Прикажчик

Б. М. Кустодієв. Прикажчик, 1919 р.

Прика́жчик (рос. приказчик, від приказывать — «наказувати») — назва кількох посад у Російській імперії і Московській державі. У XIX столітті вживалося в двох значеннях: найманий службовець у поміщика, що наглядав за якою-небудь ділянкою його господарства, виконував різні господарські доручення або керував господарством, та найманий службовець у купця або в торговельному закладі[1].

Історія

У Московському великому князівстві прикажчиками («прикащиками», «прикащиками-путниками») називалися управителі князівським майном, що вибиралися з дворян князівського двору і нагороджувалися за службу маєтками[2].

У Московському царстві прикажчик — виконавчий службовець, що здійснював різні функції за дорученням начальника (воєводи). Так називали й консулів інших держав (датский, свейский приказчик)[3]. Городовий прикажчик стежив за справністю міських мурів, збирав податі, відводив землі монастирям, виконував деякі поліційні і судові обов'язки. Їхнє значення збільшилося з початку XV століття, у XVII столітті прикажчики з відставних дворян і боярських дітей приблизно відповідали городничим XIX століття. У більшості випадків був один городовий прикажчик на все місто[4]. Слобідський прикажчик управляв слободою[3].

У Російській імперії прикажчики — довірені особи комерсантів чи фабрикантів, які здійснювали правочини від його імені (бухгалтери, касири, конторщики, кореспонденти, техніки тощо)[5]. Первісно вони називалися «купецькими прикажчиками», на початок XX століття слово «прикажчики» вживалося виключно щодо них[3].

Див. також

Примітки

  1. ↑ Прикажчик // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  2. ↑ Прикащики, должность // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  3. ↑ а б в Приказывать // Толковый словарь живого великорусского языка / авт.-сост. В. И. Даль. — 2-е изд. — СПб. : Типография М. О. Вольфа, 1880—1882. (рос.)
  4. ↑ Городовой приказчик // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  5. ↑ Торговые доверенные // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)

Джерела