[21] Римські маніпули хоч і були відділені одна від одної, але не могли проводити незалежних тактичних маневрів, про це каже вже розмір маніпули — 120 чоловік — замало, щоб маневр такої частини міг значно вплинути на хід античної битви. Тому і під Каннами, коли римлян оточили, вони не змогли утворити другий фронт і зустріти карфагенські війська. Поділ армії на маніпули мав лише сенс у просуванні, сама ж битва фактично проходила у фаланговому строю.[22] Ганнібал маневрував кількома тактичними одиницями одразу. Під Каннами африканські війська на флангах діяли відокремлено від основної лінії, і саме їхні маневри перетворили карфагенську перемогу на розгром римської армії.[23] Під Замою Ганнібал повторив маневр, але Сципіон відповів контрманевром, і оточити римську армію не вдалось.[24][25] Формально організація римської армії не змінилась, але була адаптована нова тактика. Замість того, щоб використовувати принципів та триаріїв для заповнення інтервалів та поступового введення в бій, Сципіон в вирішальний момент виводить їх на фланги та оточує супротивника або ж сам запобігає оточенню. Саме для такого маневру римський полководець ставить принципів і триаріїв трохи далі, ніж прийнято у римлян, адже раніше вони мали з'єднатись у фалангу під час бою. Сципіон же хотів залишити собі можливість ними маневрувати.
Скоріш за все Зама не була першою битвою, у котрій римляни використали нову тактику. Так маневр Сципіона у битві на Великих Рівнинах нагадує обхід військ Ганнібала при Каннах.
Із новою тактикою втратив сенс старий поділ на гастатів, принципів та триаріїв.[28] Єдиною різницею між ними було те, що гастати виступали у першій лінії, а принципи та триарії використовувались для флангових маневрів. Римська армія під час Другої Пунічної фактично пережила революцію. До Ганнібалової війни це було ополчення, кероване цивільними магістратами, що билося у модифікованій фаланзі. Після — фактично професійна армія, що для бою формувала відразу декілька незалежних фаланг. У маніпулярному строю воїн мав опору у сусідніх маніпулах, бо він, завдяки постійним тренуванням, знав, що вони неухильно виконають свою роль. Тепер же воїн у першій лінії часто не знав, де саме знаходиться резерв, йому залишалось лише вірити, що командування правильно його застосує. У громадянського війська не може бути такої великої моральної стійкості: для цього потрібні були професійні солдати, і командири з багаторічним стажем. Розподіл на гастатів, принципів і тріаріїв існував і раніше, але тільки тепер встановили між ешелонами дистанцію в сотню-іншу кроків. Однак ця дистанція була обумовлена зовсім іншою сутністю війська: вона вимагала іншого військового духу, полководця, командирів, бійців. Здатність професійного римського війська вільно маневрувати відразу декількома частинами була значною перевагою і однією з головних передумов подальших римських завоювань.[29] Реформи Гая МаріяПрактика римської армії після Другої Пунічної не відповідала її організації, ця невідповідність була виправлена реформами Гая Марія. У сфері тактики головною зміною було остаточне інтегрування маніпул у когорти. Колишні маніпули не були тактичними одиницями: вони були занадто малі; вони не були самостійні по-справжньому, а якщо навіть і траплялося, коли одна маніпула або кілька разом здійснювали маневр або окремий напад, то принципово все-таки діяв весь ешелон або певна частина ешелону. Здавна союзницькі частини організовувались у більші загони — когорти. Із змінами у тактиці римляни і самі почали використовувати поділ на когорти. Остаточно ж вони закріпились з реформами Марія. Тепер маніпули складали 200 чол., а 3 маніпули утворювали когорту, що і була тактичною одиницею.[30][31][32][33][34] Подібний загін виключно навчених воїнів міг з цих пір легко коритися кожному наказом, приймати будь-який стрій і здійснювати будь-який рух. Полководець міг наказати війську вишикуватися в одну, дві, три або чотири лінії; він міг одну лінію посилити, іншу послабити; він міг вибудувати з них ламану лінію і ставити когорти спиною один до одного, щоб утворити подвійний фронт. Він міг, нарешті, переміщати кожну когорту з одного місця на інше.[30][35][36] У такій формі римська піхотна тактика, не зазнавши значних змін[37][38], проіснувала до ІІІ ст. Організація і тактика легіонів залишалися по суті тими ж, що були при Марії.[39] Деяка зміна в складі когорт і створення подвійних когорт не суттєво вплинули на тактику. Також і реформи, до яких вдавався той чи інший імператор, мали лише характер постанови, нічого не змінюючи по суті в самій тактиці.[40] Когорта залишалась головною тактичною одиницею. Іноді війська розгортались у дві лінії, замість старих трьох.[41] Але ще за часів Сципіона реальна різниця лежала між військами у першій лінії та військами у резерві, отож кардинальних змін тут не було. Занепад римської піхотної тактикиУ ІІІ столітті Римська держава пережила значну кризу, що торкнулась усіх сфер держави, у тому числі і військової. Необхідною передумовою використання специфічної римської піхотної тактики була висока дисципліна та якість рекрутів. Це підтримувалось різними методами, але перш за все — вчасним матеріальним постачанням та платнею. У ІІІ столітті Римська держава була зайнята постійними громадянськими війнами, що самі по собі негативно впливали на дисципліну.[42]
У той же час Рим переживає значну економічну кризу[44], що ще за часів Северів зобов'язує імператорів переходити від грошової платні до натурального постачання.[45]
Поки легіонери проживали в таборах, вони повністю належали державі, і можна було підтримувати чітку дисципліну. Коли ж воїни почали жити окремо, по домам, з сім'ями і лише на деякий час збиратись на тренування, то підтримка старої дисципліни унеможливилась. Так зруйнувалась основа легіону та його тактики. Під час кризи римляни все більше переходили до комплектування своєї армії варварськими елементами,[47] адже вони не потребували довготривалого та дорогого навчання для війни.[48][49] Серед римлян з ряду причин недоставало дисципліни для використання римської тактики. А найняті племена були схильні використовувати свої тактичні форми. Одночасно з римської дисципліною зник і той своєрідний римський тип бою, який складався в поєднанні метання дротика із застосуванням в бою меча і який можливий лише за наявності добре навчених військ. Тепер і імперські армії стали застосовувати в якості бойового порядку каре і побудова в формі «кабанячої голови». Таким чином, занепала римська піхотна тактика. Її замінила германська.[50] Примітки
Література
|