|
Північно-Вельська прибережна залізниця
53°17′32″ пн. ш. 3°38′59″ зх. д. / 53.2922° пн. ш. 3.64972° зх. д. Північно-Вельська прибережна залізниця (англ. North Wales Coast Line) — залізниця європейської колії, що сполучає англійський Кру з валлійським Голігедом, більша частина якої проходить по території Північного Уельсу. Відкрита для руху в 1850 р, зараз належить «Network Rail» та є під орудою «Arriva Trains Wales[en]» та «Virgin Trains[en]». Історія[2]  .   Першу дільницю залізниці — між Кру і Честером — було побудовано «Залізницею Честер — Кру[en]», яку незадовго до відкриття в 1840 р поглинула «Залізниця Гранд-Джанкшан[en]». Другу дільницю — між Честером і Голігед — проклала «Залізниця Честер — Голігед[en]», щоб прискорити доставку пошти в Ірландію. Будівельні роботи були розпочаті 1 березня 1845 року після того, як в попередньому — 1844 — парламент прийняв відповідний Акт. Роботами керував Роберт Стефенсон, який обійняв посаду головного інженера. Він спорудив на лінії декілька мостів — міст через Менай, для будівництва якого довелося зупиняти судноплавство у Менайській протоці. 1 серпня 1848 р ірландська пошта була вперше доставлена поїздом. В 1859 р лінія перейшла у власність «Лондонської і північно-західної залізниці[en]» (LNWR), яка, володіючи значними коштами, розпочала рекламу залізничного сполучення з відомими приморськими курортами: Лландидно, Ріл і Конвін-Бей. При цьому на значному числі дільниць поклали чотири колії замість двох, станції перебудували, пристосувавши їх до щільнішого руху, а частину переїздів замінили проїзними мостами. В 1921 р, коли залізничні компанії зазнавали труднощів після Першої світової війни і уряд Великої Британії вирішив їх об'єднати в більші, але менш численні підприємства, лінія перейшла у власність London, Midland and Scottish Railway[en]. У складі останньої вона без істотних змін пережила роки Великої депресії і Другої світової війни, а в 1948 р дорогу разом з іншими британськими залізницями націоналізували. З 1955 р, після прийняття «Плану модернізації залізниць», на лінії почали з'являтися дизель-поїзда, але швидкохідні паровози продовжували виконувати основну роботу аж до 1968 р На початку 1960-х рр. «Сокира Бічінга[en]» відкраяла від залізниці майже всі другорядні гілки за винятком однієї: від Лландидно до Блайнай-Фестініога[en]. На головному ж напрямку було закрито багато станцій, частина з яких довелося відкривати заново, як, наприклад, вокзал у місті Конві. Пасажири, які раніше використовували потяги, щоб добиратися до курортів, пересіли на автомобілі, і основний дохід став приносити транзитний рух між Ірландією і Англією. Залізницю перевели згідно з планом модернізації на тепловозну тягу: введено в експлуатацію дизель-електричні BRC 40 і BRC 37, — а чотириколійні дільниці зробили двоколійними. В середині 1980-х рр. уряд реконструював шосе A55[en], що прямувало паралельно залізниці, і вантажні автомобілі відібрали у потягів значну частину контейнерних перевезень. В цей же час більшу частину поїздів оголосили регіональними і ввели для них режим жорсткої економії. Залізниці довелося закупити і вивести на лінію невеликі і економічні двовагонні дизель-поїзда BRC 150 «Sprinter» та BRC 142 «Pacer». В 1994 вся залізнична мережа Великої Британії перейшла у власність компанії «Railtrack plc», пізніше купленої «Network Rail». Вантажні тепловози і вагони були продані американській «Центральній залізниці Вісконсіна», а на додаток до регіональних поїздів по лінії пустили швидкісний InterCity 125 до Лондона. Пасажирський рух передали компаніям-операторам, з яких до 2003 року залишилося дві: «Arriva Trains Wales[en]» і «Virgin Trains[en]». Маршрут[3]    
Примітки
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
_crosses_the_Menai_Strait_between_the_Isle_of_Anglesey_and_city_of_Bangor,_Gwynedd,_Wales_07.jpg)
