|
On natchniony i młody był, ich nie policzyłby nikt
On im dodawał pieśnią sił, śpiewał że blisko już świt.
Świec tysiące palili mu, znad głów podnosił się dym,
Śpiewał, że czas by runął mur...
Oni śpiewali wraz z nim:
Wyrwij murom zęby krat!
Zerwij kajdany, połam bat!
A mury runą, runą, runą
I pogrzebią stary świat!
Wkrótce na pamięć znali pieśń i sama melodia bez słów
Niosła ze sobą starą treść, dreszcze na wskroś serc i głów.
Śpiewali więc, klaskali w rytm, jak wystrzał poklask ich brzmiał,
I ciążył łańcuch, zwlekał świt...
On wciąż śpiewał i grał:
Wyrwij murom zęby krat!
Zerwij kajdany, połam bat!
A mury runą, runą, runą
I pogrzebią stary świat!
Aż zobaczyli ilu ich, poczuli siłę i czas,
I z pieśnią, że już blisko świt szli ulicami miast;
Zwalali pomniki i rwali bruk - Ten z nami! Ten przeciw nam!
Kto sam ten nasz najgorszy wróg!
A śpiewak także był sam.
Patrzył na równy tłumów marsz,
Milczał wsłuchany w kroków huk,
A mury rosły, rosły, rosły
Łańcuch kołysał się u nóg...
Patrzy na równy tłumów marsz,
Milczy wsłuchany w kroków huk,
A mury rosną, rosną, rosną
Łańcuch kołysze się u nóg...
|
Ëн быў натхнёны i малады,
Iх незьлічона было.
Ён на плошчы вёў гарады
Зь песьняй, што блізка сьвятло.
I запальвалі сьвечкі яму,
Плыў па-над плошчаю дым.
Ён сьпяваў: зруйнуем турму!
Яны сьпявалі за iм:
Разбуры турмы муры!
Прагнеш свабоды — то бяры!
Мур хутка рухне, рухне, рухне -
I пахавае сьвет стары!
Ведалі словы на памяць — i сьпеў
Несьлі па вуліцах так,
Што кроў кіпела i гнеў кіпеў,
I сэрцы стукалі ў такт.
Білі ў сто тысяч далоняў — i рытм
Ворагаў біў напавал.
Ішлі на муры ва ўсім сьвеце старым...
А ён усё граў i сьпяваў.
Разбуры турмы муры!
Прагнеш свабоды — то бяры!
Мур хутка рухне, рухне, рухне -
I пахавае сьвет стары!
Так паўстаў шматтысячны рух,
Воінаў цэлая рать,
Можна помнікі зносіць и брук
На камяні разьбіраць.
Кожны адчуў — прыйшоў яго час
Сілы аддаць барацьбе:
Хто ня з намі — той супраць нас!..
...Сьпявак быў сам па сабе.
Глядзеў, як шчыльныя рады
Зь ягонай песьняю ідуць,
А песьня глухне, глухне, глухне...
А муры растуць, растуць...
Разбуры турмы муры!
Прагнеш свабоды — то бяры!
Мур хутка рухне, рухне, рухне -
I пахавае сьвет стары!
|
Однажды дед говорил мне,
Когда светало вдали,
Мы с ним у дверей стояли,
И телеги мимо ползли.
Видишь ли эти стены?
За ними мы все живём,
И если мы их не разрушим,
То заживо здесь сгниём.
Давай разрушим эту тюрьму!
Здесь этих стен стоять не должно!
Так пусть они рухнут, рухнут, рухнут!
Обветшавшие давно.
И если ты надавишь плечом,
И если мы надавим вдвоём,
То стены рухнут, рухнут, рухнут
И свободно мы вздохнём!
Руки мои в морщинах,
С тех пор прошло много лет,
А сил всё меньше и меньше,
А стенам износу нет.
Я знаю, они гнилые,
Но сложно их одолеть,
Когда не хватает силы
Я прошу тебя тебя спеть:
Давай разрушим эту тюрьму!
Здесь этих стен стоять не должно!
Так пусть они рухнут, рухнут, рухнут!
Обветшавшие давно.
И если ты надавишь плечом,
И если мы надавим вдвоём,
То стены рухнут, рухнут, рухнут
И свободно мы вздохнём!
Деда давно не слышно,
Злой ветер его унёс,
Но мы с ним стоим всё там же,
Под тот же грохот колёс.
И когда кто-то проходит мимо,
Я стараюсь погромче петь,
Ту песню, которую спел он,
Прежде, чем умереть
Давай разрушим эту тюрьму!
Здесь этих стен стоять не должно!
Так пусть они рухнут, рухнут, рухнут!
Обветшавшие давно.
И если ты надавишь плечом,
И если мы надавим вдвоём,
То стены рухнут, рухнут, рухнут
И свободно мы вздохнём!
|
Він натхненний і молодий.
Їх – наче в небі зірок.
Співав, щоб їм додати сил,
аби зробили лиш крок.
Для нього сотня палала свіч.
Вгорі підносився дим.
Співав для всіх – руйнуйте мур!
І всі співали з ним.
Вирви з мурів зуби ґрат.
Зірви кайдани – вільний брат.
І мури впадуть, впадуть, впадуть,
Старе не повернеш назад.
Знали напам’ять пісню всі.
Мелодія вільна без слів
Кружляла в хмарах і в траві
цвітом прийдешніх днів.
Співали всі. Овацій ритм –
як постріли грізно звучав.
Важчав ланцюг. Світанок ждав.
А він співав і грав.
Вирви з мурів зуби ґрат.
Зірви кайдани – вільний брат.
І мури впадуть, впадуть, впадуть,
Старе не повернеш назад.
І зрозуміли – скільки їх.
Відчули силу і час.
Пісня надії і життя
враз згуртувала нас.
Натовп крушив монумент і брук:
той з нами – той ворог нам.
Хто сам по собі – той нам не друг.
Співець також був сам.
Дививсь на сірість людських мас.
Мовчав і слухав кроків стук.
Мури міцніли і здіймались
Силою сотень-тисяч рук.
Вирви з мурів зуби ґрат.
Зірви кайдани – вільний брат.
І мури впадуть, впадуть, впадуть,
Старе не повернеш назад.
|