1982 — 1985 роки — аспірант Всесоюзного науково-дослідного інституту промбудматеріалів СРСР (ВДНІЕБМ СРСР, м. Москва). Достроково захистив дисертацію.
У 1994 році навчався в Економічному інституті міста Болдер (Колорадо, США) по програмі підготовки урядових керівних кадрів України з питань ринкової економіки.
Трудова діяльність
1971 — 1982 роки — інженер Київського пуско-налагоджувального управління «Оргенергоавтоматика», ст. інженер, начальник лабораторії вимірювальної техніки та автоматики, головний спеціаліст Любомирського силікатного заводу, головний спеціаліст Рівненського обласного об'єднання промисловості будівельних матеріалів, директор Могилянського заводу дренажних труб.
1982 — 1985 роки — аспірант, економіст, ст. економіст-дослідник Всесоюзного науково-дослідницького інституту економіки промбудматеріалів (м. Москва).
1990 — 1994 роки — народний депутат УкраїниI скликання, член Президії Верховної Ради України, Голова постійної Комісії з питань економічної реформи і управління народним господарством.
У 1989 році був одним з організаторів громадсько-політичної організації НРУ, був членом економічної колегії та членом Великої Ради РУХу, головою осередку РУХу в Українському інституті інженерів водного господарства, головою Рівненської обласної організації НРУ. З РУХу не виходив. Після розпаду РУХу, в знак протесту проти дезінтеграції РУХу, ні в одну з політичних партій (в тому числі партій- «осколків» РУХу) не вступив.
1990 рік — депутат Рівненської обласної Ради народних депутатів, склав повноваження в зв'язку з обранням Головою постійної Комісії Верховної Ради України.
Очолюваною ним Комісією (за часів СРСР) були організовані розробка дизайну гривні, розрахунку кількості грошових знаків в обороті, та визначення структури номіналів, пошук потужностей по її виготовленню за кордоном, ініціатор варіантів створення в Україні виробничих потужностей по виготовленню національної валюти.
У Верховній Раді першого скликання — співавтор та організатор розробки Комісією з питань економічної реформи і управління народним господарством 196 законопроектів, з яких прийнято Верховною Радою України — 114. Законопроектів, спрямованих на суверенізацію економіки України і її одночасну трансформацію на ринкові підвалини розвитку.
Найважливіші з них:
Декларація про державний суверенітет України;
Концепція та Програма переходу України до ринкової економіки;
Постанови Верховної Ради України з питань запровадження національної валюти — гривні;
Закон України «Про економічну самостійність України»;
Закон України «Про власність»;
Закон України «Про підприємництво»;
Закон України «Про цінні папери та фондову біржу»;
Закон України «Про банки та банківську діяльність»;
Закон України «Про аудиторську діяльність»;
Закон України «Про банкрутство»;
Закон України «Про заставу» (майна);
Закон України «Про оренду майна»;
Закон України «Про господарські товариства»;
Закон України «Про концесії»;
Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність»;
Закон України «Про захист іноземних інвестицій».
Комісією під керівництвом Пилипчука розроблено все антимонопольне законодавство, Закони про розвиток конкуренції, антидемпінгове та митне законодавство. Через комісію проходив підготовку до другого читання весь пакет приватизаційних законів, який був розроблений і поданий Кабінетом Міністрів України.
Розроблений Пилипчуком проєкт Закону України Про приватизацію шляхом підписки на майно через єдину комп’ютерну мережу, що виключав ваучерну схему приватизації, втручання в процес приватизації і зловживань під час її проведення не знайшов підтримки. За цим законом приватизація мала бути проведена швидко і завершитися в 1994 році. Верховною Радою України цей Закон був відхилений. В Україні була прийнята і реалізована модель приватизації, і відповідні Закони що були запропоновані Урядом[1].
Входив до Народної Ради, до меншості, до структури опозиційної до правлячої комуністичної «групи 239» у Верховній Раді 1-го скликання.
Двічі висувався Народною Радою на посаду прем’єр-міністра України і двічі кандидатура Володимира Пилипчука не знаходила необхідної кількості голосів підтримки.
1992 — 1994 роки — член Парламентської Асамблеї Організації по безпеці та співробітництву в Європі, парламентарем ПА ОБСЄ двічі обирався віце-президентом
Генерального Комітету ПА ОБСЄ з питань економіки, науки, технологій та довкілля. Виступав від ПА ОБСЄ з доповідями на Празькому економічному форумі, на Саміті міністрів економіки країн ЄС в Едінбурзі, на зустрічах вищих посадових осіб ПА ОБСЄ та керівників Європейських держав на Мальті на засіданнях Генерального Комітету ПА ОБСЄ в Будапешті, Валеті (Мальта), Відні і Гельсінкі. Виступав, як експерт «Ради Сімки» в Токіо.
Очолював і був членом більше десяти парламентських делегацій від України на міжнародних зустрічах з політичних та економічних питань. Брав участь у Стамбулі (Туреччина) у розробці засновницьких документів Парламентської Асамблеї Чорноморського Економічного Співробітництва (ПА ЧЕС). Був одним з ініціаторів заснування Балто-Чорноморської Асамблеї економічного співробітництва яка, на жаль, не була створена.
Метою зовнішньополітичних зусиль Пилипчука було: визнання України як рівноправного суб'єкта міжнародного права, створення відповідного «клімату» для інтеграції України в міжнародні політичні та фінансові структури, зняття по відношенню до України дискримінаційних обмежень в міжнародному розподілі праці та отримання для неї преференцій.
1994 — 1998 роки — народний депутат України другого скликання. Розроблено самостійно 28 законопроектів, в тому числі три програми спрямовані на вихід економіки України з кризового стану.
З різним ступенем досконалості знає російську, німецьку, польську, та англійську мови.
Нині — пенсіонер. Позапартійний.
Сім'я
Батько — Пилипчук Мефодій Тимонович (1917 — 1989) — народився й мешкав у Глинську Здолбунівського району, Рівненської області. Працював агрономом в колгоспі «Дружба» села Глинськ.
Мати — Пилипчук Неоніла Миронівна (1914 — 1987) — народилася й мешкала у Глинську Здолбунівського району, Рівненської області. За життя — домогосподарка.
Сестра — Галина ( 1937 - 2023) — за освітою — агроном, мешкала у Глинську.
Брат — Василь Мефодійович Пилипчук нар.1956) — інженер-механік.
Має доньку та сина і четверо онуків. Всі живуть і працюють в Україні.
Автор більше 250 наукових праць та публікацій з питань макроекономіки та мікроекономіки, більше 30 разів виступав з доповідями на міжнародних наукових конференціях, в тому числі в Гарвардському, Йєльському, Індіанапольському, Торонтонському університетах, Массачусетському технологічному інституті, а також в наукових та дослідницьких закладах Японії, Франції, Англії, Німеччини, Канади. Галузь наукових досліджень: «Макро- та мікроекономіка». Галузь наукових інтересів — теорія стійкості економіки.
Нижче наведено перелік найбільше популярних в мережі Інтернет робіт:
«Відкритий лист Президенту України пану Януковичу В. Ф.[4].
Проблеми і перспективи європейської інтеграції України[5].
Політичний аспект мовної проблеми на дузі «Москва-Київ-Тель-Авів»[6].