|
Ранко Маринкович
Ра́нко Мари́нкович (хорв. Ranko Marinković, * 22 лютого 1913, Вис, Австро-Угорщина — † 28 січня 2001, Загреб, Хорватія) — хорватський прозаїк, поет, драматург, есеїст, сценарист, критик і політик, кавалер Великого ордена короля Дмитра Звонимира. БіографіяРанко Маринкович народився на острові Вис, в однойменному місті, й там закінчив початкову школу. Середню освіту здобув у Спліті та Загребі, 1931 року вступив на філософський факультет Загребського університету, вивчав психологію та романські мови й 1935 року одержав диплом. У літературні кола Загреба Маринкович увійшов завдяки своїм новелам і п'єсам. Наприкінці 1930-х років його перші прозові твори надруковано в журналі «Печат» Мирослава Крлежі. У березні 1939-го в Хорватському національному театрі в Загребі поставлено його п'єсу «Альбатрос». У Спліті під час Другої світової війни італійські фашисти заарештували Маринковича й інтернували в таборі Феррамонте (Калабрія). Після капітуляції Італії, 1943 року він приїхав до Барі й звідти перебрався до синайського табору біженців Ель-Шатт, де налагодив зв'язок із партизанами Тіто. 1945 року повернувся на батьківщину й влаштувався на роботу в міністерстві освіти Народної Республіки Хорватії. Працював у Державному видавництві Хорватії. З 1946-го по 1950 рік був директором відділу драми Хорватського національного театру в Загребі. У 1951 році став професором Академії театрального мистецтва, де працював до виходу на пенсію. 1948 року вступив у Спілку хорватських письменників, а з 1983-го був членом Хорватської академії наук і мистецтв. Найвідоміші його роботи — це п'єса «Ґлорія», в якій критикується Католицька церква, і «Циклоп» — напівавтобіографічний роман. Цей твір з тонкою іронією і чорним гумором описує похмуру атмосферу, в якій жили загребські інтелектуали перед вторгненням військ Країн Осі в Югославію. Роман перекладено багатьма мовами. У 1982 році хорватський режисер Антун Врдоляк екранізував «Циклопа», а наступного року створив телесеріал. Ранко Маринкович відомий також роботами в кіно. Він написав сценарії до трьох фільмів — «Гола людина» (1968), «Циклоп» (1982, «Карнавал, ангел і порох» (1990) і телефільму «Ґлорія» (1970). Українською мовою видано оповідання «Руки» («Всесвіт» № 1—2, 2004, переклала Ольга Мартишева). Наприкінці життя Ранко Маринкович поділяв політичні погляди Франя Туджмана і був депутатом від Хорватської демократичної співдружности в міській раді Загреба. Був одним із тих активних інтелектуалів, які підтримували детітоїзацію (ліквідацію тітоїстської спадщини) і як міський депутат виступав за перейменування тодішньої площі Маршала Тіто.[1] 1965 року Маринкович одержав премію белградської газети «НИН» за роман «Циклоп». У 1965 і у 1975 роках письменник став лауреатом премії Владимира Назора. 1995 року став кавалером Великого ордена короля Дмитра Звонимира. Премією Івана Ґорана Ковачича нагороджено романи «Циклоп» і «Never more». 1991 року загребська газета Večernji list заснувала премію Ранка Маринковича за найкращу й найкоротшу новелу. БібліографіяПрозові твори
Драматичні твори
ЕсеїСценарії
Українською в 2004 році в часописі «Всесвіт» № 1—2 було опубліковано оповідання Ранка Маринковича Руки (у перекладі Ольги Мартишевої). Нагороди
Джерела
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
