Народився в південноафриканському місті Кейптаун, але дорослу футбольну кар'єру розпочав у новозеландському Прем'єршипі 2009/10 у складі «Вайтакере Юнайтед». У 2013 році перебрався до «Окленд Сіті». Протягом перших шести сезонів у команді 6 разів поспіль ставав переможцем новозеландського Прем'єршипу.
18 травня 2014 року у матчі-відповіді фінального поєдинку Ліги чемпіонів Де Фріз зрівняв рахунок, та допоміг «Окленду» мінімально перемогти «Амікале» з Вануату з рахунком 2:1 (загальний рахунок 3:2 на користь новозеландців). У грудні того ж року допоміг своїй команді стати першим клубом Океанії, який посів третє місце на клубному чемпіонаті світу. У матчі за третє місце новозеландці в основний та додатковий час зіграли в нічию (1:1) з мексиканським «Крус Асулем», а в серії післяматчевих пенальті «Окленд» здобув перемогу.
17 січня 2018 року підписав 1-річний контракт з японським клубом «Ґіфу».
Де Фріс відзначився трьома голами протягом свого дебютного сезону в Ірландії та допоміг «Слайго Роверз» фінішувати у топ-4 найкращих команд країни. У грудні 2020 року підписав новий контракт на сезон 2021 року[1].
Кар'єра в збірній
У 2011 році Футбольна асоціація Нової Зеландії спочатку звернувся до ФІФА, щоб з'ясувати, чи має право Де Фріз грати за Нову Зеландію, громадяство якої він на той час не мав[2]. 8 березня 2015 року тренер Ентоні Гадсон викликав його до національної збірної Нової Зеландії, щоб зіграти товариський матч проти Південної Кореї[3]. Дебютував за збірну 31 березня в Сеулі, вийшовши замість Тайлера Бойда в програному (0:1) поєдинку проти вище вказаного суперника[4].
.svg){kind=small}
