Портрет Платона Закревського
Портре́т Плато́на Закре́вського — твір Тараса Шевченка Історія створенняПлатон Олексійович Закревський (1801—1882) — поміщик, один з власників села Березової Рудки, полковник у відставці, старший брат Віктора Закревського, чоловік Ганни Закревської. Шевченко познайомився з родиною Закревських 29—30 червня 1843 року у Тетяни Вольховської у Мойсівці, неодноразово бував у їхньому маєтку (у Закревських завжди збиралися відомі діячі культури того часу), заприятелював з молодшим братом Віктором і 15—24 грудня цього ж року виконав на згадку їхні портрети. Оцінка мистецтвознавця[1]На портреті виразно простежується особливість творчого методу художника: збереження найхарактерніших індивідуальних рис зображуваного. Чітке моделювання обличчя, не позбавленого сили і енергії, зосереджений і заглиблений у себе погляд, сіро-темна колірна гама — все це створює злегка суворий і внутрішньо напружений образ сильної особистості. Шевченко не зумів подолати дещо прохолодно-стримане власне ставлення до особи портретованого. Опис портретаПолотно, олія (52 × 40,1). [Березова Рудка]. [9 — 23.XII 1843]. Портрет вмонтовано в овал. Експонування портрета
Місця збереженняПопередні місця збереження: власність М. М. Закревської, Полтавський державний історичний музей, Галерея картин Т. Г. Шевченка, (Харків)[5]. Зараз портрет зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка[6]. Копія портрета Платона Закревського[7]Опис портретаІсторія появи10 березня 1930 року портрет передано з Літературного музею Інституту російської літератури АН СРСР («Пушкинский дом», Санкт-Петербург (тоді — Ленінград)) до Інституту Тараса Шевченка (Харків) як роботу Шевченка, і як Шевченків оригінальний твір його було записано до інвентаря Галереї картин Т. Г. Шевченка (Харків). У Державному музеї Т. Г. Шевченка АН УРСР (Київ) цей портрет заінвентаризовано вже як роботу, сумнівну щодо авторства Шевченка. Художньо-технічний рівень виконання в порівнянні до оригінального портрета П. О. Закревського, а також деяка відмінність кольорової гами не дають підстав приписувати цей твір Шевченкові. Місця збереженняПопередні місця збереження: збірка М. М. Закревської, Літературний музей Інституту російської літератури АН СРСР («Пушкинский дом»), Ленінград, Інститут Тараса Шевченка, Харків, Галерея картин Т. Г. Шевченка, Харків. Теперішнє місце збереження: Національний музей Тараса Шевченка[8] Примітки
Джерела
|