Ривлін Абрам Львович

Ривлін Абрам Львович
Народився24 лютого (8 березня) або 2 (14) березня 1891 або 1893
Острогозьк, Воронежская губернія, Російська імперія
Помер19 січня 1974(1974-01-19)
Харків, Українська РСР, СРСР
КраїнаСРСР СРСР
Діяльністьправник
Alma materюридичний факультет Харківського Імператорського університету
Галузьправознаство
ЗакладХарківський юридичний інститут
Посадапрофесор кафедри кримінального процесу
Вчене званняпрофесор
Науковий ступіньдоктор юридичних наук[d] (1955)
Відомі учніВ. Д. Фінько
Рассейкін Д. П.
Аспіранти, докторантиПостовий Дмитро Андрійович

Абрам Львович Ривлін (24 лютого (8 березня) або 2 (14) березня 1891 або 1893, Острогозьк, Воронежска губернія, Російська імперія — 19 січня 1974, Харків, Українська РСР, СРСР) — український радянський вчений-правознавець, фахівець в галузі кримінального процесу. Доктор юридичних наук (1955), професор (1962). Обіймав посаду професора кафедри кримінального процесу Харківського юридичного інституту ім. Ф. Е. Дзержинського.

Біографія

Абрам Ривлін народився у Острогозьку Воронезької губернії за різними даними 24 лютого (8 березня) 1891 року[1], 2 (14) березня 1891 року[2][3][4] або у 1893 році[5]. Навчався у міській гімназії, після закінчення якої у 1911 році вступив до Петроградського психоневрологічного інституту. За різними даними або він звідти перевівся на юридичний факультет Харківського Імператорського університету[3], або вступив на цей факультет, після того, як закінчив у 1916 році Петроградський психоневрологічний інститут[1][4]. У 1918 році Ривлін закінчив навчання на юридичному факультеті Імператорського університету, і у тому ж році він деякий час був членом редакційної колегії газети «Известия Острогожского Совета». Потім Ривлін зайнявся юридичною практикою, ставши у 1919 році слідчим військово-революційного трибуналу Кременчука Полтавської губернії[1][4].

Починаючи з 1919 року А. Л. Ривлін жив і працював у Харкові. Спочатку він був членом Управління Харківського губернського революційного комітету, а з 1920 року протягом наступних п'ятнадцяти років Абрам Львович послідовно керував юридичними відділами при Харківському губернському, окружному, міському та обласному виконавчих комітетах. Крім того, він займався адвокатською практикою, і у 1923 році нагороджено Почесною Грамотою Харківської обласної колегії адвокатів[4]. Надалі неодноразово обирався одним з керівників цієї організації[3].

За різними даними у 1920[3][5], 1932[1] або 1934[4] році Абрам Львович почав поєднувати практичну роботу з науково-викладацькою. У книзі під редакцією академіка НАНУ і НАПрНУ В. Я. Тація «Професори Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого» зазначено, що Ривлін почав працювати на правовому відділенні Харківського інституту народного господарства у 1920 році[3]. У статті академіка НАПрНУ В. В. Сташиса про професора А. Л. Ривліна написаної для Юридичної енциклопедії, говориться, що він почав працювати у Харківському юридичному інституті у 1932 році[1], а у статті професора О. В. Капліної, написаної для Великої української юридичної енциклопедії, що у 1934 році[4][7]. Джерела сходяться у тому, що зайнявшись викладацькою діяльністю Абрам Львович став доцентом на кафедрі кримінального процесу[8], і викладав дисципліну «судоустрій» [3][4].

Під час війни у 1941—1943[4]/1944[1] роках працював, за різними даними, в обласній[1] або міській[4] Кіровській юридичній школі. Потім Абрам Львович повернувся до Харкова та аж до своєї смерті продовжував роботу на доцентській, а згодом і на професорській (після 1943 року[5]), посадах на кафедрі кримінального процесу[1] в Харківському юридичному інституті. Абрам Львович Ривлін помер 19 січня 1974 року в Харкові[3][1][4].

Наукова діяльність

У коло науково-дослідницьких інтересів Абрама Львовича входила низка проблем кримінального процесу, у тому числі: організація роботи судових органів влади та прокуратури та перегляд судових вироків по кримінальних справах, правосуддя, законність, звинувачення в процесуальному аспекті, історія судової влади в Україні[2][3][1]. Також вивчав право в художній літературі[3]. Абрам Рівлін вважається одним з провідних вчених харківської школи процесуалістів на кафедрі кримінального процесу Харківського юридичного інституту[6].

28 жовтня 1939 року у Всесоюзному інституті юридичних наук А. Л. Ривлін захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за темою «Допит в кримінальному суді». У 1955 році Ривліним була захищена докторська дисертація на тему «Перегляд судових переговорів в СРСР»[4][3], а у 1955[5] або 1958 році він отримав відповідний науковий ступінь[1]. 23 квітня 1940 він був затверджений в вченому званні доцента, а у 1962 році — професора[4].

Був членом комісії, яка займалася складанням Кримінально-процесуального кодексу Української РСР 1960 року[4].

Займався підготовкою вчених-правознавців, в період з 1941 по 1973 рік[5], був науковим керівником у восьми кандидатів юридичних наук, серед яких були: Л. А. Богословська, Г. С. Мосесян, З. М. Оніщук, Д. П. Рассєйкін, Е. Г. Таллінський, В. Д. Фінько, Г. М. Ясинський і Д. А. Постовий (здійснював наукове керівництво спільно з М. М. Гродзинським[9])[4] .

Абрам Львович Ривлін був автором і співавтором більш ніж 80 наукових праць. Був одним зі співавторів науково-практичного коментаря «Адміністративний кодекс У. С. Р. Р. : текст та поартикул. комент.», який було видано у 1929 році. У 1946 році двома мовами (російській та українській) було видано посібник «Завдання адвоката в суді першої інстанції в кримінальній справі: (для починаючих адвокатів)» автором якого був А. Л. Ривлін, а відповідальним редактором міністр юстиції Української РСР Микола Бабченко[10]. За результатами досліджень, які були отримані Ривліним у докторській дисертації «Перегляд судових переговорів в СРСР», у 1958 році він видав монографію. Був автором підручника «Організація суду і прокуратури у СРСР» (1961), який став першим навчальним виданням з даної навчальної дисципліни в Українській РСР. Даний підручник був високо оцінений у науковому товаристві, і у 1968 році його перевидано. Професор Ривлін був співавтором і відповідальним редактором підручника «Радянський кримінальний процес» (1971). Також був автором статей на літературно-правові теми «Закон і суд у творах А. С. Пушкіна: (До 120-річчя від дня смерті)» і «Лев Толстой і царська юстиція», які були видані у 1957 і 1961 роках відповідно[1][3][4]. Деякі праці професора Ривліна друкувалися у науковому збірнику «Ученые записки» Харківського юридичного інституту[11].

Особистість

Завідувачка кафедри кримінального процесу Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (до 1990 року Харківський юридичний інститут) О. В. Капліна у своїй статті про професора Ривліна для Великої української юридичної енциклопедії охарактеризувала його як «надзвичайно ерудовану і досвідчену людину», яка захоплювалася музикою і знала дві іноземні мови — німецьку і французьку[4].

За спогадами В. О. Коновалової Абрам Львович був «приголомшливим естетом», який «досконально знав» твори Вільяма Шекспіра[12].

Ю. М. Грошевий, згадував, про те, як професор М. І. Бажанов, закликав частіше користуватися працями вчених старого покоління, таких як професори М. М Гродзинський та А. Л. Ривлін[13].

Примітки

  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н Сташис, 2003.
  2. ↑ а б Український радянський енциклопедичний словник, 1968, с. 134.
  3. ↑ а б в г д е ж и к л м Тацій, 2014.
  4. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т Капліна, 2020.
  5. ↑ а б в г д е Тацій, Сташис, Гетьман 2009; Тацій, Битяк, Гетьман 2014.
  6. ↑ а б Тацій, Битяк, Гетьман, 2014.
  7. ↑ Харківський юридичний інститут отримав таку назву лише 1 липня 1937 року, до того, з 1930 по 1933 роки він мав назву Харківський комуністичний інститут радянського будівництва і права, а у 1933—1937 роках — Всеукраїнський комуністичний інститут радянського будівництва і права[6].
  8. ↑ До 1936 року у Всеукраїнському комуністичному інституті радянського будівництва і права працювала кафедра кримінального процесу, а у 1936 гоці була створена кафедра судового права, яка у 1939 році була переіменована у кафедру кримінального процесу, у 1944—1946 роках та у 1955—1964 роках ця кафедра була об'єднана із кафедрою кримінального права та носила назву «Кафедра кримінального права и процессу»[5].
  9. ↑ Наукові дослідження, здійснені під керівництвом М. М. Гродзинського // Гродзинський Моріц Маркович, 1887–1962 : персон. бібліогр. покажч / Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого, Каф. кримін. процесу, Наук. б-ка; [уклад.: О. В. Капліна, О. І. Самофал ; відп. за вип. Н. П. Пасмор]. — Харків, 2017. — С. 24—25. — (Представники харківської правової школи; вип. 3)
  10. ↑ Задачи адвоката в суде первой инстанции по уголовному делу: (для начинающих адвокатов) / А. Л. Ривлин ; под ред. Н. Ф. Бабченко ; М-во юстиции УССР, Отд. адвокатуры. — Киев: Изд-во Отд. адвокатуры МЮ УССР, 1946. — 40, [1] с.
  11. ↑ Пирогова С. І. «Ученые записки» // Юридична енциклопедія / Ю. С. Шумшученко. — К. : «Юридична думка», 2004. — Т. 6. — С. 242. — ISBN 966-7492-06-0.
  12. ↑ Коновалова В. Е. Научная дружба диною в жизнь // Избранные труды / М. И. Бажанов; [сост.: В. И. Тютюгин, А. А. Байда, Е. В. Харитонова, Е. В. Шевченко ; отв. ред. В. Я. Таций]. — Харьков : Право, 2012. — С. 8—10. — ISBN 978-966-458-438-5.
  13. ↑ Грошевой Ю. М. Великий «желатель» добра // Избранные труды / М. И. Бажанов; [сост.: В. И. Тютюгин, А. А. Байда, Е. В. Харитонова, Е. В. Шевченко ; отв. ред. В. Я. Таций]. — Харьков : Право, 2012. — С. 11—12. — ISBN 978-966-458-438-5.

Література