|
Ремболович Іван Семенович
Іва́н Семе́нович Ремболо́вич (інколи Рембалович) (28 січня 1897, м. Городня, Чернігівська губернія, Російська імперія — 8 вересня 1950, м. Станіслав[1]) — підполковник Армії УНР, полковник Української повстанської армії, командир саперної роти Ваффен-гауптштурмфюрер. Лицар Хреста Воєнних заслуг II класу з мечами (Третій Рейх). БіографіяНародився у м. Городня Чернігівської губернії в родині службовця земської управи. В 1905 вступив до Городнянського земського училища, продовжив навчання в Городнянському чотирьохкласному училищі, яке й закінчив на початку Першої світової війни. Здавши екзамен за 6-й клас гімназії, записався в армію добровольцем. У російській арміїБудучи вже на військовій службі, закінчив Віленське військове училище (Полтава, 1915). Учасник Першої світової війни. Служив молодшим офіцером саперної команди 19-го Костромського піхотного полку при 3-ій піхотній дивізії. У 1917 р. — помічник дивізійного інженера 5-ї піхотної дивізії. Останнє звання в російській армії — штабс-капітан. За відвагу і мужність нагороджений орденами Святого Станіслава ІІІ ст., Святої Анни ІІІ ст. та Святого Володимира IV ст. В Армії УНРНа початку 1918 р. — командир сотні Вільного Козацтва у Городні. Згодом — командир пішої півсотні городнянської повітової військової комендатури. З 4 січня 1919 р. — старшина 20-го Павлоградського кінного полку Дієвої армії УНР. З 18 січня 1919 р. — старшина Кінного полку Січових стрільців Дієвої армії УНР. З травня 1919 р. — начальник відділу зв'язку штабу Запорізької групи Дієвої армії УНР. У грудні 1919 р. був інтернований польською владою у Луцьку. З лютого 1920 р. служив у 2-й (згодом — 6-й Січовій) дивізії Армії УНР. 3 4 серпня 1920 р. — начальник відділення зв'язку штабу Армії УНР. З 27 жовтня 1921 р. — начальник оперативного відділу штабу Київської повстанчої дивізії Української Повстанської армії Юрія Тютюнника. Учасник Другого Зимового походу. Брав участь у бою за Коростень. 12 листопада 1921 р. був поранений. 17 листопада 1921 р. під с. Малі Миньки потрапив до полону, втік з-під розстрілу. У дивізії «Галичина» У 1920—30-х жив у еміграції у Варшаві та в селі Корнич Коломийського повіту. Влітку 1943 року вступив до Добровольчої дивізії СС «Галичина». Очолював штурмовий батальйон. У битві під Бродами дістав важке поранення, у лікарні ампутували ногу, згодом лікувався в Унівській лаврі. Контакти з УПАУ листопаді 1944 р. прибув до Коломийського району та встановив контакти з місцевими відділами Української повстанської армії, зокрема з окружним провідником Коломийщини «Борисом»-Легким Григорієм. Отримав підпільне псевдо «полковник Болбачан». У зв'язку з інвалідністю, участі у бойових операціях не брав, але серед повстанців користувався великою повагою за минулі бойові подвиги, отримував матеріальну допомогу від УПА. Загибель6 листопада 1949 р. був схоплений загоном МДБ у с. Космач Яблунівського району. Полковник понад півроку був під слідством НКВС, нікого не видав і 15 травня 1950 був засуджений до смертної кари, яку виконали 8 вересня цього ж року. Голова Управи Івано-Франківської станиці Галицького братства вояків Першої української дивізії «Галичина» Української Національної Армії Володимир Малкош доповнює зібрану інформацію про уродженця Чернігівщини: 
Вшанування пам'яті
Разом з тим він офіційно не реабілітований: Прокуратура Івано-Франківська 27 липня 1994 року відмовилась його реабілітовувати через його службу в СС. НагородиНагороди Російської імперії
Нагороди Третього Рейху
Див. такожНареченою Івана Ремболовича була Світлана Харченко, полковий лікар 7-го Синього полку, яку більшовики забили прикладами в серпні 1919. Примітки
Література
ПосиланняДив. також |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
