Народився 8 листопада1918 року в селі Божиківцях (нині Деражнянського районуХмельницької області) в багатодітній бідняцькій родині. Навчався в школі, де був активістом і в навчанні, і в житті громади. У 1930–1931 навчальному році в школі утворилась піонерська організація. Дмитро Прилюк був одним з перших піонерів як найкращий учень, потім піонервожатим, а з 8 по 10 класи — платним піонервожатим. Навчаючись в школі, він дописував до газет.
Закінчивши Божиковецьку десятирічку, Дмитро Прилюк за направленням редакції місцевої газети «За соціалістичну перебудову» та райкому комсомолу у 1932 році вступає до Українського комуністичного інституту журналістики в Харкові, який закінчив у 1940 році.
У 1940—1941 роках навчався у аспірантурі Харківського державного університету імені Горького. У 1941 році працював відповідальним редактором харківської обласної молодіжної газети «Ленінська зміна».
Брав участь у німецько-радянській війні. У 1941 році працював співробітником особливого відділу, контролером військової цензури Південно-Західного фронту; співробітником управління НКВС міста Куйбишева, РРФСР. Молодший лейтенант Прилюк воював на Південно-Західному та Калінінському фронтах, як замполіт роти. Після навчання у військовому училищі знову на фронтах війни. Нагороджений орденом Вітчизняної війни 1 ступеня, медалями.
По закінченні війни — на журналістській роботі. З жовтня 1945 року працював на Полтавщині, в редакції обласної газети «Зоря Полтавщини»: у 1945—1947 роках — власний кореспондент, у 1947—1948 роках — завідувач відділу партійного життя, у 1948—1950 роках — заступник відповідального редактора.
У 1950—1953 роках — відповідальний редактор вінницької обласної газети «Вінницька правда». У 1953 — січні 1954 року — консультант відділу пропаганди і агітації ЦК КПУ.
У січні 1954—1956 роках — відповідальний редактор київської обласної газети «Київська правда».
У лютому 1956 — серпні 1958 року — відповідальний редактор республіканської газети «Колгоспне село» (тепер «Сільські вісті»).
Упродовж досить нетривалого періоду Д. М. Прилюк зріс від кореспондента обласної газети до керівника республіканського друкованого органу. У квітні 1958 року його діяльність відзначена орденом Трудового Червоного Прапора та Малою Золотою медаллю Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
У 1958 році перейшов на викладацьку роботу в Київський державний університет імені Т. Шевченка, де на факультеті журналістики працював майже 30 років. З 1963 року — доцент, у 1978—1987 — професор. У 1965—1971 — завідувач кафедри журналістської майстерності і літературного редагування. У 1972—1984 — завідувач кафедри теорії і практики партійно-радянської преси. У 1965—1969 роках і в 1972—1982 роках — декан факультету журналістики.
За цикл нарисів, надрукованих у газеті «Сільські вісті», у 1976 році удостоєний Республіканської премії імені Я. Галана.
У серії «Золоті імена української журналістики» Національна спілка журналістів України видала збірник публіцистики «Уроки Дмитра Прилюка. Спогади, літературні твори» (Київ: ДП «Експрес-об'ява», 2015), автор-упорядник видання — Михайло Сорока.
18 травня2011 року Хмельницька обласна рада на четвертій сесії ухвалила рішення про обласну премію імені Дмитра Прилюка за найкращу публіцистичну роботу в галузі журналістики[2]. Премія присуджується щорічно до Дня журналіста — 6 червня в сумі 10 (десять) тисяч гривень.
8 листопада2018 року на державному рівні в Україні відзначається пам'ятна дата — 100 років з дня народження Дмитра Прилюка (1918—1987), журналіста, письменника, публіциста, вченого, педагога, засновника українського журналістикознавства.[3]