Народилась Лариса Іванова 6 листопада1964 року в Києві в сім'ї науковців і митців. ЇЇ батько — український поет і філолог Іванов Петро Федорович, мати — Іванова (Жовтобрюх) Жанетта Михайлівна(1928—1993), була старшим науковим співробітником в Інституті органічної хімії НАНУ, дідусь — Жовтобрюх Михайло Андрійович був знаним українським мовознавцем, бабуся Марія Петрівна — викладачем математики у 92 київській школі; брат, на 13 років старший, Сергій Іванов був відомим актором.
В сім'ї з повагою поставились до вибору Лесі (як її зазвичай звали) стати художницею, хоча за цим фахом їй допомоги не було. Перш ніж поступити до вишу, вона довго готувалась, навчалась приватно в ізостудії Зарецького В. І. У 1988 році закінчила Київський художній інститут (нині НАОМА), монументальне відділення живописного факультету, педагоги з фаху — М.Стороженко, В.Чеканюк. Згодом пройшла стажування у французькому мистецькому центрі «Cité internationale des arts», Париж (2005).
Сім'я
Була у шлюбі з художником Пішим Віктором Антоновичем, у них народилась дочка Ярослава Вікторівна (1986 р.н.)
Нагороди
2001 — «Художник-анімаліст року» — кубок міжнародного рейтингу «Тварина року».
2002 — грамота «За втілення образів природи у монументальному мистецтві», міжнародний рейтинг «Тварина року».
2006 — Грамота «За творчу співпрацю з Печерською районною у місті Києві державною адміністрацією та у зв'язку з 85-річчам самоврядування на Печерську».
2021— лауреат премії КОНСХУ "Митець" імені Михайла Бойчука (секція монументально-декоративного мистецтва)
Творчість
Лариса Піша належить до покоління творців Нової хвилі, яку вона збагатила яскравим розмаїттям картин, малюнків, вітражів. Її прагненням опанувати нові техніки для втілення задумів, окрім традиційного живопису (то енкаустику, то мозаїку з кольорового скла), керує основна спрямованість її творчої натури — зафіксувати невидимий рух життєвого плину, який є сутністю існування. Вона може працювати з маленькими деталями, але не з дрібницями, завжди маючи в уяві масштабну картину, яку вони мають складати. Великий простір — її стихія, вона обирає стіни будинків, інтер'єрів, чималі полотна для живопису, на яких документує мить усвідомлення єднання із світом, чим звеличує, на перший погляд, звичайні речі, як квітка, хатка, річка, тощо. Так, її проект «Крила» демонструва великі, майже гіпереалістичні зображення ніби препарованих зоологом деталей, провокуючи глядача до розумового синтезу побаченого. Художниця пояснювала: «… недавно мені захотілося зробити таку собі „розповідь в картинах“: людина народжується — бачить небо, вмирає — бачить землю, а протягом життя приміряє різні крила, метелика, орла, ще когось … Крила — це наше прагнення літати.»[4]
Тваринний світ нерідко слугував Пішій для втілення людських емоцій (художниця отримала декілька премій за майстерний анімалізм). Святкову манеру зображень яскравими фарбами, з відчутним впливом найкращих українських традицій наївного малярства вона поєднує з науково-дослідницькими описами сюжетів.[5] От гарний птах з великим дзьобом збирається вхопити кістку, яку потім не зможе випустити і буде спійманим, — розповідь про всюдисюдну жадібність. Чудовий лемур біля пляшки французького вина (викривленої не через притаманний художниці неоекспресіонізм, а виготовленої таким чином в реальності), як і всі чудові поети й художники, спочатку насолоджується, а потім страждає від алкоголю…
У будь-якій фантазії, як і у всіх справах, для художниці «важлива чесність: якщо ти брешеш в мистецтві, про що б не йшлося, — про проекти, пов´язані з кіно, сучасним мистецтвом, живописом, — робиш те, що не відповідає твоїм думкам …, це завжди видно».
Всі твори художниці по-різному стверджують цінність людського життя, як от вона коментує свій проект «Листи. Люди. Напрямки»: «…м´яті скляні пластинки без текстів, з датами внизу, — це те, що вже було; те, що нікуди не зникло, бо сплавляється з простором, з'єднується з ним, як би залишається в ефірі, забуте і незабуте одночасно. Немає такого поняття, як досконале забуття, — як і досконала пам´ять. Кожна людина, як фрагмент людства, залишається в пам´яті історичною одиницею, — як частина свого народу, своєї землі, нарешті, художнього процесу.»[6]
Народжена в родині філологів, Л.Піша також наділена талантом писати вірші, які нероздільні від її творчого процесу. Знаний мистецтвознавець Ігор Іванович Верба
[7] високо оцінив доробок мисткині:
Якщо дивитись у світ очима любові…» — у цьому рядкові одного з Ларисиних віршів, на мою думку, закладений «ключ», за допомогою якого можна увійти до дивовижного світу малярства мисткині. Теми, які збуджують її натхнення, образи картин, нею створених, зрозумілі кожному. Адже вони — сутність життя: людина і природа, краса і кохання, таїнство народження і гармонія, уявно-казковий світ добрих тварин.[8]
Україна. Європа. Світ. Українці — великий європейський народ. Золотий фонд нації- Піша Лариса Петрівна //К.:Українська конфедерація журналістів,2017, стор. 274—275. [1]