Кримсько-ногайські походи на Україну — військові рейди і походи військ Кримського ханату та ногайських орд на землі України або з метою участі у бойових діях на стороні козаків, Речі Посполітої, Московії, Османської імперії, або з метою захоплення здобичі та полонених.
Одною з основних цілей походів було захоплення рабів, більшість з яких призначалися для експорту на османські невільничі ринки в Константинополі чи в інших місцях Близького Сходу. Генуезькі та венеціанські купці контролювали работоргівлю з Криму до Західної Європи.
Походи призвели до виснаження людських та економічних ресурсів Східної Європи. Вони жили здебільшого на «Дикому Полі» — степовій і лісостеповій ділянці, яка простягалася від ста кілометрів на південь від Москви до Чорного моря, і є домом для більшості нинішнього російського й українського населення. Походи також відіграли важливу роль у розвитку козацтва.
Оцінки кількості постраждалих різняться: польський історик Богдан Барановський[1] оцінює втрати Речі Посполитої (сучасні Польща, Україна та Білорусь) у XVII столітті в середньому близько 20 000 на рік, а з 1474 по 1694 роки.
Перший великий похід відбувся в 1468 році, і просунувся до південно-східного кордону Польщі.
1489: похід 100-тисячного війська татар на Поділля і Київщину. Київ здобуто штурмом і спалено[10].
1493: напад татар під проводом хана Менґлі I Ґерая на Київщину і Чернігівщину[10].
1494: напад татар на Поділля та Волинь. Здобуто багато полонених. Польсько-литовське військо, що переслідувало нападників, було розбито в битві під Вишнівцем[10].
1558, січень: напад 20-тисячного загону кримців під проводом кримського калги на Поділля і Волинь. Операція була відповіддю на дії Дмитра Вишневецького, що присягнув московському царю і готував похід на Крим. Нападники взяли у полон 40 тисяч чоловік і повернулися до Криму, не зустрівши з боку Великого князівства Литовського жодного опору[20][12].
1575, осінь: напад татар на Поділля, Волинь і Галичину, скориставшись смертю короля Сигізмунда ІІ Августа. Рейд сягнув навіть червоноруського міста Ряшів. Нападники взяли у полон близько 100 тисяч невільників[12] й покинули Україну через Хотин до Молдови. У відповідь козаки під проводом отамана Богдана Ружинського напали на Перекоп і випалили кримські поселення[24][12].
1577, жовтень-листопад: напад татар на Поділля і Волинь під час походу армії Речі Посполитої на Данціг. Нападники дійшли до Ізяслава, але були відбиті брацлавським воєводою Янушем Збаразьким[26][12].
1578, лютий: напад кримців під проводом кримського хана на Поділля і Волинь. Нападники обложили Острог, але Василь Костянтинович Острозький відкупився і частував їх у своєму замку[12].
1618, 14 травня: напад татар на Поділля і Галичину. У вересні мурза Арак випалив околиці Острополя й обложив місто. Проте міщани відкупилися, після чого татари разом із ними «пили і їли»[12].
Геополітичне становище України та Криму і міжнародна політична ситуація пов'язали їх спільними інтересами. Кримське ханство неодноразово намагалося визволитися з-під Туреччини[2].
1628, травень: гетьманМихайло Дорошенко, виконуючи умови договору про взаємодопомогу між Запорозьким Військом і Кримським ханством, очолив похід козаків на Крим на допомогу ханові Мехмеду ІІІ Ґераю та калзі Шагіну Ґераю, які вели боротьбу проти ставленика Туреччини Джанібека Ґерая. Під час боротьби з турецькими прихильниками в Кримському ханстві (мурза Кантемір) М. Дорошенко загинув під Бахчисараєм (1628); пізніше кримці, погодившись між собою, примусили козаків покинути Крим. Місце поховання М. Дорошенка невідоме; можливо — на одному з християнських (грецьких) цвинтарів м. Бахчисарая.[2][4].
1637: 20 тисяч татар присягнули королю Речі Посполитої і гетьману Конецьпольському, й були поселені за Дніпром між козаками[12].
1648: гетьманБогдан Хмельницький перед повстанням 1648 уклав союз з Османською імперією і кримським ханом Іслям III Ґераєм; кримське військо відіграло важливу роль у перемогах козаків над Польщею, зокрема під Корсунем (1648) і Зборовом (1648) Однак, за думкою деяких дослідників, кримська допомога була непевна й дуже дорого коштувала Україні[2][4].
1672 (на початку вересня): українсько-турецько-кримські війська обложили Львів. 28(18) жовтня 1672 між Османською імперією і Річчю Посполитою у м. Бучач укладено Бучацький мирний договір1672[32].
1680-ті — 1690-ті рр.:Україною ширилась доволі впливова кримська орієнтація, прихильниками якої були гетьмани Іван Самойлович, а також Іван Мазепа на початку гетьманування[2].
Українсько-кримський договір 1692 р., укладений противником Мазепи, антигетьманом Петром Іваненком (Петриком), у своїй глибокій основі був політичною програмою та ідейною підготовкою виступу Мазепи проти Московії 1708 р[2].
Азовські походи (1695—1696) рр. (походи московських військ і флоту та українських козацьких полків на Азов і пониззя Дніпра під час російсько-турецької війни 1686—1699 рр.), що увінчалися здобуттям фортеці Азов у гирлі р. Дон, та похід 1697—1698 рр. на Перекоп поставили під загрозу і значно послабили становище Кримського ханства[2].
З 1711 року впродовж XVIII ст. українські козаки допомагали Росії у завоюванні Кримського ханства[2].
↑
Alan Fisher, referring to various data, has estimated the annual losses of the Polish-Lithuanian Commonwealth in the sixteenth through the eighteenth century and of the Russian Empire in the eighteenth century at 20.000 people. See his «Muscovy and the Black Sea Slave Trade» Canadian-American Slavic Studies 6.4 (1972): 582, 593.
Polish historian Bohdan Baranowski assumed that the annual losses of the Polish-Lithuanian Commonwealth amounted to 20.000 captives as well, with the total figure for the years 1474—1694 reaching one million. See Chlop polski w walce z Tatarami (Warszawa [Warsaw]; Ludowa Spoldzielnia Wydawnicza, 1952), 49.
Halil Inalcik has calculated, on the basis of Ottoman fiscal documents, that the dues collected by the Ottoman customs in Kefe (Kaffa, Caffa), which was the main if not the only center for the Ottoman slave trade in the Black Sea, reached up to 17,500 slaves annually.
This figure does not include slaves transported through other ports, such as Özü (now Ochakiv in Ukraine) and Ak-Kerman (presently Bilhorod-Dniprovsky [Bilhorod-Dnistrovsky] in Ukraine). Nor does it take into consideration the number of slaves left behind by the raiders in the Crimea. Still, on the aggregate, this would make more than two million slaves for the period of 150 years alone.
See Halil Inalcik, «The Servile Labor in the Ottoman Empire.» The Mutual Effects of the Islamic and Judeo-i Christian Worlds: The East-European Pattern, ed. Abraham Ascher et al. (New York: Brookline College Press, 1979). 25-52.
Later Inalcik suggested reducing this number down to 10,000, but offered no explanation for the change. See Economic and Social History of the Ottoman Empire, 1300—1914, eds. Halil Inalcik and Donald Quataert (Cambridge: Cambridge University Press. 1994). 285.
See remark 5 on the page 111 in Chapter 5. How a Turkish Empress Became a Champion of Ukraine. Oleksander Halenko of the book
Galina I. Yermolenko, ed. Roxolana in European Literature, History and Culture. Franham, Surrey, England and Burlington, Vermont: Ashgate Publishing Limited, 2010. xi, 318 pp. Illustrations. Appendices. Bibliography. Index. Cloth. ISBN 978-1409403746
↑Черкас, Б. (2008). Ольшаницька битва 1527 р. // Україна в Центрально-Східній Європі (з найдавніших часів до кінця XVIII ст.). - Випуск 8. К.: Інститут історії України НАН України. с. 53—59.
↑М. Бельський відносить на 1551 рік (М. Бельський, Хроніка, стор. 1107—1108).
↑Полное собрание русских летописей, т. 13, первая половина, VIII. Летописный сборник, именуемый Патриаршей или Никоновской летописью, СПб., 1904, стор. 289; М. Грушевський, Історія України-Русі, т. VII, стор. 122.
↑М. Бельський описав під 1566 роком (М. Бельський, Хроніка, стор. 1163).
↑М. Бельський відносить на 1566 рік (М. Бельський, Хроніка, стор. 1163).
Байцар А. Л. (2007). Крим. Нариси історичної, природничої і суспільної географії. Навчальний посібник / ЛНУ імені Івана Франка. — Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка. с. — 224 с. {{cite book}}: Недійсний |nopp=1 (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)
Грушевський М. С. Історія України-Руси. Т. VII. — Київ-Львів, 1909. — 628 с. // Передрук офсет-друком. Нью̠-Йорк, 1956.
Гайворонский О. Крымские ханы XV-XVI столетий и борьба за наследство Великой Орды // Повелители двух материков. — Київ—Бахчисарай : Оранта, Майстерня книги, 2007. — Т. 1. — 368 с. — ISBN 978-966-9617-1-2.(рос.)
В. Є. Возгрін. История крымских татар: очерки этнической истории коренного народа Крыма в четырёх томах // Крымский народ при османах. — 3. — Сімферополь : «Нестор—Історія», 2013. — Т. 1. — 872 с. — 1000 прим. — ISBN 978-5-90598-658-1.